Розповіддю про Жоржа Каруцу Юрій Тумасов продовжує цикл матеріалів «Діти війни». Більше того, саме сьогодні, 26 грудня Жорж Андрійович святкує День народження!
Легка атлетика України щиро вітає Вас, Жорже Андрійовичу, і зичить міцного здоров’я, злагоди і не втрачати ентузіазм і натхнення, з яким Ви працюєте задля розвитку Королеви спорту!
Жорж Андрійович КАРУЦА – Заслужений тренер та Заслужений вчитель України; Почесний громадянин міста Кривий ріг; суддя Всесоюзної та Національної категорії
ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ
Трирічний Жорж був третьою дитиною в родині. Він, природно, нічого не розумів про жорсткі життєві обставини, які безпосередньо втрутилась у життя його батьків 22 червня 1941 року. Саме в цей день, коли гітлерівська воєнна навала порушила кордони країни, а Київ уперше зазнав бомбардування, після важкої хвороби померла його мати. Його батько, ще в 1940 році, був призваний до армії для участі у фінській війні… Малолітні діти залишилися з бабусею та дідусем, а мешкали вони у селищі Шахти №10, що неподалік від Алчевська (Луганська область). І все ж маленький Жорж запам’ятав ці страшні події та наступну дворічну окупацію як часи, коли навколо з’явилися люди, які розмовляли незрозумілою мовою; і коли завжди хотілося, але не було чого їсти та чим зігрітися…
В Україні з давніх-давен територія, де мешкала родина Каруців, була найхолоднішою, морози взимку тут часто досягали -40 градусів. Хлопчик також запам’ятав, як вони з бабою та дідом багато разів ходили за шість кілометрів до тітки у пошуках кращих умов для прожитку. Та, слава Богу, всі вони вижили, незважаючи на всі воєнні та родинні негаразди.
До школи Жорж ходив за сім кілометрів від дому, що було важко. Проте це фізично загартовувало. У школі було багато лиж і хлопчик, починаючи з першого класу, у довгі зимові місяці почав вчитися користуватися ними.
Високий, стрункий, фізично добре розвинений Жорж був постійним учасником усіх дитячих шкільних ігор. Він з дитинства завойовував авторитет серед однолітків дружелюбним ставленням до всіх і лідерськими якостями. Вчився він добре, проте, по закінченні сьомого класу його рідні через скрутне матеріальне становище зі школи його забрали.
У цей час у країні стали відкриватися спецшколи ВПС, призначені для підготовки спеціалістів середнього рівня для авіації. Учні тут забезпечувались житлом, харчуванням і льотним спецодягом. Проходили повний курс навчання середньої загальноосвітньої школи та здобували спеціальність. У таких школах разом з уроками фізпідготовки проводились і стрибки з парашутом. Тож за час свого навчання Жорж встиг зробити 29 стрибків.
Проте через рік, знову ж таки через родинні причини, пішов з училища, яке працювало у Луганську, і продовжив навчання у загальноосвітній середній школі.
Вчитель фізкультури постійно залучав хлопця до всіх численних і різноманітних спортивних заходів. У школі був популярним баскетбол і це захоплення не оминуло юного Каруцу. Він став регулярно тренуватися і не на жарт захопився грою. Взимку багато бігав на лижах. Без напруги виконував нормативи з комплексу ГПО усіх ступенів. Але найбільше полюбляв ті нормативи, що були пов’язані з легкою атлетикою. Хлопець брав участь у районних і міських змаганнях з баскетболу, ручного м’яча, легкої атлетики, лижних гонок. У 1953 році став переможцем обласних змагань з лижних гонок серед однолітків.
Тож не було нічого дивного у тому, що по закінченні школи (1954 рік) він цілком свідомо вирішив продовжувати навчання у Луганському технікумі фізичної культури. Шкільні захоплення і мудре наставництво вчителя фізкультури не минулися намарне.
Замість довідки.Луганський технікум фізичної культури вважався одним із кращих профільних навчальних закладів в Україні. У довоєнні часи серед його випускників був Євген Буланчик — легенда вітчизняної легкої атлетики. Цей знаний атлет був неодноразовим чемпіоном і рекордсменом країни з бігу на 110 м з бар’єрами, першим українським чемпіоном Європи з легкої атлетики.
