Юрій Тумасов про Валентина Васильовича Петровського

376
Чергова розповідь про знакові постаті в історії української легкої атлетики від першого президента ФЛАУ Юрія Микитовича Тумасова. Цього разу – про видатного тренера та науковця Валентина Петровського. Також у цьому матеріалі містяться нариси про ще двох відомих легкоатлетичних діячів – Володимира Козловського та Миколу Лапутіна.
 
Валентин Васильович Петровський зустрів війну на кордоні. У перші її дні полк, в якому він служив, був розбитий. Відступ, контузія, переформування. Трьохмісячне навчання в Рязанському артилерійському училищі, потім — місячні курси артилерійських коректувальників. Таким фахівцям доводилось у будь який час доби підійматися на аеростатах, щоразу піддаючись смертельній небезпеці. Петровському тричі доводилося стрибати із парашутом після того, як його аеростат палав від пострілів ворожих зеніток і літаків.
 
Валентин Васильович закінчив війну в Берліні, у ранзі капітана. Серед його бойових нагород — ордени «Вітчизняної війни» I і IIступенів, «Червоної Зірки», медалі «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».
 
Після демобілізації Петровський приїхав у Київ, де за рекомендацією фронтовика і тренера з легкої атлетики Володимира Юхимовича Козловського* вступив до Школи тренерів. Тут він відновив перервані війною тренування з бігу на 100 м та зі стрибків у довжину. Рівень його післявоєнних результатів забезпечував йому місце у складі студентської збірної команди ДСТ «Буревісник».
 
Закінчивши Школу тренерів працював викладачем, згодом — завідуючим кафедрою фізвиховання в Київському медінституті (тепер — університеті). Паралельно з цим заочно закінчив КДІФК.
 
Як викладач і тренер він зіштовхнувся з низкою питань, що стосувалися підготовки атлетів, зокрема з проблемами дозування навантажень організму. За підтримки фізіолога, академіка Г.В. Фольборта й доктора медичних наук, фізіолога М.В. Лейника він, після дворічної низки експериментів, написав дисертацію «Режим чередования работы и отдыха». Ця наукова праця була позитивно сприйнята тренерами-практиками. А головне — дала позитивні результати під час підготовки спортсменів.
 
На запрошення ректора КДІФК Миколи Лапутіна** Валентин Васильович перейшов у 1960 році на роботу до цього вузу – доцентом на кафедру легкої атлетики. Там він мав відповідати за розвиток спринтерського бігу та проведення наукових досліджень у різних видах легкої атлетики.
 
За понад 50 років роботи в інституті пан Петровський – доцент, професор, завідуючий кафедрою «Теорії і методики фізвиховання», декан – підготував 30 кандидатів наук, видав понад 80 наукових праць. Написав книги «Бег на короткие дистанции», «Организация спортивной тренировки», «Кибернетика и спорт».
 
Деякі його праці були перекладені й вийшли друком в США, Китаї, а також в інших країнах. А його наукові дослідження та досвід практичної роботи використовувалися в багатьох видах спорту. Зокрема, герой України, великий футбольний тренер Валерій Лобановський власноруч написав йому: «Дякуємо за допомогу в нашій безнадійній справі». Чи це не найвища оцінка мистецтва Петровського у знаходженні «золотої середини» в режимі праці та відпочинку!
 
З 1968 по 1978 роки Валентин Васильович був старшим тренером збірної команди СРСР зі спринтерського бігу, особисто підготував чемпіона і призера чемпіонатів СРСР Федора Панкратова та видатного атлета, який розвіяв міф про нездоланність американських спринтерів, Валерія Борзова. Серед спортивних нагород якого дві золоті, срібна та дві бронзових медалі Олімпійських ігор 1972 та 1976 років (за виступи на дистанціях 100 і 200 м та в складі естафетних команд 4х100 м). Валерій Борзов близько 10 років залишався найкращим спринтером Європи (чемпіонати світу у ті часи ще не проводилися).
 
У книзі «Валерий Борзов» (серія  «Герои Олимпийских игр», 1979 рік) є такі рядки: «Петровский слыл тренером-новатором, внедрявшем в спорт научные методы тренировки. В частности, он один из первых начал интересоваться идеями кибернетического управления и нашёл пути их применения в спортивной подготовке. Скрупулёзно проанализировав технику лучших спринтеров мира, Петровский математически рассчитал модель бега Борзова, научно её обосновал, после чего вместе с учеником стал претворять свои цифровые выкладки в жизнь. Теперь их общий успех зависел только от Борзова. Он это прекрасно понимал и упорно тренировался».
 
І таки довів!!!
 
Заслужений тренер УРСР і СРСР, педагог і науковець Валентин Васильович Петровський у 1999 році був удостоєний Почесного знаку МОК.
 
 
*Володимир Юхимович Козловський
 
Після війни і поранення у хребет, яке призвело до пожиттєвої інвалідності, повернувся до рідного Києва й знову взявся за тренерську працю на стадіоні ім. М.С. Хрущова (тепер – НСК «Олімпійський»). Володимир Юхимович тривалий час був тренером збірної команди України з легкої атлетики. Підготував десятки майстрів спорту, членів цієї же команди.Заслужений тренер України, він у різні часи працював в Укр-радах ДСТ «Трудові резерви» та «Спартак». Він був чудовим і уважним організатором. Так, серед безлічі учнів ПТУ знайшов і почав навчати легкоатлетичним метанням учня слюсаря з ремонту потягів Віктора Цибуленка. Саме цей хлопець у подальшому став багаторазовим чемпіоном СРСР і Європи, бронзовим призером (1956 р.) та переможцем (1960 р.) Олімпійських ігор з метання списа.
 
**Микола Петрович Лапутін
 
Особистість і характер діяльності Миколи Петровича Лапутіна – ректора КГІФК із 1959 по 1971 роки – заслуговує окремої уваги. Він був видатним організатором фізкультурного руху. Ця перспективно мисляча людина спромоглася зібрати у стінах ввіреного йому інституту кращих спеціалістів-практиків та вчених, організувати їх у єдиний колектив – не тільки для підготовки ними студентів, але й для впровадження наукових досліджень, пов’язаних зі специфікою спортивної підготовки, а також із вдосконаленням вищої освіти у профільних вишах. Учасник війни, нагороджений бойовими орденами і медалями, він не боявся оточувати себе людьми ініціативними, думаючими, талановитими. Заслужений майстер спорту (1950 р), Заслужений тренер УРСР (1962 р), Заслужений працівник культури України, член збірної команди СРСР з важкої атлетики, автор 60 публікацій з проблем теорії і методики підготовки важкоатлетів.       Додайте до цього і таке заслужене визначення, як хороший господарник. Під його керівництвом на місці гаражу та господарчого двору був побудований за тих часів сучасний спорткомплекс. Студенти і викладачі називали це будівельне творіння «прибудовою Лапутіна» до гуртожитку. І сьогодні, через 50 років після створення, цей комплекс залишається однією з найкращих спортбаз для підготовки збірних команд України з багатьох видів спорту.
 
Матеріал підготовлено за сприяння фіналістки Олімпійських ігор, Заслуженого працівника культури УРСР Людмили Радченко