Ігор Главан: «Якщо є хороший фундамент, навіщо його знищувати?»

13
Олімпійський сезон-2016 був для Ігоря Главана неоднозначним. З одного боку, медальний виступ на командному чемпіонаті світу; з іншого, у Ріо все склалося не зовсім так, як на те сподівався спортсмен.

 
Після Олімпійських ігор Главан змінив область і тренера, хоча про Анатолія Соломіна згадує лише теплими словами. І пояснює таке своє рішення саме зміною місця проживання.
 
Главан зробив висновки після Ріо і у 2017-му вирішив сконцентрувати всю увагу лише на дистанції 50 кілометрів. У Подебрадах, на Кубку Європи зі спортивної ходьби, він намагатиметься відібратися до складу команди, щоб виступити на головному турнірі сезону – серпневому чемпіонаті світу у Лондоні.
 
– Після Олімпійських ігор сам для себе зробив багато висновків і зрозумів, що потрібно вести підготовку до однієї дистанції, – розповідає Ігор Главан. – Дві дистанції можна ходити, але підготовка дуже важка і забирає багато сил. І, як бачимо, старт для мене пройшов невдало.
 
У 2015-му теж готувався і до 20, і до 50 кілометрів, але тоді все було успішніше, на 20-ці показав результат, близький до особистого рекорду. Минулого ж року… Можливо, ще зіграло роль те, що Ріо на іншому континенті і ми дуже багато чого не врахували: часовий пояс, акліматизацію. Ми поїхали туди запізно. Під час підготовки все, включаючи біохімію, вказувало на те, що я був готовий на високий результат. Але сталося те, що сталося. Як мені говорить дуже хороша людина, потрібно йти лише вперед, а назад повертатися лише задля того, щоб взяти звідти щось корисне. Великі досягнення і перемоги нас чекають лише попереду, а не позаду.
 
З чим було пов’язане рішення змінити тренера?
 
Дуже вплинула відсутність підтримки місцевої влади. Я з 2012 року був у Броварах. Хоча у мене були досягнення – і національний рекорд, і Кубок світу, і призові місця в індивідуальному і командному заліках на командному чемпіонаті світу, і четверте місце на чемпіонаті світу, – реакції влади не було. Я розумів, що час іде, спортивне життя не таке вже й довговічне, а там на мене нічого не чекає. Це і сприяло моєму переходу.
 
Тобто ви змінювали не стільки тренера, скільки область?
 
Так. Анатолій Васильович мене влаштовував і як тренер, і як людина. Не скажу про нього нічого поганого. Нам все вдавалося, результат нашої співпраці говорив сам за себе. Але я знав, що змінюватиму місце тренування й проживання, тому довелося змінити і тренера.
 
З Сергієм Мірошниченком зробили багато висновків. Першим результатом нашої співпраці був чемпіонат України, де я виступав на дистанції 35 кілометрів, переміг і відбирався на Кубок Європи. Тобто перший етап підготовки пройшов вдало, було виконано багато роботи, я показав особистий рекорд.
 
Звісно, хотілось би менше етапів відбору, але маємо те, що маємо. Просто 50 кілометрів потребує зовсім іншої підготовки, ніж та ж 20-ка. Кожен спеціаліст розуміє, що три 50-ки на рік – це дуже складно. Ті ж марафонці, зазвичай, не стартують так багато. Враховуючи те, що проводиться кілька етапів відбору і йде дуже сильне виснаження організму, нам потрібно відновлюватися три тижні, а ми мусимо думати вже не стільки про відновлення, скільки про те, як почати підготовку до наступних змагань, адже вони кожні два з половиною місяці….
 
Але ж в Івано-Франківську було 35 кілометрів, та й відміняти відбіркові змагання теж не можна. Спортсмени ж мають потрапляти у команду не тільки і не стільки за іменами, скільки за своїми результатами на етапах відбору.
 
Звісно, і я потрапив у команду лише тому, що виконав умови відбору. Але підготовка до дистанції 50 кілометрів надзвичайно складна. І до 35-ки ми готуємось так само: виконуємо ті ж об’єми на тренуваннях, показуємо ту ж швидкість. Але на змаганнях уже йдемо швидше. Для порівняння: минулого року на командному чемпіонаті світу у Римі я починав 50-ку по 4.37, а в Івано-Франківську йшов кілометр уже по 4.27-4.28 і потім все швидше і швидше. Тут і фініш був швидшим, і середня швидкість вищою. Але не можна сказати, що 35 кілометрів це так уже легше.
 
До речі, дивлячись на те, як пройшов 35 кілометрів в Івано-Франківську, можу зробити висновок, що якби це була 50-ка, то можна було б говорити і про національний рекорд.
 
Зі зміною тренера внесли зміни у процес підготовки до змагань?
 
Суттєвих змін не вносили. Якщо є хороший фундамент, навіщо його знищувати? Зробили деякі корективи. Побачимо на Кубку Європи, у що вони переростуть.
 
Перед чемпіонатом України ми були на зборі в Анталії. Там все дуже добре. Потім мали 21-денний збір у Ворохті. Умови для тренувань там покращилися, поклали новий асфальт. Але щодо харчування і проживання, як для такої підготовки, хотілось би ліпшого. Але у Ворохті ми виконали багато роботи. Перед вильотом у Чехію останньою прямою був збір у Конча-Заспі.
 
Про прогнози на Кубок Європи зі спортивної ходьби навіть не запитуватиму…
 
І правильно. Треба тренуватися і не загадувати наперед. Я почав дотримуватися саме такого девізу. Так було і в Івано-Франківську: я, от я сам, не знав, як буду йти. Ми просто готувалися. Я стартував – і результат показав, наскільки ми готові. І так само готуємося зараз. Будуть змагання – і вони все покажуть. Звісно, у Подебрадах буде відбір на чемпіонат світу у Лондон і тому там потрібно буде не просто йти, а показувати результат.