Після завершення кар’єри атлета титулований багатоборець Олексій Касьянов залишився у спорті. Власне, навіть припустити інше було б складно. Проте куди саме Олексія приведе його легкоатлетичний шлях, певно, не міг уявити навіть він.
У 2024-й Касьянов входив у ролі головного тренера з багатоборства, проте йому надійшла ще одна пропозиція – стати генеральним секретарем Федерації легкої атлетики України.
«Коли Ольга Саладуха, яка на той момент уже була виконуючою обов’язки президента ФЛАУ, зробила мені цю пропозицію, я вагався, – пригадує Олексій Касьянов. – Ми багато говорили про це на чемпіонаті світу в приміщенні в Глазго. Тоді Ольга пояснила мені, що на цій посаді їй потрібна людина, якій вона дійсно довіряє, адже мова йде не просто про роботу, а про репутацію федерації і її особисту, яку вона вибудовувала роками».
Проте навіть після переконливих аргументів Касьянов, перш ніж ухвалювати рішення, взяв час на роздуми. Поряд була його дружина, чемпіонка світу з семиборства, а сьогодні тренерка Анна Касьянова.
«Я мав обговорити це рішення з Анею, оскільки нова посада значно розширювала б мій робочий графік. Але кохана мене підтримала, і я вирішив, що зроблю все для того, щоб не підвести й допомогти розвитку легкої атлетики в Україні. Так ми й стали однією командою з Ольгою Саладухою, тепер уже в нових для нас ролях», – говорить Олексій.
Як спортсмени Олексій Касьянов і Ольга Саладуха виступали на найвищому рівні, тож зсередини знають, як працює легка атлетика, починаючи від процесу організації до тренувань.
«Для того, щоб побачити всю картину зсередини й зрозуміти, що саме потребує змін, бути глядачем або виступати лише в одній ролі недостатньо», – вважає Олексій. І саме тому, на його думку, багато керівників спортивних федерацій і інших організацій у минулому були професійними спортсменами. Це допомагає дивитися на одну й ту ж ситуацію під різними кутами.
«Те, що нам пропонують займати ці посади, приємно, адже це означає, що ми довели свою компетентність», – додає Касьянов. І наголошує на тому, що перш ніж очолити якусь організацію, необхідно запитати себе про її покликання та завдання?
«Це надзвичайно важливе питання, і кожен, хто претендує на керівну посаду, повинен його собі поставити, – говорить Олексій. – Я вважаю, що наш вид спорту має стати найпопулярнішим і найуспішнішим серед усіх олімпійських дисциплін. Для цього потрібно багато й наполегливо працювати.
Попереднє керівництво зосереджувалося на досягненнях у професійному спорті, але десь недостатньо уваги приділяло шкільній програмі, привабливості спорту серед підлітків та його важливості для загального розвитку. В цьому напрямку був початий рух, але він потребував подальшої роботи над ним. Як і соціальні мережі, значення яких для популяризації було недооціненим.
Ми чітко визначили пріоритети і працюємо в цьому напрямку. Зараз у нас справжня команда професіоналів, які до того ж є фанатами легкої атлетики і відданими своїй справі людьми. Нам нікого не потрібно змушувати працювати, й це значно полегшує, зокрема, мою роботу».
Доки триває війна, одним з пріоритетних питань лишається недопуск росіян і білорусів до міжнародних змагань та інших легкоатлетичних заходів.
«Що стосується їхнього потенційного повернення, позиція президента Світової легкої атлетики Себастьяна Коу добре відома, тож у нас немає причин для занепокоєння, – говорить Олексій Касьянов. – Взагалі, у європейській культурі не надто прийнято відкрито демонструвати співчуття, але всі керівники у Світовій і Європейській легкій атлетиці одразу наголосили на тому, що готові допомогти, й підтверджують це своїми діями. При цьому вони не шукають публічності чи особистих вигод, що в мене викликає велику повагу.
Дуже ціную їхню підтримку і вдячний усім, а особливо Себастьяну Коу, який постійно демонструє готовність допомагати Україні в цей складний для нас період».
Та найголовнішим лишається розвиток легкої атлетики на всіх рівнях – від дитячого до професійного спорту. Ольга Саладуха, завершивши кар’єру, організувала й щорічно проводить Кубок «Білої пантери», який є більше, ніж просто дитячим турніром. Це, без перебільшення, справжнє свято для всіх його учасників.
«Це чудові ініціативи, – говорить Олексій Касьянов. – Ми маємо підхоплювати їх і шукати нові можливості для розвитку. У нас є багато ідей, зокрема для дитячої атлетики. Цього року були запущені кілька проєктів, включно з Літніми лігами й змаганнями з триборства.
Ви навіть не уявляєте, як приємно, коли телефонують батьки діток, які завдяки цим проєктам відкрили для себе легку атлетку й тепер з радістю біжать на тренування. Або бітьки дітей, які знайшли для себе мотивацію займатися далі й побачили, що це може бути дійсно цікаво й захоплююче.
Ми хочемо організувати міжнародний комерційний турнір, а можливо, навіть цілу серію. І знаємо, як це зробити. Головне, щоб закінчилася війна, й тоді зможемо це реалізувати.
Проте в українському спорті лишаються і проблемні питання. З 1991 року ми перейшли до ринкової економіки, але спорт у 2024-му досі продовжує функціонувати за принципами соціалістичної системи.
Ще одна проблема — це відсутність контролю за роботою спортивних шкіл. Часто діти тренуються в непридатних умовах і з тренерами, які не мають належної освіти. Батьки, особливо ті, хто не має спортивного досвіду, не можуть об’єктивно оцінити їхню кваліфікацію. Це має контролюватися державою: необхідно запровадити систему моніторингу знань і кваліфікації тренерів, видавати сертифікати, дипломи, категорії. У олімпійських видах спорту це ще якось працює, але в неолімпійських панує повний безлад».
Якщо ж говорити про професійний спорт, то багато в чому через війну на Олімпійських іграх у Парижі українська команда була не такою численною, як зазвичай. Проте попри всі труднощі нашим атлетам вдалося виграти три медалі, одна з яких – золота.
«Це справжнє досягнення, яке, за наших обставин, можна назвати дивом, – вважає Олексій Касьянов. – Найбільше мені сподобалася атмосфера в команді: спортсмени були повністю зосереджені на своїх виступах, а тренерський штаб, медичний персонал і менеджери працювали злагоджено, як єдиний механізм. Усі були об’єднані однією метою — показати максимум своїх можливостей. З таким настроєм і командним духом ми будемо лише прогресувати. Й саме з цією впевненістю і бажанням працювати ми й повернулися з Парижа додому».