Українські скороходи про виступ на чемпіонаті Європи

541

Чемпіоном Європи зі спортивної ходьби на 20 км став іспанець Альваро Мартін (1:19:11 год).

Найшвидшим з українців став Віктор Шумік. З результатом 1:25.51 год він 15-й. Іван Лосев фінішував 18-м (1:27.10), а Сергій Світличний – 22-м (1:28.51).

Віктор Шумік: «З початком війни моя підготовка, як і ще багатьох атлетів, зазнала змін. Перші тижні три ми їздили то в Київ, то в Луцьк. Нас, спортсменів ЦСКА зібрали, щоб у разі необхідності ми були готові. А коли дізналися, що я потрапляю на чемпіонат Європи, вже зробили звільнення.

Спочатку, коли тренувався, навіть не знав, до яких стартів готуюся. В Україні змагань не проводили, а участь у чемпіонаті Європи була питанням. Лише місяці за два-два з половиною до чемпіонату дізнався, що таки потрапляю в Мюнхен за рейтингом.

Денис Тобіас, з яким я зараз також працюю, хотів забрати мене на збір у Туреччину, де він був на той момент разом з Мар’яном Закальницьким, але мене не відпустили. Тож продовжив тренуватися в Україні, у Ворохті.

Підготовка, насправді, була непогана, але її, звісно, не порівняти ані з тією, яка була до чемпіонату Європи в Берліні в 2018-му, ані до командного чемпіонату світу в Омані, на який ми так і не поїхали. А от результатом сьогодні я незадоволений. Сподівався пройти за 1:22 години, а може, й швидше. Але вже кілометру з четвертого зрозумів, що це не вдасться. Все ж не вистачило того часу на підготовку. Залишилося ще багато чого, що ми не встигли зробити».

Іван Лосєв: «Ми відразу самоорганізувалися й були готові захищати місто, якщо зайдуть російські війська. Родину я відправив у безпеку. Потім Назар Коваленко почав займатися гуманітарною допомогою й ми перейшли в цей напрямок. І зараз це все ще продовжується, адже в Білій Церкві зараз 15 тисяч біженців.

Через два місяці я виїхав у Австрію, й лише тоді почав тренуватися. Нас прийняла у себе дуже хороша сім’я, за що ми їм безмежно вдячні.

В Україні війна, й нам було важливо представити нашу країну на такому форумі, як чемпіонат Європи. Результат, як мені здається, в даний момент відходить на другий план. Ми тут більше навіть не як спортсмени, а як посли. Але при цьому і я, і моя дружина Інна Лосева виклалися на максимум. Я щасливий і гордий представляти Україну. Важливо, щоб військові знали, що ми їх підтримуємо й що про них пам’ятають в Європі.

Після чемпіонату Європи я повернуся в Україну, продовжимо допомагати з Назаром і біженцям, і його брату Максиму, який зараз на війні, й іншим людям. Будемо займатися гуманітарною допомогою. А дружина з донькою залишаться за кордоном, все ж вдома ще досить небезпечно».

Сергій Світличний: «Був період, коли я був змушений залишити спортивну ходьбу й зайнятися зовсім іншими справами, але я радий, що знову повернувся. Це те, що я дійсно люблю й від чого кайфую. У нас дуже хороша група. Я й до того, як зробити перерву в кар’єрі, тренувався в Олексія Шелеста, а зараз у нас ще з’явилися сильні молоді хлопці.

Коли в лютому зайшли російські війська, ми всі були шоковані. Коли ти прокидаєшся зранку, а в обідній час у твоєму селі вже стоять російські блок-пости, це не може не вганяти в депресію. Дуже багато стріляли… Ми якось навіть думали вийти, спробувати трішки походити, але вкотре почалася стрілянина, ми впродовж години лише те й робили, що присідали, щоб в нас не влучили, дивилися, щоб у будинок нічого не прилетіло. Це дійсно страшно. Але ми майже весь цей час залишалися вдома, лише перед чемпіонатом Європи виїхали потренуватися в Сянки.

Чому не виїхали раніше? Коли зайшли російські війська, це було майже неможливо. Намагалися організувати зелені коридори, наші друзі якось спробували виїхати через них, але місто залишили – й за ним почалися обстріли. Вони повернулися. Й такі випадки були не поодинокі. Тому ми вирішили залишитися й чекати на Збройні сили України. Тренуватися наприкінці березня-початку квітня, але це складно було назвати повноцінними тренуваннями.

Все, що відбувається в Україні, вносить свої корективи й залишає відбиток на емоційному стані, але результат все одно міг бути кращим і я їхав за ним. Ніби й самопочуття було хороше, а розігнатися не міг».