В’ячеслав Римко – про участь у Всесвітній конференції з метання списа

296
Упродовж двох днів, 18-19 листопада, Куортане (Фінляндія) приймало Всесвітню конференцію з метання списа. Від України участь у ній узяв В’ячеслав Римко.

 
Основна увага учасників конференції була прикута до двох зірок – олімпійського чемпіона Томаса Рьолера і чемпіона світу-2007 Теро Піткамякі та їхніх тренерів. Проте не лише їхні виступи заслуговували на увагу. Про найцікавіші моменти конференції читачам сайту ФЛАУ і розповів В’ячеслав Римко.
 
– Першим з виступаючих був Майк Барбер, тренер і науковий працівник з Австралії. Він приїхав разом зі своєю ученицею, однією з топ-спортсменок світу Келсі-Лі Робертс. Він читав лекцію про рухи тазу і плеча у метанні списа. Вони з Келсі-Лі приділяють багато уваги науковому підходу до тренувань, – розповідає В’ячеслав Вікторович. – У практичній частині вони показували вправи, які потрібно виконувати для запобігання травмам, як прислухатися до свого тіла перед початком роботи. У них великий арсенал вправ с резиною, спрямованих на вміння спортсмена стабілізувати своє тіло і задіяти тільки ті потрібні м’язи, що, безперечно, дуже важливо для метальника списа світового рівня.
 
Томас Рьолер і Гарро Швухов. Рьолер з тренером почали з практичної частини, а вже потім робили доповідь. Звісно, всім було цікаво, як тренується олімпійський чемпіон і як він досяг такого результату. Впродовж двох днів всі спілкувалися між собою, говорили про те, яка саме у Томаса техніка, як він готується і чи може це підійти іншим спортсменам. Метання списа – швидкісно-силовий вид легкої атлетики. Рьолер з тренером основний акцент роблять саме на швидкість. Йому це дуже подобається, і він намагається перевести все у швидкісний режим. Наприклад, зараз він почав робити жим лежачи не 165-170 кілограмів, а 110, але дуже швидко.
 
Ще одні з цікавих слів Томаса були про ривок. Він каже, що для нього не важливо, скільки кілограмів він у ньому підніме. У них є спеціальні пристрої, які заміряють швидкість руху грифу. І під час виконання вправи, вони слідкують за її змінами.
 
При цьому є силові атлети, як той же німець, фіналіст Олімпійських ігор Йоганнес Феттер, є гнучкі, як Юліан Вебер, адже гімнастика у нашій легкоатлетичній дисципліні дуже важлива. І Рьолер говорив про те, що якщо людина захоче поєднати у собі все це, то з того нічого не вийде. Тобто не вийде бути швидкою, як Рьолер, гнучкою, як Вебер і з такими сильними руками, як у Феттера.
 
Рьолер також розповідав про те, що тренер, з яким він працював раніше, змушував його метати у мороз, після чого той навіть вітатися за руку майже не міг, адже боліло все. І це мало не надто хороші наслідки. Впродовж конференції багато тренерів говорили про те, що якщо атлет не до кінця здоровий, то не повинен виступати. Це велика помилка. І Томас це підтвердив. Гарро Швухов дещо змінив підхід. Зараз він не метає спис до квітня, навіть попри те, що має таку можливість. Вони можуть організувати збори у будь-якій точці планети, але тренер хоче, щоб спортсмен скучив за списом. І коли вже підходить час метати, тренер ще й дражнить його: «Хочеш метати спис?» – «Так, тренере, хочу!» – «А ще рано». За ці місяці він бере спис у руки хіба що для фотосесій і знімків для медіа. І це для нього справжнє «голодування».
 
Теро Піткамякі і Ханну Кангас (відео). Тренер розповів історію розвитку Теро Піткамякі як спортсмен. Про те, як і над чим працював з ним з юного віку, з якими проблемами вони зіштовхувалися, що вони змінили у техніці.
 
Теро потрапив до Ханну в ранньому віці. Він був фанатом метання списа вже тоді, виконував до 300 різноманітних кидків за тренування, потім йшов до дому дивитися записи з Яном Железним і не міг дочекатися наступного тренування. Така формула дозволила йому в 17 років досягнути результату вищого, ніж 70 метрів. У 20 років він метнув 80,45, а у 22 його особистий рекорд був уже 91,53 метри.
 
У 2011-2012 роках Піткамякі працював з Яном Железним. Вони з тренером запросили його до своєї команди для покращення техніки, адже у Теро вона дуже специфічна і він, мабуть, єдиний, хто таким чином метає далеко. Як розповів Кангас, увесь цей час він не втручався у тренування і лише спостерігав. Железний ввів повністю нові вправи і зробив акцент на спринтерський біг. Тобто метою було підняти таз. Але такі тренування Піткамякі не підійшли, техніка почала ламатися, що призвело до результатів нижчих, ніж 80 метрів. Тому довелося повернутися до старого руху, і сезон закінчили з результатами свого рівня.
 
