Марина Бех-Романчук: «Я розраховувала на те, що боротимуся з дівчатами на рівних.»

661
Фото (с)Getty Images for World Athletics

Одразу в першій спробі фінал жіночих стрибків у довжину ніби націлювався переписати історію чемпіонатів Європи. Призерка чемпіонатів світу та Олімпійських ігор, дворазова чемпіонка світу в закритих приміщеннях Івана Вулета із Сербії відкрила змагання стрибком на 7м09см – найкращий показник на континентальних першостях від 1998 року, коли перемогла німкеня Хайке Дрехслер з результатом 7м16см, а срібна та бронзова призерка показали 7.11 та 7.06 відповідно.

Чинна чемпіонка світу та Олімпійських Ігор Малайка Міхамбо відповіла в другій спробі стрибком на 7м03см, натякнувши, що у рідній Німеччині не збирається складати зброю навіть після важкого перебігу Ковіду, яким перехворіла після повернення з Юджину. Втім… саме ці два стрибки і вирішили у підсумку долю золотої та срібної нагород Мюнхена.

А ось доля бронзової нагороди вирішилася лише в заключній спробі. Українка Марина Бех-Романчук відкрила фінал стрибком на 6м70см, у другій спробі приземлилася на позначці 6.62, а в третій тоді ще чинна віце-чемпіонка Європи покращила свій показник до 6м76см. З цим результатом вихованка Вадима Крушинського утримувала третю позицію і після четвертої, і після п’ятої спроб. Британка Джасмін Сойєрс відверто на п’яти не наступала, але її 7 сантиметрів відставання від українки насторожували. І, як з’ясувалося згодом, недаремно. Заключний свій стрибок срібна призерка чемпіонату Європи 2016 року виконала з бездоганним потраплянням на планку і приземленням на позначці 6м80см. Відповідь була за Мариною. В останню спробу хмельничанка вклала всю себе. Це був політ за семиметрову позначку, з яким сьогодні не гріх було б поборотися і за перемогу, але це був стрибок з кілька сантиметровим заступом… Марина Бех-Романчук свій перший фінал на чемпіонаті Європи в Мюнхені завершила на четвертій позиції з неймовірними емоціями, яких, як нам усім здалося, так не вистачало їй під час сьогоднішнього фіналу.

Сьогодні було так, – пояснює Марина в мікс-зоні зі сльозами на очах.- Зараз ми з тренером шукаємо і випробовуємо нові підходи. Сьогодні я намагалася бути трохи іншою, не такою, до якої всі звикли. Але…

Чи пов’язаний ваш пошук із тією величезною кількістю заступів, якою ти грішила останні роки?

Звичайно. Ми шукаємо методи, за допомогою яких можна було б позбутися цієї хвороби «заступів», щоб вдалих спроб було якнайбільше і щоб вони були ще якіснішими.

Сьогодні сорок тисяч вболівальників на Олімпіаштадіумі вочевидь прийшли підтримати господарку турніру Малайку Міхамбо. Ти намагалася завести сектор перед своєю спробою, але реакції трибун на твій стрибок і на стрибок Малайки порівняти просто неможливо. Складно було змагатися в такій атмосфері?

Насправді, атмосфера була чудовою. На мої заклики підтримки вболівальники також відгукувалися. Звичайно, на своїх атлетів вони реагують інакше, адже це їхній домашній чемпіонат, це їхні рідні спортсмени. Аби не погода, яка внесла свої корективи з дощем, грозою і певним похолоданням, мені було б взагалі комфортно. Але на завтрашній фінал з потрійного стрибка прогнозують  суттєвіше погіршення погодних умов. Тому, можна сказати, що сьогодні ще було дуже добре.

Коли змагання починаються зі спроб на 7.06 і 7.03 це деморалізує чи, навпаки, додає спортивної злості?

Я заздалегідь знала, що боротьба за нагороди буде саме такою. Від Міхамбо іншого не варто було й очікувати. Івана Вулета була неймовірно сильно готова ще на чемпіонаті світу в Юджині. А якщо взяти до уваги її величезний досвід, то сумнівів, що вона стрибатиме у фіналі сильно, потужно і головне далеко, у мене не виникало. Я ще вчора говорила, що у фіналі стрибків у довжину буде гаряче, і що стрибки будуть далеками. Просто я розраховувала на те, що я також буду так стрибати і боротися з дівчатами на рівних.

Ти казала, що з Іваною у вас взагалі склалися останнім часом досить дружні стосунки…

Так, ми навіть в секторі одна одну підтримуємо. Приміром, зараз я щаслива за неї, адже свою золоту медаль чемпіонату Європи вона виборола гідно й у красивій боротьбі. Як ще інакше можна на таке реагувати?

А як ти відреагувала внутрішньо на останній стрибок Сойєрз і її 6.80? Налаштовувалася ризикувати чи все ж таки намагалася зберегти холодну голову?

Я розуміла, що викладатися потрібно навіть більше, аніж на сто відсотків. Ситуація була ідентичною, як на чемпіонаті Європи 2018-ого року в Берліні. Тоді британка обходила мене по другій кращій спробі, а сьогодні на 4 сантиметри. Коли Сойєрз виходила на останню спробу просто переді мною, я вже була впевнена, що вона додасть. Чому? Просто тому, що вона – боєць. І я знала, що мені потрібно буде вивернути всю себе навиворіт, аби обійти її. Й я це зробила, але, на жаль, із невеличким заступом.

На жаль, неприємних новин сьогодні вистачало звідусіль. Зранку наша команда прокинулася із жахливою новиною про те, що від потрапляння ракети у Харкові загинула мама Каті Табашник, а згодом почали надходити повідомлення про ураган на Корсіці та погодні катаклізми на півдні Італії, де на чемпіонаті Європи з водних видів спорту змагається твій чоловік. Як справи у нього? Знаю, що він хотів прилетіти на твій фінал.

Новина про загибель Катиної мами мене просто шокувала. Я щиро співчуваю Каті (плаче)… Від таких подій не можливо відсторонитися, на них не можливо не реагувати. Я вірю і сподіваюся, що Катя зможе бути сильною у цій ситуації. Знаєте, як хотілося показати високий результат саме сьогодні, аби хоча б якось підняти дух команди, який з самого ранку був у всіх, м’яко кажучи, не найкращим.

Щодо Міші, то до Мюнхена він не прилетів. Він зараз в Остії, де саме через погодні катаклізми перенесли змагання на відкритій воді. Його участь у цьому запливові ще й досі під питанням, але через погодні умови всі рейси з того регіону скасовано. Звісно, що ми з Мішею на зв’язку і в даний момент він у безпеці.

На нинішньому чемпіонаті є дві спортсменки, яким можна ставити одне запитання, – це Фемке Бол, котра змагається на гладкій чотирьохсотметрівці та з бігу на 400 метрів з бар’єрами, і ти з дублем в секторі для довжини і потрійного. Ти можеш описати, якими будуть твої наступні 16 годин до чергового фіналу?

Це важко, адже як піде. Хотілося б пошвидше повернутися до готелю, відіспатися, а зранку завтрашнього дня обнулитися і з чистою головою готуватися до наступного фіналу.