Одночасно з Каруцою там навчався ще один – у подальшому славнозвісний легкоатлет-десятиборець – Юрій Кутенко. Цей доброзичливий велетень далеко метав гранату (невід’ємну складову всіх тодішніх легкоатлетичних змагань), добре грав у ручний м’яч (гандбол).
При переїзді у 1955 році до Львова — на навчання у Львівському інституті фізичної культури — Юрій Кутенко цілеспрямовано почав займатися десятиборством у групі видатного педагога і тренера Дмитра Івановича Обаріуса. Згодом був неодноразовим чемпіоном і рекордсменом республіки і країни. У 1961 році встановив рекорд Європи (набравши у сумі десятиборства – 8360 очок, за діючою тоді таблицею). Учасник Олімпійських ігор 1956 року (Мельбурн) та 1960 року (Рим), де показав четвертий результат.
Навчання Жоржу давалося легко. Він успішно поєднував його з активними заняттями легкою атлетикою і баскетболом. Грав за збірну команду області, котра на IСпартакіаді України (1956 рік) посіла IVмісце. На педагогічну практику його направили до однієї з найкращих ДЮСШ «Динамо» з легкої атлетики. Так доля звела його з Петром Семеновичем Шейном — чудовим педагогом і тренером, у котрого тоді тренувався Валерій Брумель, майбутній срібний призер (1960 рік — Рим) та олімпійський чемпіон (1964 рік, Токіо), багаторазовий рекордсмен світу зі стрибків у висоту.
(Вдруге доля звела їх разом через багато років, коли П. Шейн переїхав до Кривого Рогу, а пан Каруца спромігся вирішити з ректором питання про його працевлаштування на кафедрі фізвиховання Криворізького гірничорудного інституту одразу в якості старшого викладача)
ВИПАДКИ І… ВЛАСНИЙ ВИБІР
Швидко проминули роки навчання у технікумі. І разом з отриманням диплому постало питання про подальші кроки. Продовжувати навчання у якомусь з вишів чи йти працювати? Долю вирішив випадок. Під час змагань баскетболістів на Спартакіаді України на його гру звернув увагу тренер команди СКА-Київ та збірної команди України Наполеон Карлович Каракаш’янц — Заслужений тренер та Заслужений лікар України. От він і запросив Жоржа до своєї команди, яка в ті часи була однією з кращих в країні, як, до речі, і збірна команда України. Хлопець пропозицію прийняв і у червні 1957 року, приїхавши до Києва, поступив до військового училища (КВІРТУ), що правило за базу підготовки баскетбольної команди. Проте — не так сталося, як гадалося. Невдовзі пан Каракаш’янц прийняв пропозицію працювати за кордоном і поїхав. Зі зміною тренера змінилися і стосунки серед гравців команди, виник конфлікт інтересів між ними.
Принциповий та вимогливий до себе і до товаришів-гравців Жорж був розчарований такою ситуацією і вирішив піти з команди, а отже, і з училища.
Тепер він дивився у бік Київського інституту фізичної культури (КДІФК). І в серпні при вступі до цього вишу на відділення легкої атлетики успішно впорався з випробуванням за спеціалізацією, набравши при цьому другу суму балів серед усіх абітурієнтів. Потім здав на відмінно іспити по загально-освітнім предметам і… став студентом спортивного факультету.
НЕЗАБУТНЯ ЖИТТЄВА ШКОЛА КОВАЛЕНКА
Розпочалося розміряне, але й сильно завантажене студентське життя. Лекції, семінари, тренування під час так званих ПСМ, складання заліків та іспитів і участь у змаганнях різного масштабу. Та оскільки у Жоржа Каруци вже був досвід життя у студентському гуртожитку, то він легше за інших «вписався» у цей непростий побут і справлявся з викликами, які постійно виникають при побутовому спілкуванні людей з різними характерами, уподобаннями та світоглядами…
Тренувався наш герой у великій і дружній групі багатоборців, яку опікував Анатолій Якимович Коваленко. З року до року осягав мудрість і навчався життєвого досвіду від професіонального педагога і тренера. Вдосконалював і мистецтво виступів у всіх десяти дисциплінах легкої атлетики, з яких складається декатлон. Йому ще вистачало наснаги і бажання для активної участі у громадській діяльності. При тому робив це так вправно і з таким запалом, що не раз обирався до керівництва молодіжних організацій інституту і району.
