Хресним батьком у спорті, а також тренером, педагогом та вихователем по життю у Юрія Кутенка – відомого в середині минулого століття десятиборця – була людина неординарна – Дмитро Іванович Оббаріус, завкафедрою легкої атлетики Львівського державного інституту фізичної культури.
Дмитро народився в селі Ходорово, що в Житомирський області. Закінчив середню школу в Житомирі. Невисокий на зріст, міцної тілобудови хлопець відзначався великою рухливістю, доброю координацією та здатністю дуже швидко виконувати різноманітні фізичних вправи. Школярем він намагався якомога більше змагатися і досягав найкращих результатів серед однолітків у багатьох видах спорту, що розвивалися в місті. Особливо йому подобалася своєю різноманітністю дисциплін легка атлетика. Найкращих результатів він досяг у спринтерському бігу. А щодо витоків свого прізвища, розповідав, що за походженням належить до козацького роду Обервивуса.
У 1930 році в Харкові було відкрито Державний інститут фізичної культури України, який відіграв велику роль у подальшому розвитку легкоатлетичного спорту республіки в 30-ті та й в усі наступні роки. Саме до цього інституту одразу по закінченню середньої школи і вступив Дмитро Оббаріус. Дисциплінований та працелюбний студент у спорті великих здобутків не мав, проте легко засвоював усі вузівські навчальні програми, виявляв неабияку цікавість до наукових досліджень й до азів тренерської роботи.
Як одного з найкращих студентів першого випуску (1934 рік), його залишили працювати викладачем на кафедрі легкої атлетики, яку тоді очолював випускник Державного центрального інституту фізичної культури (м. Москва) Зосима Петрович Синицький. На цій же кафедрі тоді працювали відомі спортсмени Олександр Безруков та Іван Даниленко.
Усе трудове життя пана Оббаріуса було пов’язане з викладацькою, науковою та тренерською роботою. У Харківському державному інституті фізичної культури він пропрацював понад шість років (1934-1940). У подальшому був заступником директора по навчальній роботі Ташкентського технікуму фізичної культури (1941-1943), служив у Москві у Вищій Академії бронетанкових військ (1943-1945), був завкафедрою фізвиховання Львівського держуніверситету ім. Івана Франка (1946-1947).
1946 року у Львові було відкрито провідний ВУЗ фізкультурного профілю в Західній Україні. У 1948-му в цьому виші відкрили кафедру легкої атлетики і очолити її запросили Дмитра Івановича, на той час вже відомого фахівця в системі навчальних закладів країни. Цю кафедру він очолював 28 років (1948- 1976), залишивши по собі спомин, як про розумного керівника, талановитого організатора, непересічного педагога, допитливого дослідника, тренера від Бога.
На кафедрі під його керівництвом працювали відомі в країні викладачі та тренери, котрі свою педагогічну майстерність та тренерське мистецтво передали за більш ніж 70-річну історію інституту сотням і тисячам її випускникам. Ось прізвища тільки декотрих з них: Доктори педагогічних наук, професори А.А.Тер-Ованесян, В.О. Запорожанов, Ю.М. Примаков; Заслужений тренер СРСР В.М. Тіпаков; Заслужені тренери України П.О. Чубанов, В.І. Чорнобай, О.В. Смирнов, Є.В.Сюч, О.Ф. Бойко, О.І. Кополович, В.І Лебедюк.
Із числа випускників інституту за фахом легка атлетка дисертації захистили понад сорок чоловік; звання ЗТУ було присвоєно 36 особам. З 1956 року студенти та випускники інституту брали участь у 15-ти Олімпійських іграх.
Найуспішнішими для легкоатлетів Львова були XVII Олімпійські ігри у Римі-1960. Тоді Валерій Брумель (який після цих Ігор змінив прописку зі Львова на Москву) завоював в стрибках у висоту срібну медаль, Ігор Тер-Ованесян (також у подальшому мешканець Москви) – бронзову в стрибках у довжину, а Юрій Кутенко посів четверте місце у десятиборстві.
За підготовку цих спортсменів Дмитру Івановичу Оббаріусу було присвоєно звання Заслужений тренер СРСР, яке до цього моменту мали серед наставників українських легкоатлетів лише Зосима Петрович Синицький та Порфирій Іванович Никифоров.
