Два тижні вже минуло після завершення Олімпійських ігор-2016. Увесь цей час керівництво збірної України з легкої атлетики аналізувало виступ нашої команди в Ріо, зустрічі зі спортсменами та їхніми особистими тренерами тривають і досі.
Безумовно, усі очікували від українських легкоатлетів на Іграх в Ріо більшого, ніж однієї бронзової нагороди. Сподівався на це і держтренер з легкої атлетики В’ячеслав Тиртишник, який відповів на запитання прес-служби ФЛАУ.
– З одного боку ми розраховували виступити краще, – розповідає В’ячеслав Григорович. – З іншого, коли їхали до Бразилії ми розуміли, що жоден член команди не входив у своїх видах до трійки найкращих у світовому топ-листі. В той же час на усіх останніх Олімпіадах у нас «вистрілювали» ті атлети, від яких ми не чекали на нагороди. Сподівалися, що цього року у нас також будуть такі приємні сюрпризи. Але вийшло, що здобули ми одну нагороду – Богдана Бондаренка у стрибках у висоту. Ви усі вже чудово знаєте усі обставини, за яких він здобув свою бронзу. Якщо він, після тижневого курсу антибіотиків, двома стрибками застрибнув на п’єдестал пошани, то, я впевнений, будь Богдан здоровим, канадець не став би йому на заваді на шляху до золота.
Приємно, що підстрахував Бондаренка Андрій Проценко, який з найкращим результатом сезону посів почесне четверте місце. Рік для Андрія починався не дуже вдало, і він, молодець, зумів класно підготуватися до Олімпійських ігор. Так що, якби, не дай Боже, Богдан з якихось причин не вийшов би на старт в Ріо, ми все одно б не залишилися без нагороди. Хлопці в черговий раз довели, що стрибки у висоту – наш один з провідних видів, якщо не найкращий.
Впродовж змагань в Ріо ми бачили, що гідною була олімпійської нагороди наша жіноча естафетна команда 4х400 метрів. Дівчата показали дуже гарну форму, їхні результати в особистих видах були набагато кращими, ніж місяцем раніш на чемпіонаті Європи в Амстердамі. Дуже класний біг вони продемонстрували в забігу. Але, на жаль, не усі змогли на такому ж високому рівні пробігти вдруге, у фіналі. Проте до останніх метрів дистанції у нас зберігалися надії на, щонайменше, бронзову нагороду.
Ще один наш традиційно сильний вид – метання спису. У Ріо в ньому у нас «вистрілив» Дмитро Косинський, якому зовсім трохи тут не вистачило до п’єдесталу пошани – п’яте місце. Ми бачимо в цьому атлетові великий потенціал, адже в Ріо він встановив особистий рекорд, а потім, на етапі Діамантової Ліги, знову його поліпшив.
У метанні молоту серед чоловіків місця у трійці призерів дісталися атлетам з не такими вже й захмарними результатами. Міг здобути медаль тут Євген Виноградов. Знаю, що перед Ріо він був у чудовій формі, на розминці спокійно метав в районі 77 метрів, на тренуваннях класно себе почував. Йому трошки завадила відповідальність виступу на Олімпійських іграх, і він себе стримував, не зміг «відпустити».
З найкращого боку проявила себе жіноча естафетна команда 4х100 метрів, яка показала третій результат в історії, найшвидший час після Лондонської Олімпіади. Але, якщо об’єктивно, у всієї четвірки не має тих швидкостей по дистанції, щоб на рівних конкурувати з найкращими спринтерками планети. Передачу палички вони довели до дуже гарних показників. Але самого ходу по дистанції їм трошки не вистачило.
Звісно, після вдалого виступу нашої команди у травні у Римі на командному чемпіонаті світу зі спортивної ходьби, дуже ми розраховували на вдалий виступ у цій дисципліні. В період між Римом та Ріо ми створили хлопцям практично усі умови для якісної підготовки. Все, що хотіли тренери і спортсмени, вони отримали. Але зараз, аналізуючи разом з ними ситуацію, ми зрозуміли, що припустилися певних помилок, які будемо враховувати у подальшій роботі.
– Які саме це були помилки?
