Юлія Лобан: «Тренерка кричала так, що здавалося, ніби вона біжить слідом»

1173
Фото (c)Ulf Schiller/athletix.ch

Після перемоги в Таллінні українська багатоборка Юлія Лобан перебувала на сьомому небі від щастя. Їй вдалося встановити особистий рекорд, набравши за сумою п’яти видів 4537 очок, виконати норматив МСМК, за яким атлетка, за її ж словами, «ганялася вже два роки», а ще набрати такі важливі очки до світового рейтингу.

«Коли побачила свій результат, у мене був просто вибух емоцій», – зізнається Юлія Лобан. Але шлях до нього був не найлегшим. Після чемпіонату Європи-2023 в приміщенні атлетка мала кардинально протилежний настрій, проте до літнього сезону зуміла зібратися, знайти разом з тренеркою Оленою Ступаченко ті місця, які потребували найбільшого доопрацювання, й уже на травневому турнірі в Ґьотцісі вперше в кар’єрі перетнути позначку в 6000 очок з семиборства.

Не менш успішно Лобан стартувала й у міжнародному сезоні-2024. Про це, а також про те, які неприємні несподіванки чекали на неї на початку року, про налаштування тренерів та підготовку Юлія розповіла в коментарі читачам сайту ФЛАУ.

«Після чемпіонату Європи в приміщенні дійсно була апатія, але 2024 рік наближався і моє бажання потрапити на Олімпійські ігри переважило, – пригадує Юлія Лобан. – Розуміла, що виступ у Стамбулі був не найуспішнішим, а для рейтингу потрібно було набирати очки, тож літній сезон вийшов досить довгим.

До того ж ми з тренеркою усе проаналізували, знайшли ті моменти, на які варто було звернути увагу, й зараз, наприклад, я значно впевненіше почуваюся в секторі для стрибків у довжину. Наразі з розбігом усе досить чітко, залишилося ще трішки відпрацювати виходи. Але навіть улітку все було вже досить стабільно – три старти поспіль стрибала за шість метрів.

На сьогодні я досить щільно стою в олімпійському рейтингу, а після змагань у Таллінні головний тренер з багатоборства Олексій Касьянов сказав, що ще й вірогідність мого потрапляння на чемпіонат світу в приміщенні дуже висока.

Та початок року був не настільки оптимістичним. Перед тим, як стартувати з багатоборства, я завжди роблю ще кілька окремих видів – наприклад, біжу бар’єри або стрибаю в довжину. Таким був план і на цей рік, але перед «Різдвяними стартами» спазмувало м’яз задньої поверхні стегна й «ікроніжку». Зрештою, замість того, щоб виступати на цих змаганнях чи Меморіалі Батруха і Юшка, я ходила по лікарях, щоб відновити ногу до чемпіонату України.

Зізнаюся, спочатку було психологічно складно подолати страх при вибіганні з колодок – навіть на підсвідомому рівні постійно боялася, щоб знову не було спазму. Зрештою, виступ на чемпіонаті України був зовсім не тим, яким міг би стати за інших обставин. Та це не дивно, адже я не могла фізично навантажуватися тижні два.

Відсотків на 85 була впевнена, що в Таллінні зможу показати значно ліпші результати. До того ж ми наразі перебуваємо на зборі в Литві й тренування лиш підсилювали мої передчуття. Добре, що головний тренер з багатоборства зміг допомогти з його організацією. Ми тут будемо ще до 10 лютого, й це дійсно великий плюс у нашій підготовці.

Фото (c)Ulf Schiller/athletix.ch

В Таллінні я залишилася незадоволеною результатом з бігу на 60 метрів з бар’єрами (8.56 с). Спочатку був фальстарт і я, в результаті, потім трішки засиділася в колодках. Ще й на другому бар’єрі суперниця зачепила ногою і мене дещо розкрутило. Висоту теж потрібно технічно допрацювати, адже і тренерка, й багато інших спеціалістів говорять, що у мене є потенціал стрибати вище.

Натомість, штовхаючи ядро, я вклала в спроби вже все, що могла. Й бігала, й стрибала, й кричала там!

Й тут перед заключними 800 метрами до мене підходить Олексій Касьянов і каже, що якщо пробіжу за 2:19, то виконаю міжнародника й серйозно збільшу шанси потрапити в Глазго. Але ви розумієте, що для мене значить розміняти 2:19?! Проте одним вистрілом я могла вбити одразу трьох зайців – перемогти, збільшити шанси на участь у чемпіонаті світу до максимуму й виконати МСМК.

Розуміючи це, я на останніх 150 метрах вийшла на другу доріжку, заплющила очі й побігла просто якимись двометровими кроками в спини дівчатам попереду, адже 2:20 мені нічого не гарантували. На фініші я так «пірнула», що люди думали, я в тій доріжці так і застрягну. А ви б чули підтримку! Й від Олексія Касьянова, й від Олени Ступаченко, й від інших українців. Тренерка взагалі кричала так, що здавалося, ніби вона біжить слідом.

Радує те, що є потенціал. В кожній з дисциплін мені є куди зростати. І це те, чого я прагну й до чого йду».