Останній день чемпіонату Європи з легкої атлетики розпочався зі змагань марафонців, які, окрім нагород континентальної першості також боролися за Кубок Європи з марафону.
Перше що вразило – глядачі. Їх вдовж траси, а особливо на облаштованій фан-зоні в точці старту/фінішу було дуже багато. Це не дивно, адже жителі місцевої столиці вже звикли і полюбили цей вид Королеви спорту. Один з найпрестижніших марафонів планети, Берлінський, восени цього року відбудеться вже в 45-е!
Розраховували ми, що принаймні командою наші атлети зможуть поборотися за нагороди континентальної першості. Але мало хто з них може занести собі виступ у Берліні в актив. Найкращий результат показав Ігор Олефіренко з Київщини, який фінішував 14-м з часом 2:16.35:
– Передусім хочу вибачитися за цей виступ. Хотілося знову пробігти з особистим рекордом, все для цього робив. Їздив в США, інші місця, в яких був впевнений, що покажу там результат. Трошки ризикував, бо, на жаль, не вийшли провести підготовку так, як бажав. Після Штатів потрібно було їхати в нижчі гори, розбігатися. Не вистачило часу, і тому не зміг викластися. Ніби щось тримало. Я сьогодні взагалі не зрозумів своє самопочуття. Певно, помилкою була дієта. Я її останні п’ять марафонів не робив, але цього разу вирішили ризикнути з тренером. Окрім цього, виявилося жаркіше, ніж ми планували. Зробив все, що міг на даний момент.
Я бачив, що Олександр Сітковський поруч біжить, сподівався, що він вчепиться поруч. Також разом Ігор Русс йшов Я намагався бути локомотивом, який штовхає команду вперед, особливо на останніх 10 км. Але хлопці відстали, хоча, знаю, що старалися.
Такий успішний виступ тут у збірної України, у групи витривалості. Хотілося, щоб марафон також порадував. Ми набираємося досвіду, ростемо. Потрібно вчитися бігти швидше, тренуватися агресивніше. Ось цього мені не вистачає. Я і так вже додав у швидкісних тренуваннях, в тривалих кросах. Бачу, що можу прогресувати, але поки ще мені чогось не вистачає для ривку. Вже сьогодні треба починати думати про Токіо-2020 – як туди відібратися, як готуватися, закладати фундамент. Мені за два роки буде вже 30 – там вже або все, або нічого.
Олександр Сітковський у підсумку став 24-м (2:18.52), Ігор Русс – 32-м (2:19.39), Юрій Русюк – 35-м (2:19.49), Дмитро Лашин зійшов на 27-му кілометрі.
У жінок справи були не набагато кращими. Перед останніми 10 км відставання найкращої з наших – Ольги Котовської – від лідерів складало більше чотирьох хвилин. У підсумку вона відстала він чемпіонки, білоруски Ольги Мазурьонок майже на 10 хвилин – 2:35.56, 19-е місце. Дар’я Михайлова – 25-та (2:38.30), Віра Овчарук – 38-а (2:46.45), Вікторія Хапіліна зійшла за 10 км до фінішу.
– Я намагалася не повторювати минулих помилок і старалася першу половинку почати комфортно, – розповідає Михайлова. – Це було правильним рішенням. Але друга половина дистанції все одно вийшла майже на 2 хвилини гіршою. Я задоволена там, як розподілила сили по трасі. Останні 10 км намагалася набігати, багатьох обійшла, але за 4 км до фінішу мене також обігнали дві іспанки. Траса – супер! Зрозуміло, чому тут показують високі результати. Правда, це відбувається восени, адже кожен градус додає секунди. Враховуючи погодні умови, я планувала пробігти за 2:36. Але в першу чергу хотіла орієнтуватися на самопочуття, але на час. За самопочуттям я зробила все, що могла.
У командному заліку наша чоловіча марафонська команда стала восьмою, жіноча – сьомою.