Не дивно, що по закінченні інституту його, як відмінника, залишали працювати на кафедрі легкої атлетики. Така пропозиція була не тільки заманливою, але ще і престижною. У перспективі можна було у своєму ж виші захистити дисертацію, адже КДІФК був одним з кращих наукових центрів України. Але Каруца добре розумів, що таке залишитися у Києві без власного житла. Мешкати по гуртожитках або найманих квартирах… І він вирішив їхати на роботу до Кривого Рогу — на посаду викладача кафедри фізвиховання гірничорудного інституту, де перспективи з житлом були не такі примарні, як у столиці.
Ректором того інституту був академік АН СРСР Георгій Михайлович Малахов. Він сам у студентські роки був чемпіоном і рекордсменом Дніпропетровської області з бар’єрного бігу на 110 і 400 метрів. А як ректор хотів мати у своєму виші не тільки доброго фахівця з легкої атлетики, але й непересічного організатора. Тому запит, який надійшов з інституту до КДІФК за підписом пана Малахова, дістався саме Жоржу Каруці, оскільки останній якнайкраще відповідав усім бажанням замовника.
При першій же зустрічі з ректором новачку було поставлене завдання – так організувати роботу зі студентами, щоб вивести легку атлетику вишу на рівень, достатній для того, щоб на Спартакіадах Міністерства вищої та середньої освіти України вони були у лідерах. При цьому ректор надав молодому фахівцеві однокімнатну квартиру!
ПРАЦЮВАТИ – ТАК НА ПОВНУ
Сказати, що він по повній розрахувався з ректором за таке його шляхетне рішення, значить нічого не сказати… Жорж Андрійович не тільки проводив заняття зі студентами згідно з розкладом навчальної програми вишу. Разом з цим він заходився організовувати заняття в спортивних секціях та при цьому не забував про організацію і проведення мережі внутрішніх студентських змагань. Щоб підвищити престиж інституту й залучити сюди на навчання провідних легкоатлетів, він постійно розповідав про спортивні події вишу через міські та обласні засоби масової інформації, розсилав листи-запрошення на навчання по всій республіці.
Ця праця даром не минулася. Легка атлетика і справді почала завойовувати авторитет у місцевої молоді. Така активна громадська і професійна діяльність не пройшла повз увагу міської громади, і в 1965 році Каруцу було обрано головою федерації легкої атлетики. З того часу от вже понад 50 років він очолює цю громадську організацію міста. Міста, що нараховує близько мільйона населення! Це — своєрідний рекорд України серед людей, які присвятили себе громадській роботі і, не зважаючи на статечний вік, не втратили до неї ні цікавості, ні бажання. Унікальний приклад самовідданого служіння «королеві спорту»…
Кривий Ріг вже кілька десятиріч поспіль посідає другу сходинку по розвитку легкої атлетики та підготовці спортсменів до збірної команди України в області — слідом за Дніпром (Дніпропетровськом). На підтвердження цього факту достатньо назвати прізвища декотрих з них: Олена й Костянтин Рураки, Катерина Гордієнко, Наталя Прокопченко, Микола Давиденко, Віра Юрченко, Юрій Волков, Олена Жушман, Марк Желнов, Олександр Зацаренко, Анатолій Прокошин, Андрій Ледовських…
Федерація щорічно проводить у місті від 12 до 16 змагань за участі спортсменів з виробничих колективів, військових, студентів з вишів та школярів. Міські легкоатлети беруть участь у всіх обласних змаганнях. У групах місцевих тренерів популярністю користуються пів-марафон, кроси, естафета «Червоний гірник», котра проводиться вже понад 60 років.
Міській федерації легкої атлетики неодноразово доручали проведення різних відомчих та всеукраїнських змагань. Так, Жорж Андрійович і досі з захопленням згадує проведення у місті у 1983 році Кубка України, де майбутні олімпійські зірки — Сергій Бубка та Геннадій Авдеєнко – вперше виконали норматив МСМК.
