Героїнями заключного дня чемпіонату світу з легкої атлетики у приміщенні стали дівчата з естафетної команди 4х400 метрів. Перетнувши у Бірмінгемі фінішну лінію п’ятими, вони ледь не піднялися на п’єдестал. Спочатку дискваліфікували збірну Ямайки. А потім рефері тривалий час розглядали протест українців. Британка Ханна Вілльямс на прийомі палички наступила на п’ятку Катерині Климюк, тим самим частково знявши з неї шиповок. У такому напівшиповку-напівкапці українка мусила долати всі 400 метрів.
Рефері задовольнили український протест, але британці відразу подали протест на протест. Його розгляд тривав не менше, і апеляційне журі винесло рішення на користь господарок змагань, тим самим повернувши їх на третє місце, а українок на четверте.
5 березня українська команда повернулася з Бірмінгема до України. Відразу після прильоту дівчата разом з головним тренером зі спринту Іриною Ольховніковою прокоментували свій виступ.
Перший етап бігла Тетяна Мельник. Вже з перших метрів дистанції вона кинула виклик не кому-небудь, а команді США.
«Насправді, біглося дуже легко, – пригадує Тетяна Мельник. – Дуже хотілося наздогнати американку і зайняти хорошу позицію зі старту, адже знала, що дівчат розставлятимуть по тих позиціях, які ми займатимемо на позначці 300 метрів. Трішки не вистачило на фініші. Значить, ще є над чим працювати.
Якби зараз дали шанс пробігти естафету ще раз, все одно побігли б разом з американкою?
Однозначно! Так само кинулась би за нею».
«Думаю, це було ненавмисно… Принаймні якби я так зробила, то точно б не навмисно. Але хто знає тих британок, – говорить про те, як їй «зняли» шиповок, Катерина Климюк. – Приймала паличку від Тані і відчула, що мене хтось роззув. Я бігла перші сто метрів і не могла зрозуміти: «Що? Мене дійсно хтось роззув?! Я біжу з половиною шиповка?!!» А другу половину дистанції вже думала над тим, що з ним робити: скинути чи добігати в ньому. Всі 400 метрів тримала пальцями ноги той шиповок. Отак і добігла».
Звісно, що біг напівбосою не пройшов безслідно. І дорогоцінні секунди було втрачено, а відставання від суперниць, попри максимальні зусилля Катерини, зростало. Анна Рижикова, яка бігла третій етап, лише після фінішу дізналася, що ж сталося з Климюк.
«Я не знала, що Катя бігла з напівбосою ногою. Лише дивилася, де вона, а де найближча суперниця – італійка. Думала про те, що обов’язково потрібно хоч когось наздогнати. Не хотілось бути останніми, тому викладалася на максимум», – розповіла Анна Рижикова.
Заключний етап бігла наймолодша, але при цьому надзвичайно смілива і відчайдушна Анастасія Бризгіна. Підхопивши естафету від Рижикової, вона відразу кинулася продовжувати справу Анни й таки випередила суперницю.
«Про те, що когось можуть дискваліфікувати, взагалі не думала. Мені лише хотілося когось наздогнати. Здавалося, що з таким адреналіном навіть третє місце буде десь близько, – зізнається Анастасія Бризгіна. – Я кинулася наздоганяти, на першому віражі обігнала італійку. Боковим зором бачила, що вона зовсім поряд, але хотілося втриматися попереду.
Відчувала, що біжу набагато швидше, ніж у півфіналі. Але вже розуміла, що у лідерській трійці нам ніяк не фінішувати. Максимум, на що можна було розраховувати, це скорочення розриву між мною і британкою. Тому намагалася втримати позицію, показати максимально хороший результат і грамотно провести решту частину дистанції, щоб не дати італійці себе обігнати і не дати дівчатам, які бігли попереду, збільшити розрив.
Ми всі викладалися, зробили, що могли. Насправді, хотілось медаль, але це для нас теж хороше досягнення: з нашими особистими не найвищими результатами ми дійсно зробили неможливе. Це заслужене четверте місце».