Мабуть фахівці та любителі легкої атлетики ще пам’ятають про такий феномен, як легкоатлетичні доріжки із нахилом, що у часи, про які йдеться, були на усіх стадіонах та в манежах. Так от, ще в 1955 році Дмитро Іванович захистив кандидатську дисертацію за темою: «Використання похилої бігової доріжки в тренуванні бігунів на короткі дистанції». Досвід його роботи було розповсюджено й на інші бігові види. Через два роки по тому йому було присвоєно звання доцента.
Напередодні війни із фашистською Німеччиною в 1941 році він видав дуже корисний і вчасний методичний посібник «Метання гранати з коліна в бойових умовах». Він мав значуще практичне застосування при підготовці усіх призовників до армії.
Змагання з метання гранат проводились під час війни і по її закінченні, зокрема у зв’язці по три та п’ять гранат (5 х 0,75 кг.). Найкращий результат у зв’язці 5 гранат належав Анатолію Якимовичу Коваленку (показаний у 1941 році). А через 10 років, у 1951-му, на чемпіонаті СРСР Віктор Цибуленко встановив “вічний” рекорд країни з метання 700-грамової гранати – 89 м 39 см! Після чого цей вид змагань із програм чемпіонаті СРСР з легкої атлетики було виключено.
Гучний резонанс в легкоатлетичному світі країни мали праці Дмитра Івановича на тему використання в тренувальному процесі відкритої місцевості, також про принципи підготовки лідерів – В. Брумеля, І. Тер-Ованесяна, Ю. Кутенка, та ще низка наукових розробок, присвячених підготовці багатоборців.
Тренування на відкритій місцевості, котре отримало цікаву й гучну назву «Лісова школа», почало методично і грамотно використовуватися Дмитром Івановичем із початку 50-х років XX століття. У цій школі під його керівництвом проходили підготовку не тільки вищезгадані відомі спортсмени і лідери Королеви спорту, а й десятки членів збірної команді країни усіх видів легкої атлетики. Вони використовували наявні підручні засоби для розвитку бігової, стрибкової, силової підготовки (біг в гору і під гору, кроси, метання різних предметів, перенесення важких предметів, різноманітні стрибки, зокрема вгору – униз, через канави). Так «Лісова школа» забезпечувала заряд бадьорості, емоційного піднесення, що дозволяло виконувати великі обсяги тренувального навантаження.
У 1969 році один з найкращих фахівців країни з підготовки десятиборців, Заслужений тренер СРСР Фред Куду (професор Тартуського університету, Естонія) у своїй книзі навів цікаве інтерв’ю із Д.І. Оббаріусом:
– Мабуть, головним у моїй роботі треба вважати принцип природної багатоборної підготовки спортсмена. Мій досвід особистих тренувань та наступна викладацька робота наштовхнули мене на думку про можливість різнобічної підготовки легкоатлетів за рахунок використання виключно самої легкої атлетики не тільки у трафаретних умовах стадіону, а й на місцевості. Спортсмен, тренуючись в природних умовах, виконує роботу значно більшу ніж на стадіоні, а втомлюється менше. Центральна нервова система під час такого тренування, очевидно, не тільки не втомлюється, а навпаки – відпочиває. Головна моя думка зводиться до того, що потрібно менше займатися «натаскуванням», штучністю, академізмом, та більше вдаватися до творчості. Не є таємницею, що емоції у різному їх прояві рухають спорт до всезростаючих досягнень. Тож варто, по можливості, намагатися, щоб спортсмени якнайчастіше раділи, як на заняттях так і на змаганнях.
Автору цього допису одного разу пощастилося виступати під керівництвом Дмитра Івановича на чемпіонаті країни (5-6 жовтня 1961 року в Тбілісі). Два дні він під дощем супроводжував нас на всіх видах програми 10-борства, підтримуючи морально та контролюючи усі наші спроби у секторах для стрибків та метань. Відчувалась рука керівника, психолога і тренера. Результат: перемога збірної команди України. Звання чемпіона тоді виграв Юрій Кутенко, а друге місце посів ще один вихованець Дмитра Івановича і непересічний десятиборець Михайло Стороженко.
Наступні після нього завідувачі кафедри легкої атлетики (В.І.Чорнобай, В.Г. Конестяпін, С.М. Микич і сьогоднішній Ярослав Степанович Свищ) – усі випускники цього ж інституту, продовжують закладені Д.І. Оббаріусом традиції в навчальній, науковій та спортивній роботі. Зберігають провідні позиції серед навчальних підрозділів институту. Це – найкраща пам’ять про спортсмена, викладача, наукового дослідника, організатора легкоатлетичного спорту та тренера!
Юрій ТУМАСОВ, Почесний член ФЛАУ