«ГУРУ» У ПРОВЕДЕННІ ДЕКАТЛОНУ
Організація і проведення змагань у професійному житті Каруци займає окреме місце. Не випадково ФЛАУ вже понад 30 років довіряє йому проведення чемпіонатів і Кубків України, матчевих зустрічей. Так у 2007 році він проводив Кубок Європи в Ялті; у 2012-му — «Європейські поліцейські ігри» у Донецьку; у 2013 році очолював суддівську колегію з багатоборства на чемпіонаті світу серед юнаків у Донецьку. Варто зазначити, що змагання з багатоборства привертають його особливу увагу і прихильність. Він не тільки досконало володіє усіма нюансами їх організації та проведення, а ще й розуміє психологію спортсменів, які два дні поспіль демонструють на секторах і доріжках своє володіння технікою та майстерністю у десяти/семи дисциплінах легкої атлетики. Намагаються у кожному виді програми поліпшити власні досягнення, пережити невдачі, пам’ятаючи, що поки у них є бодай одна спроба — вони не програли.
Закінчення змагань – це успіх для кожного після дводенної боротьби з суперниками і покращенням особистих результатів на сантиметри і долі секунди у кожній дисципліні багатоборства.
Автору цих рядків довелося почути від найкращих семиборок України — Н. Добринської, Н. Мельник — таке одкровення, мовляв, Жорж Андрійович є для них своєрідним «талісманом» та запорукою їхніх успішних виступів. Ця відвертість – своєрідне визнання найкращих традицій української школи суддівства, представником якої і є Жорж Андрійович Каруца!
НЕВТОМНІСТЬ. Нині Жорж Андрійович повний сил та невичерпної енергії працює в ліцеї-інтернаті з посиленою військовою підготовкою. Передає свій досвід і знання учням, яких з задоволенням зустрічають у різних вишах силових структур країни. Варто підкреслити, що за час його роботи у цьому ліцеї (з 1987 року) було випущено понад 4000 студентів. Що з початку військових подій на Сході країни там у лавах захисників батьківщини служили і служать понад 300 з цих випускників на посадах від командира взводу до командира бригади…
ПОКЛИКАННЯ. 23 травня 2018 року рішенням Криворізької місцевої ради VIIскликання Каруці Жоржу Андрійовичу присвоєне звання «Почесний громадянин міста Кривий Ріг» за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в місті, активну громадську діяльність, високий професіоналізм, відданість справі, активну життєву позицію, видатні заслуги у здійсненні заходу щодо зміцнення авторитету міста Кривий Ріг. Нагорода не тільки почесна, а й цілком заслужена. Пригадаймо. 16 років поспіль Жорж Андрійович був головою об’єднаного профкому інституту, в якому працювало та навчалося понад 10 тисяч членів профспілки. За його участі був побудований стадіон зі спортивними залами, оздоровчий табір «Лазурний» на чорноморському узбережжі, лікувальний профілакторій та студентська поліклініка.
Та повернімося до витоків… Нагадаю, що розпочинаючи з 1954 року у країні розпочалось освоєння цілинних земель Казахстану, Поволжя, Уралу, Сибіру, на далекому Сході та в Криму. От з того часу і до 1991 року у літні місяці по технікумах і вишах країни формувалися будівельні студентські загони, в яких разом нараховувалося до 50 тисяч молодих ентузіастів.
Жорж Андрійович не лише брав участь в організації таких загонів у себе у місті, але й певний час був активним членом інспекторської групи ЦК профспілок країни, яка перевіряла техніку безпеки роботи студентських загонів. Він об’їздив та облітав величезні райони Сибіру і Казахстану, захищаючи інтереси першовідкривачів цілини, ніколи не скаржачись на втому. За багаторічну і плідну роботу він був нагороджений вищою профспілковою відзнакою країни.
Мешканці Кривого Рогу п’ять разів обирали його депутатом районної і міської ради депутатів. Він очолював комісії у справах фізичної культури, спорту і молоді, вирішував соціальні проблеми своїх виборців 25 років поспіль.
Його багаторічна праця викладача у виші, вчителя у ліцеї-інтернаті неодноразово відзначалась на міському та обласному рівнях. Він є «Кавалером» знаку трьох ступенів «За заслуги перед містом»; переможцем обласного конкурсу «Світоч Придніпров’я — 2012» у номінації «Найкращий викладач»; у 2018 році нагороджений міською педагогічною премією, як найкращий викладач міста.
Його громадська позиція: засобами фізичної культури сприяти тому, щоб молодь була фізично сильною, загартованою, морально стійкою. Зростала патріотами своєї країни. А легка атлетика була би конкурентноздатна на світовій арені…
Юрій ТУМАСОВ, почесний член ФЛАУ