Дівчата, а перед естафетою ви намагаєтеся тактично розкладати біг чи біжите так, ніби це останній бій, і вже ні про що не думаєте?
Анна Рижикова: Намагаюся прокручувати в голову всі можливі варіанти, але ніколи не вгадаєш, що може трапитися в естафеті.
Анастасія Бризгіна: Я теж намагаюся, але по ходу дистанції все відключається і варіанти шукаються по ходу: шукаєш найменшу шпаринку, намагаєшся вигризти кожен сантиметр… Але щось передбачити дійсно неможливо. Так, в голові прокручуєш і найгірші варіанти: втрата палички, зіткнення… А от варіант зі знятим шиповком ніхто не прокручував!
Більше двох годин очікування для вас і більше двох годин боротьби за вас для представників команди… Що коїлося з вами у цей час і чи знали ви, що було подано протест?
Катерина Климюк: Нам відразу сказали, що подаватимуть протест. Тому так, знали.
Анастасія Бризгіна: Чесно кажучи, ми відразу дещо скептично поставилися до цього, адже розуміли, що протест – проти країни-господарки. Так, це жорстке порушення. І перша інстанція це підтвердила, але потім вирішили, що це порушення у боротьбі…
Складно було чекати. Потім на великому екрані побачили, що ми треті, зраділи, заплескали в долоні, але швидко заспокоїлися, адже розуміли, що це не просто європейська країна, а господарка чемпіонату.
Ірина Ольховнікова: Наш протест розглядали дуже довго, а потім вийшов рефері і з кам’яним обличчям повідомив В’ячеславу Тиртишнику (саме він і Ольга Аксьонова займалися цим питанням, адже доступ туди був максимум для двох людей): «У нас для вас хороша новина. Ваш протест задовольнили». Звісно, дізнавшись, всі ми були зі сльозами на очах від радості.
Але потім апеляцію подали британці. Її розглядали чи не довше, ніж нашу. І тоді ми зрозуміли, що така затримка, найімовірніше, нічим хорошим для нас не закінчиться. Хоча в душі сподівалися на справедливість.
Але дівчата молодці. Четверте місце на чемпіонаті світу для них – це великий успіх. Всі молоді, по-спортивному агресивні й безстрашні. Ще після першого бігу я їм сказала: «Кожна з вас на своєму етапі створила подвиг».
Ми дуже вдячні всім, хто вболівав за дівчат. Було дуже багато дзвінків, багато вітань, коли думали, що ми треті.
А чим керувалися при прийнятті рішення про розстановку дівчат по етапам?
Ми довго радилися тренерською радою, з В’ячеславом Григоровичем Тиртишником, я телефонувала Володимиру Андрійовичу Федорцю. Довго думали, як правильно розставити дівчат по етапам. Розуміли, що сили зараз не ті. Найкращий результат був у Ані Рижикової. У нас лише дві людини бігли з 53 секунд.
Розуміли, що на першому етапі повинна бігти досвідчена спортсменка, і вперше поставили Таню. Думаю, ми не помилилися. Питання було по Анастасії: ставити її на третій чи четвертий етап. Але вирішили все ж на заключний: вона молода, азартна, відчайдушна. І довела це своїм бігом.
Всі дівчата гарно пробігли. Єдине, що з Катериною так сталося… Але ми навіть не помітили, що вона біжить напівбосою! Вона не бігла повільно, не шкутильгала. Бігла так, як треба. І при всьому цьому дівчата у фіналі показали вищий результат, ніж у попередньому колі. Тому вони молодці! Зробили все, що могли.
***
Зазначимо також, що хоч на доріжках бігли четверо дівчат, та українська естафетна команда складалася з п’яти атлеток. За необхідності Яна Качур, яка їхала у Бірмінгем запасною, у будь який момент була готова допомогти команді.
Незабаром читайте на сайті ФЛАУ коментар державного тренера з легкої атлетики В’ячеслава Тиртишника.
