Токіо-2025: підсумки чемпіонату світу з легкої атлетики

2702
Фото (с)Dan Vernon for World Athletics

Чемпіонат світу-2025 з легкої атлетики в Токіо завершився. Участь у ньому взяли 1992 атлети й атлетки зі 193 країн та команди біженців. Серед них і 23 українці.

Від початку всі команди розуміли, що, з огляду вже на погодні умови, легкими змагання не будуть, тож і готувалися до них відповідно. Для української команди було організовано підготовчий збір у Японії, щоб організм атлетів краще адаптувався й до клімату, й до різниці в часі й вони, зрештою, продемонстрували свої найкращі результати.

Як показала практика, найкращий результат, щоправда, не завжди означає медаль. Так було у випадку з Михайлом Коханом, який встановив особистий рекорд (82.02 м), але став четвертим з метання молота. Та Україні все ж вдалося виграти медаль – її, бронзову, в заключний день команді принесла Ярослава Магучіх. Звісно, вона прагнула захистити титул чемпіонки світу й неодноразово про це говорила, тож не могла на сто відсотків бути задоволеною собою. Проте з огляду на те, наскільки складним і турбулентним був для неї рік, ця нагорода багато значить. І вона дозволила Україні ввійти до медальної таблиці.

«Чемпіонат світу в Токіо виявився складним і емоційно напруженим для нашої команди, – коментує виступ головний тренер української команди Олександр Романюк. – Результатом на ньому ми, безперечно, не можемо бути цілком задоволені: одна бронзова медаль і 41-е місце у медальному заліку – це не найкращий з можливих варіантів для нас.

Фото (с)Dan Vernon for World Athletics

За своїм потенціалом команда України могла розрахувати на одну-три медалі. У нас було чотири головних претенденти на нагороди і ще два-три претенденти на фінали. У підсумку лише Ярославі Магучіх вдалося вибороти медаль, а Олег Дорощук, Михайло Кохан та Юлія Левченко були дуже близькими до заповітної цілі й зупинилися за крок до неї, хоча й показали високі результати, в двох випадках навіть однакові з медалістами. Це той випадок коли спортивна вдача жодного разу не була на нашому боці.

Стосовно метання молота у чоловіків – тут більше не про вдачу, а про те, що змагання виявились просто космічними за своїми результатами і вразили весь легкоатлетичний світ. Михайло зробив навіть більше, ніж було потрібно для медалі на всіх останніх чемпіонатах світу. На більшості з них результату 82.02 вистачило б і для перемоги, натомість тут цього виявилось недостатньо навіть для бронзи».

Рівень результатів на цьогорічному чемпіонаті світу не лише з метання молота вразив легкоатлетичний світ. Статистика тут говорить сама за себе: 1 світовий рекорд, 9 рекордів чемпіонатів, 9 рекордів континенту, 62 національних рекорди… І це навіть не повний перелік.

Золоті медалі виграли атлети й атлетки з 20 країн. З 28-ми здобули срібні, а з 34-х – бронзові медалі. Загалом нагороди в Токіо завоювали атлети з 53 команд. А у топ-8 фінішували 74 країни.

«Конкуренція в нашому виді спорту щороку стає все вищою і вищою, кількість спортсменів та країн, які ведуть активну боротьбу за нагороди, щоразу збільшується, – продовжує Олександр Романюк. – Ця тенденція є чітко вираженою. Якщо цього року медалі вигравали спортсмени з 53 країн, то ще декілька років тому їх було до 40.

За місцями у топ-8 українська команда суттєво вище у командному заліку ніж за медалями – ми посіли 23-тє місце з 21 набраним очком.

Наведу декілька фактів: по одній медалі, так само як і ми, на цьому чемпіонаті завоювали традиційно дуже сильні команди Польщі, Греції, Угорщини, Чехії, ПАР та ще багатьох інших. Без медалей залишились Норвегія, Фінляндія і Болгарія. За очками нижче нас опинились вже названі Греція, Угорщина, Чехія, а ще такі сильні країни  в світі легкої атлетики як Швейцарія, Португалія, Норвегія…

Ці приклади я наводжу не для виправдань нашого результату, а для підтвердження слів про неймовірно високий рівень конкуренції у сучасній легкій атлетиці, який стабільно зростає».

Аналізуючи попередні роки, Олександр Романюк відзначає тенденцію – чемпіонати світу в рік після Олімпійських ігор даються нам важко й не дуже тішать результатом вже не вперше. По одній медалі ми завойовували в 2005 році в Гельсінки, в 2009 році в Берліні та в 2017-му в Лондоні.

В останні роки нам вдавалось вигравати не менше двох нагород, але цього разу, на жаль, ми зробили крок назад. Будемо аналізувати, робити висновки й визначати, за рахунок чого можна зробити два кроки вперед через два роки в Пекіні.

Зараз багато проєктів і процесів, які мають посилити нашу команду, навіть попри війну вже запущені, але ефект від них ми зможемо побачити не так скоро. Тому до наступного чемпіонату світу основне завдання – вивести наших поточних лідерів на ще трохи вищий рівень результатів і оптимальний рівень готовності на головному старті».

Як і кожна медаль, будь-який виступ має два боки. І позитивний також варто відзначити, говорить Олександр Романюк: «У нас з’явився ще один спортсмен, який може вести боротьбу за медалі на дорослому чемпіонаті світу. Це Олег Дорощук. А також після тривалої перерви в цю групу повернулася Юлія Левченко. Це додає трохи оптимізму на шляху до чемпіонату світу 2027 року та Олімпійських ігор-2028.

Також очікуємо на повернення Ірини Геращенко після народження донечки, а ще на дозрівання до змагань найвищого рівня наших юних зірочок з молодіжної та юніорської команд. До того ж у нас було сім дебютантів, деякі з яких взагалі лиш починають свій шлях на міжнародному рівні й наступного разу вже будуть більш впевненими й досвідченими».

«Дякую всім, хто прожив цей важкий чемпіонат разом з нашою командою, вболівав, підтримував, радів і засмучувався разом з нами. Також дякую всім, хто допомагав нашій збірній на шляху до Токіо і вже безпосередньо тут. Будемо працювати ще наполегливіше, щоб краще потішити всіх вас наступного разу», – додає Олександр Романюк.

Попередня статтяКомандний чемпіонат України серед юнаків віком до 16 років: результати другого дня змагань
Наступна статтяОльга Саладуха та команда ФЛАУ зустрілися в Токіо з представниками української діаспори