– По-перше, що стосується Ігоря Главана. Ми його переконували, що якщо він вже вирішив летіти відразу під змагання, то потрібно летіти, щоб виступати на другий день після прибуття, а не на третій. Вони з тренером наполягли на третьому дні. І потім сам Ігор казав, що на другий день у Ріо він ходив, мов на крилах літав, а на третій його підкосила акліматизація. Він зранку в день змагань прокинувся і зрозумів, що йти нормально не зможе. Також Ігор визнав, що помилкою було розпилятися на дві дистанції – 20 км та 50 км, потрібно було зосередитися на 50 км, де у нього, незважаючи на важкі погодні умови у Бразилії, були гарні шанси на медаль.
Що стосується Руслана Дмитренка та Назара Коваленка, то вони, скоріш за все, просто перебрали з навантаженнями. Так хотіли якісно і добре підготуватися, що вирішили – чим більше зробимо роботи, тим краще буде результат. Але потрібно було себе десь обмежити, десь, можливо, навіть недобрати навантажень.
– Що скажете стосовно багатоборств?
– Якщо відверто, я тут на нагороди не сподівався. Мав надію, що Олексій Касьянов буде у шістці. Він знаходився у чудовій формі, але рівень його результатів не дозволяє наразі боротися за місце на п’єдесталі, доки у нього є відстаючі види – жердина і спис. Що стосується дівчат, то усі ми бачили чудовий виступ Аліни Фьодорової на чемпіонаті світу у приміщенні, де вона здобула бронзу. Але й бачили ми два її старти влітку, де вона не набрала навіть 6000 очок. З таким багажем на щось високе розраховувати на Олімпійських іграх не доводилося. Це ж стосується і Анни Касьянової. Але, звісно, виступ мав бути більш якісним.
Що стосується виступу решти наших атлетів, то, звичайно, слід відзначити Наталію Погребняк, яка показала в забігу на 200 метрів особистий рекорд. Особистий рекорд на Олімпійських іграх – це, звичайно, вдалий виступ. Марії Шаталовій у бігу на 3000 метрів з перешкодами не вистачило 35 сотих секунди для виходу у фінал. Можливо, якби вона трошки раніш почала фінішувати, то могла б стати фіналісткою. У вирішальному забігу максимум, за що могла б поборотися, – це за ще один особистий рекорд, тому що суперниці були дуже сильні. Але все одно, особистий рекорд на Іграх – це відмінно!
Розраховували ми на дівчат у бігу на 800 метрів. Але, як показала боротьба на Олімпійських іграх, конкурувати з трьома африканськими призерками наразі не під силу не лише нашим дівчатам, але й усім інших атлеткам світу.
Ще відзначу висотників, які виступили на рівні своїх найкращих результатів сезону – Дмитра Яковенка та Ірину Геращенко. Окрім цього також добрі слова скажу на адресу Марини Бех. Вона у стрибках у довжину вийшла у фінал, але там з нулем завершила боротьбу. Цьому є пояснення – вона розуміла, що обережно виступати дозволити собі не може, оскільки до фінальної вісімки виводив дуже високий результат. Тому їй в будь-якому разі потрібно було робити повноцінний стрибок, що вона намагалася робити. Тим не менш, вона, як і Ірина Геращенко – фіналістки Олімпійських ігор. Обом дівчатам по 21 рік, вони – наше майбутнє.
– Для якісної підготовки легкоатлетів до Олімпійських ігор було зроблено дуже багато. Коштів, на скільки це можливо у наш час, не жаліли. В чому тоді недопрацювання, які призвели до усього однієї нагороди?
– Так, я можу сказати з повною відповідальністю, що лідери, та й взагалі більшість спортсменів отримали в підготовчий період все необхідне. Зрозуміло, що ми не могли усіх забезпечити фінансуванням, як Богдана Бондаренка, але, тим не менш, на своєму рівні усі отримали якісну підготовку.
Щодо помилок, то, по-перше, певні були припущені щодо акліматизації. Про скороходів я вже згадував. По Оксані Окунєвій, яка їхала на Ігри у якості одного зі світових лідерів у стрибках у висоту, маючи в сезоні 1 м 97 см, що у Ріо могло забезпечити навіть золото. Тренера Оксани було включено в офіційну делегацію в останній момент, і йому вдалося взяти квиток з приїздом на Олімпійські ігри лише за три дні до початку змагань висотниць. Оксана ж мала летіти на тиждень раніш. Але вони сказали, що полетять разом. І ми побачили, що вона непогано виконувала все по техніці, але не було достатнього «вибуху», і вона просто не пройшла в фінал. А от Ольга Саладуха, хоча також приїхала прямо під старт, виглядала чудово. Її невихід до фіналу – наслідок перенесеної хвороби, яку довлеося лікувати за допомогою курсу антибіотиків, а також недостатня змагальна практика. Саме це не дозволило їй розкритися, хоча перебувала Ольга в чудовій формі. Так що стосовно пізнього чи раннього приїзду на змагання – це питання дуже індивідуальне.
