Ріо-2016: українки про перше коло з бігу на 400 метрів

15
Ольга Земляк упевнено вийшла до півфіналу з бігу на 400 метрів на Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро. Швидше українки дистанцію подолала лише американка Еліссон Фелікс (51, і 51,40 с відповідно). Своїм виходом до наступного кола Ольга зробила подарунок на День народження своєму тренеру Сергію Басенку.

 
Ольга Бібік (52,33 с) і Юлія Олішевська (52,40 с) вийти до півфіналу не змогли.
 
Ольга Земляк: «Бігти було нормально, особливо з огляду на те, як не люблю робити це зранку. Коли ще не зрозуміло, чи прокинулася. Сьогодні ніяк не могла встати, півгодини лежала і слухала музику. Але на розминці я завжди відчуваю, чи піде, чи ні. Тут зрозуміла, сонна чи ні, а все вдасться. Сьогодні у мого тренера День народження, тому вирішила зробити йому невеличкий подарунок.
 
Подивимося, як буде завтра. Півфінал увечері і змагатися там буде з ким. Обертатися на суперниць уже точно не буду. Там потрібно буде нестися на всіх парах. На щастя, зараз я готова. Хоча після чемпіонату Європи хвилювалася. Адже коли знаєш, що готовий, а щось не складається… Та це вже позаду».
 
Юлія Олішевська: «Мені було добре бігти. Цього забігу чекала чотири роки. У Ріо ми вже десять днів, і бажання нарешті виступити було вже дуже великим. Але все так швидко сталося! Зараз ніби й хочеться щось змінити, але загалом більш-менш задоволена. Хоча результат хотілось би вищий, щоб проходити у півфінал.
 
Я дещо повільно вийшла з колодок, боялася зробити фаль-старт, тому робила все спокійно. А на фініші вже набігала, сили були».
 
Ольга Бібік: «Ноги готові бігти, але не руки. Поки не виправлю це, високий час показувати не зможу. Виходить, що відбувається розкоординація тіла.
 
У забігу тренер поставив завдання бігти за Крістін Охурогу, адже вона швидко починає, та й вона була єдиною спортсменкою, яку я бачила перед собою. Але після першого віражу зрозуміла, що потрібно бігти за тими, хто мене обганяє по доріжкам внутрішнього радіусу. Але щоб бігти швидко, потрібно, як і говорила, виправляти руки.
 
Це мої перші Олімпійські ігри, емоції переповнюють. Адже ця мета мені здавалася недосяжною, були травми, але зараз я тут. З’явилося багато відповідальності. Розумію, що біжу вже не за себе, а за країну. За виступ тут безмежно вдячна тренеру. Вдячна за все те, що він для мене зробив, за те, скільки він у мене вклав, що повірив у мене і направив на правильний шлях. Це все присвячується йому».