Після лекції Теро показав деякі з відрізків свого тренування, починаючи з розминки. Тренування, як такого, звісно, не було, але Піткамякі демонстрував деякі з метальних вправ, показував, як саме він виконує рухи.
 
Теро готуватиметься до нового олімпійського циклу, чому тренер надзвичайно радий. Адже були і травми, і безліч побутових питань, пов’язаних з будівництвом будинку. До речі, на конференції разом з Теро були його дружина і дитина, ще немовля. Поки Теро демонстрував нам елементи тренування, малюк лежав на ковдрочці і грався з мамою. Цілком можливо, у Фінляндії підростає новий талант.
 
Тренер з Фінляндії Петтері Пііронен (відео), який працює з дітьми, читав лекцію на тему пошуку талановитих атлетів і їхнього тренування, після чого також була практична частина. У Куортане високотехнологічний манеж з точки зору підготовки спортсмена до високого результату. Плюс у них тренується дуже багато дітей, що теж є однією з  причин наявності у них стількох спортсменів світового рівня. Я особисто бачив 15-20 дітей, які тренуються саме з метання списа. Зокрема, у них є спеціальний майданчик, у який можна метати як списи, так і м’ячі, чого нам дуже не вистачає.
 
Нам же тренер запропонував, так звану, гру, яку я ніколи раніше не бачив, – на швидкість польоту м’яча. Всі бажаючі могли кинути м’яч у сітку, а швидкість його польоту замірялася спеціальним пристроєм.  Виграв діючий спортсмен з Фінляндії з результатом 132 кілометри на годину. Мій результат був 114 кілометрів на годину. Спробувати свої сили вирішии всі учасники конференції, навіть тренери старшого віку. Вони кинули м’ячі зі швидкістю 80–90 кілометрів на годину, чим заслужили аплодисменти глядачів.
 
Також було практичне заняття з важкої атлетики. Тамаш Фехер, колишній важкоатлет, тренер, показував, як потрібно робити тяги на груди з точки зору наукових поглядів.
 
А найбільше мені сподобалася лекція тренера Сунетт Вільйоен Терсеуса Лібенберга з Південно-Африканської Республіки. Він розповідав про роботу зі своєю спортсменкою, на що вони звертають увагу, як працюють над технікою.
 
Інколи доводиться бачити і чути про те, як тренери не хочуть ділитися своїм досвідом і напрацюваннями з колегами. У Куортане, підозрюю, з таким не зіштовхувалися?
 
Звичайно, ні. Поясню на прикладі Томаса Рьолера і його тренера. Я жив з Джоном Ампомахом з Гани, який зараз навчається у США. Цього року він вже метав на 83,09 метри і це при тому, що він займається легкою атлетикою самостійно, йому ніхто не допомагає. І в Куортане він якраз приїхав з метою познайомитися з людьми, поспілкуватися, знайти тренера або менеджера. За вечерею ми сиділи з Джоном і командою з Канади, з якою встигли знайти спільну мову  за один день. Раптом до нас, привітавшись, підсів Томас зі своїм тренером. Вони навіть не намагалися сісти  якось окремо. Джон запитав Рьолера, про те, що він відчував і як готувався безпосередньо до фіналу в Ріо. На що той, поклавши столові прибори, з радістю відповів. Уважно слухали всі. Як з’ясувалося, Томас дуже мало розминався, приблизно хвилин десять. Мабуть, відчував що готовий і не хотів витрачати зайвих сил. Взагалі, впродовж дня (він був лише один день) до Томаса підходили люди з різними питаннями, хтось просив автограф, хтось запитував про тренування, і щоразу він, відклавши свої справи, з радістю і посмішкою відповідав усім бажаючим.
 
Так само і тренери зверталися до Гарро Швухова. Ми спілкувалися між собою на рівних, незалежно від віку і досягнень, консультувалися один з одним. У мене запитували про те, як ми тренуємо. Я, відповідно, розповідав про те, на що ми в першу чергу звертаємо увагу, працюючи з дітьми. Обговорювали постановку стопи Рьолера у момент виконання кидка. Але така постановка, на мою думку, протипоказана, особливо дітям. Я вважаю, що потрібно спочатку ставити п’ятку і потім переходити на носок. В останній день, вже перед самим від’їздом, я мав бесіду з Kari Ihalainen на цю тему. Він майже все своє життя присвятив метанню списа.  Він з радістю підстрибнув з лавочки, з якої спостерігав за тренуванням спортсменів з Канади й Італії, і почав пояснювати свою точку зору. Зрештою, ми зійшлися на тому, що для дітей, які тільки почали займатися, краще ставити ногу на всю стопу, а спортсмени високого класу, якщо витримують навантаження на ногу, можуть ставити її на передню частину. Після чого подякували один одному і потиснули руки.
 
У другій частині інтерв’ю з В’ячеславом Римком читайте про Центр олімпійської підготовки у Куортане, а також про те, як В’ячеслав Вікторович працює зі своєю групою спортсменів, і про особливості співпраці з багатоборцями Анною і Олексієм Касьяновими.