Однією з найцікавіших легкоатлетичних подій минулого вік-енду стала Міжнародна матчева зустріч збірних України, Білорусі, Балканських і Балтійських країн. Про її результати, а також про роль матчевих зустрічей загалом говоримо з державним тренером В’ячеславом Тиртишником.
– Матчеві зустрічі – це дуже хороші заходи для того, щоб спортсмени отримували досвід і розвивали форму. Вони також важливі для налагодження міжнародних зв’язків, – говорить В’ячеслав Григорович.
А наскільки вони важливі для єднання команди?
І командні чемпіонати Європи, і матчеві зустрічі дуже об’єднують команду. На зібранні перед змаганнями ми говорили спортсменам про те, що не вимагаємо від них подвигів і жертв заради високого результату вже зараз. Але якщо ми приїжджаємо на якісь змагання, то ставимо перед собою високі цілі. Звичайно, ми хотіли виграти. Білоруси, як господарі змагань, мали право обрати дисципліни, які ввійдуть до програми зустрічі. І цілком логічно, що вони обрали ті, у яких мають атлетів високого рівня. Проте ми все одно боролися з ними і посіли високе друге місце.
Чи відомі вже критерії відбору на міжнародну матчеву зустріч Європа-США?
Насправді, ще немає остаточного рішення про її проведення, а отже, немає і критеріїв відбору. Сподіваюся, що все складеться і цей матч відбудеться, адже подивитися на таку боротьбу, переконаний, буде цікаво усім без винятку любителям легкої атлетики.
Після повернення з Мінська чула від спортсменів позитивні відгуки про місто. Про те, наскільки воно їх здивувало, наскільки чисте і наскільки готове до проведення Європейських ігор-2019.
Цілком погоджуюсь. Я теж був приємно вражений чистотою, порядком, кількістю і якістю спортивних споруд. І це я вже не кажу про те, що є доріжки для велосипедистів і лижероллерів, у темний час доби все підсвічується. А що вже говорити про спортивні арени!.. У них тепер є шикарний стадіон «Динамо», де відбувалася матчева зустріч, є арена для хокею, крита арена для ковзанярського спорту, неймовірних масштабів дім художньої гімнастики. От ви їдете по проспекту і бачите – тут дім футболу, тут дім веслування… І, принаймні зовні, все має шикарний вигляд.
Ви говорите про те, що хотілось би, звісно, перемогти, але і друге місце теж непогано. А якщо говорити про індивідуальні виступи атлетів, як ви їх оціните?
Ми розуміємо, що зараз спортсмени набирають форму і на пік повинні вийти на чемпіонаті України у Луцьку і чемпіонаті Європи у Берліні. Але все ж вважаю, що виступ команди був досить гідним. Наші спортсмени посіли п’ять перших місць, встановили три особисті рекорди, три найкращі результати сезону.
Давайте тоді коротко про переможців. Христину Стуй упродовж кількох сезонів переслідували травми. Багато хто хотів би бачити її на 400-метрівці, пам’ятаючи, наскільки гармонійний вигляд вона мала на ній у 2014 році. Але Христина не так давно сказала: «Я відчуваю, що ще не сказала свого останнього слова у «короткому» спринті». Цей сезон і, зокрема, дуель з Івет Лаловою-Колліо у Мінську це підтверджують?
Ми говорили на цю тему і з нею, і з тренером. Був один рік, коли вона спробувала себе з бігу на 400 метрів, але зараз було прийняте чітке рішення, що вона готується на короткі дистанції й естафету 4х100 метрів. І дивлячись на те, як вона виступає цього року, думаю, у неї є всі підстави сподіватися на успішний виступ у Берліні.
Євген Гуцол не так давно перейшов з 400 на 800 метрів, у Мінську встановив особистий рекорд. Що говорять про його перспективи спеціалісти з бігу на середні дистанції?
Я з багатьма спеціалістами розмовляв на цю тему. Вони говорять про те, що з такою фактурою і з тими результатами, які він показував на дистанції 400 метрів, він уже зараз може бігти 800 метрів за 1.45. Поки що виходить дещо гірше (1.47,69 хвилини), Євген ще не виконав норматив для участі у чемпіонаті Європи, але потенціал у нього є. У Гуцола хороший, професійний тренер, але важливо, щоб він консультувався з питань методики зі спеціалістами, які мають великий досвід у підготовці саме у цій дисципліні і у питаннях гірської підготовки, оскільки дуже хотілось би, щоб Женя втілив свій високий потенціал у результат.
Сергій Смелик пробіг досить легко і, так би мовити, у робочому режимі, чи не так?
Так, він виграв, не особливо напружуючись. Звісно, хотілось побачити хоча б 20,50, але і 20,81 секунд у робочу режимі виявилося більше, ніж достатньо для першого місця.
У Владислава Мазура у Мінську був не найкращий його результат нинішнього сезону, але він все ж упевнено переміг, а цього сезону вже стрибав за 8 метрів…
Так, у нього був стрибок за вісім метрів, але у Мінську виникли певні технічні проблеми. Проте своє завдання по місцям він виконав. Так само не все склалося у Сергія Никифорова. Він хотів стрибнути за вісім метрів, ризикував, що і зумовило заступи.
І на завершення про змішану естафету. Якщо вона все ж буде у програмі Олімпійських ігор, наскільки це вигідно нам?
У будь-якому випадку, ця дисципліна досить цікава. Зазвичай на змаганнях можна ставити атлетів у будь-якому порядку, але тут було правило на перші етапи поставити дівчат, а на останні – хлопців. В принципі, ми планували так, що дівчата зроблять гандикап і хлопці добіжать на перемогу. Але дівчата ще не вийшли на пік форми, і тут нам естафету, навпаки, зробили хлопці. В результаті, наша команда не лише перемогла, а ще й встановила найвище досягнення Європи (3.17,05 хвилин).