– Наразі дехто вимагає відставок, звільнень у тренерському штабі збірної.
– Я б не став вдаватися до таких кардинальних кроків. Так, звісно, нам хотілося виступити краще. Але я б не говорив, що у нас повний завал. 65 учасників Олімпійських ігор – це 65 атлетів, які виконали дуже високі кваліфікаційні нормативи. Це дуже висока цифра. Ми розуміємо, що економічно країна знаходиться зараз не в найкращому стані, йде війна, ми втратили кримські та донецькі бази з деякими спортсменами. Відбувається відтік найкращих тренерських кадрів. В занепаді знаходяться спортивні школи. Років 10-15 тому з ДЮСШ в збірну команду ми щороку отримували по 10-15свіжих кадрів, це була повноводна річка. А зараз це струмок, який ледь тече. Спортшколи ледь працюють. Навіть в спортивних інтернатах, в яких створені відносно непогані умови, не має необхідної кількості перспективних дітей, які б виростали до рівня збірної України. У нас не має живлення новими атлетами.
Не можемо ми поки що виготовляти смачної цукерки у вигляді спортсменів екстракласу. Дивіться – Богдан Бондаренко цього року на учбово-тренувальні збори отримав близько 2 мільйонів гривень. І ось, вклавши такі гроші, ми отримали Богдана, який є зіркою світової легкої атлетики. Але у нас не має достатньо коштів, щоб вкладати стільки в кожного. І то, мені інколи ставлять запитання в Укрспортзабезпеченні – а навіщо йому оренда автомобілю, а навіщо йому 8 масажів, а навіщо йому те, інше… І мені доводиться переконувати, навіщо йому це все треба. І в той же час приїжджає Богдан і будь-який інший наш спортсмен на закордонний збір і бачить, що атлети з інших країн, нижчі їх за рівнем, мають по 3-4 людини обслуговуючого персоналу: тренер, фізіотерапевт, масажист, психолог – це щонайменше. Є навіть ті, хто за ними снаряди носять. І там ніхто не питає – а він що, не може сам принести? Ось за такого ставлення з’являється результат. А ми все вважаємо, що воно у нас саме по собі буде. А це не можливо. Потрібно розуміти: щоб вирощувати суперзірок – потрібно в них вкладати суперкошти. Бюджет ФЛАУ – близько 2 млн доларів. Для прикладу, бюджет турецької федерації – 35 млн доларів, французької – 38 млн доларів. Це зовсім інші цифри. А кількість учасників – у нас було більше, ніж у турок, які також везли усіх, хто виконав нормативи. І в той же час вони також у підсумку здобули одну бронзу. І те, завдяки натуралізованому спортсмену. Пам’ятаєте тріумфальний виступ збірної Туреччини у липні на чемпіонаті Європи, де вона здобула 12 нагород? Так от, з цієї дюжини медалей лише одну здобула турчанка, інші – «легіонери». Туреччина обрала такий шлях – вона купує спортсменів і тренерів. Наших фахівців там дуже багато, адже зарплатні у них там на декілька порядків вищі. Ми ж виступаємо виключно своїми силами. Більш того, у нас йде відтік і спортсменів, і тренерів.
Розпочався вже наступний олімпійський цикл. Які зміни очікують збірну стосовно підготовки до
– Ігор-2020, адже вони також відбудуться далеченько, в Токіо?
– Я вже провів декілька зустрічей з нашими провідними спортсменами та тренерами, ще низка зустрічей запланована. Ми разом визначаємо програму підготовки на усі чотири роки. Де і коли ми готуємося, де ми якісь піки робимо, до яких змагань топ-рівня ми готуємося, а які пропускаємо. Зараз у нас ще є достатньо часу, щоб все грамотно спланувати. На мою думку, моделювання Олімпійських ігор в Токіо треба провести не за рік до Олімпійських ігор, а, можливо, за два роки – щоб ми вже заздалегідь знали, як нам готуватися, а не пробувати – «вийде – не вийде». За умови нормального фінансування за два сезони до Ігор поїдемо туди зі спортсменами та науковою групою, щоб вона зробила аналіз, провела функціональну діагностику, перевірила функціональний стан атлетів, інші показники, щоб ми побачили чітку картину.