13.06 м і 29-те місце. Таким був дебют стрибунки потрійним Ольги Корсун на Олімпійських іграх. Зачепитися за медалі в Парижі атлетка, об’єктивно, не змогла б. Але показати значно вищий результат і, можливо, навіть увійти до 12-ки найсильніших їй було цілком під силу. Якби не одне «але».
– Форма була чудова аж до того моменту, поки не приїхали в селище, – розповідає Ольга Корсун. – Чим краща форма, тим слабший імунітет. І зараз я у цьому переконалася. На наступний день після заїзду в мене вже було 38.7.
Я вже думаю, що, можливо було б краще лишатися на зборі у Ватіньї до самого кінця, приїхати й одразу стрибати. Там усі свої. Крім наших були лише французькі баскетболісти. Ми жили всі по одному, навколо природа, ліс, свіже повітря. А в олімпійському селищі всі команди разом, всі їздимо в одному ліфті, перетинаємося скрізь – де завгодно можна було підхопити. Певно, точно потрібно ходити в масці на таких заходах.
Але це не виправдання. Стрибати можна було й потрібно було. Тим паче 14.03 прохідний… Якби 12-ку закрили з 14.30-14.35, де довелося б встановлювати особистий, щоб проходити далі, то одна річ. А так все було цілком реально. Хоча я і по особистому була готова стрибати, адже підходила до змагань у класній формі. Соромно за результат, і я дуже розчарована.
Треба було стрибати першу спробу, але вона була ніяка: зв’язка була нормальна, а в останній фазі я вже не стрибнула – мене підкрутило і я просто приземлилася. В другій був заступ. А перед третьою думаю: «Поки є хоч одна спроба, ти не програла». Я побігла, й ніби класно полетіла, та був заступ. Проте так, з заступами ми всі молодці й усі класно стрибаємо.
Певно, й після чемпіонату Європи, коли подолали кваліфікацію, амбіції теж зросли?
Там я розуміла, що можу бути в першій вісімці. Тут розраховувала на те, що в кращому випадку можу бути в топ-12, а в гіршому – в топ-16. Я реалістка, розуміла, що їду не за медаллю. Виконати ж ці завдання мені було цілком під силу. Це підтверджували й мої результати, й мої тренування. Стрибай собі своє – і все буде. І було б, якби не такі форс-мажори.
До останнього не було відомо, чи ви потрапляєте в команду. Яким для вас був момент очікування?
Так, стрибали в останній вагон, але потяг так чи інакше один для всіх. Я перед чемпіонатом України виписала основних суперниць, більшість з них на той момент уже відстрибали, я постійно оновлювала результати їхніх національних чемпіонатів і усе прораховувала. Завдяки цьому плюс-мінус розуміла, скільки мені потрібно стрибнути, щоб пройти далі. Тому після змагань у Львові, в принципі, розуміла, що, по ідеї, потрапляю на Олімпійські ігри.
Вже знаєте, чи будете ще виступати цього сезону?
Я хочу відпочити. Вже взяла квитки до мами в Італію. Я дивилася, які у мене ще можуть бути старти, але там один – і той у вересні. Ще цілий місяць тримати форму… Тим більше я ще й перехворіла зараз.
Зимовий сезон плануєте?
Побачимо, але тренер планує. (сміється)
Можливо, якщо зараз відпочинете, то й вам захочеться?
Та мені й зараз хотілося. Ми після чемпіонату України у Львові десь упродовж двох з половиною тижнів не стрибали. Робили різні вправи, тренувалися, але саме потрійного не було. Вирішили, що потрібно скучити за ним. І так і вийшло. Я дійсно так «розкрутилася», все було настільки круто!.. І на тобі.
Але якщо ти приїхав, то вже борешся до останнього. Мені здається, навіть якби температура була сорок, я б вийшла й стрибала. Повзала б, але стрибала б. Це старт чотириріччя! Просто навіть вийти й постояти на цій арені – це вау! Вперше бачу таку атмосферу й таких глядачів. Сам стадіон у Римі був не гірший. Але атмосфера – це щось неймовірне. Це космос! Уже заради цього моменту варто працювати.
