Олександр Апайчев: «З цією командою можна йти на Олімпійські Ігри». Частина друга.

166

Головний та державний тренери збірної України з легкої атлетики Олександр Апайчев та Валерій Александров підбили підсумки чемпіонату Європи з легкої атлетики в Барселоні, де українська команда з шістьма нагородами посіла сьоме загальнокомандне місце (Продовження)

Олександре Валентиновичу, звісно, що від певних наших легкоатлетів ми чекали і потрапляння в призові трійки, і перемог. Але чи був  якийсь вид, після якого емоцій головного тренера вистачило тільки на вкрай здивоване «ВАУ! Це було круто!»

 

Здивування було, ще й яке! Відверто кажучи, я планував потрапляння нашої жіночої естафети 4х100м в призову трійку. Я знав, що вони повинні повернутися додому з медалями, але… Те, що вони зробили на цьому чемпіонаті, перевершило всі наші очікування. Після попереднього забігу ми довго не могли вирішити остаточний склад фінальної естафети. Справа в тому, що Олена Чебану в першому колі змагань дуже красиво, впевнено і, головне, з прекрасною швидкістю відпрацювала свій етап. До цих змагань я ще жодного разу не бачив такого грамотного бігу в її виконанні. Але на останній етап ми ще готували і Єлізавету Бризгіну. Після фіналу Лізи на 200 метрів ми довго обмірковували, кого ж поставити на заключний етап естафети, адже після трьох кіл на двохсотметрівці й срібної нагороди, Бризгіна була і втомлена, і добре вимотана фізично. Але увечері на зібранні команди, вітаючи Лізу від керівництва команди і ФЛАУ, я нагадав їй, що саме на цьому стадіоні у 1992 році її мама так само стояла на другій сходинці олімпійського п’єдесталу, але вже в естафеті 4х400 здобула «золото» Барселони. Єдине що я тоді побажав Бризгіній-молодшій, – це повторити успіх своєї матері. Вже наступного дня на ранковому тренуванні я побачив, як горять Лізині очі, й як завелися всі дівчата…

 

На передстартовій розминці всі шість дівчат, включаючи Христину Стуй, готувалися до виходу на головну чашу стадіону абсолютно однаково. Не повірите, але остаточний склад команди ми визначили тільки за 15 хвилин до того часу, коли б уже не мали права вносити корективи в стартовий лист. Чомусь особисто я був впевнений, якщо хтось і зможе створити диво, то тільки Ліза. І те, що зробили наші дівчата, інакше, як дивом, і не назвеш. Олімпійські чемпіонки – росіянки – фінішували тільки четвертими, француженки, двоє з яких були на п’єдесталі жіночого бігу на 100 метрів, продемонстрували і швидкість, і злагодженість, але навіть вони не змогли впоратися з нашим квартетом. На останньому етапі за збірну Франції бігла рекордсменка Європи Крістін Аарон. І нехай зараз кажуть, що Аарон вже не та, якою була раніше, але ж французькі тренери не дарма поставили її на фінішну пряму. Втім, Бризгіна не залишила Крістін жодного шансу. Це було вражаюче!

 

Але коли я глянув на табло і побачив результат нашої команди 42.29сек, я був відверто шокований. Навіть ми, знаючи, що наші дівчата готові були показувати швидкі секунди, не очікували побачити такого результату! Вже після нагородження дівчата підійшли до мене і подякували за слова, які я сказав їм напередодні. Це справді сколихнуло їхні серця. Такий він – спорт. В ньому не буває дрібниць. І ми повинні знаходити слова для кожного атлета, які йому вкрай потрібні для психологічної рівноваги, для підняття духу боротьби.

 

Звісно, за перемогою Олесі Повх, Наталі Погребняк, Марії Рємєнь, Єлізавети Бризгіної й Олени Чебану, навіть не зважаючи на те, що остання бігла тільки в попередньому забігові, стоїть величезна праця. Але, погодьтеся, Михайло Акілов, який відпрацьовував з командою естафету, перед заходом дівчат в кімнату скликання, міг би ще давати купу настанов, а він просто сказав: «Ви найкращі!»… й це було останнім поштовхом до створеного дива.

 

Не зважаючи на те, що після закінчення спортивної кар’єри Жанною Блок про український спринт на міжнародній арені майже забули, тренери з року в рік до головних стартів сезону готували естафетні команди. Втім, як показала барселонська практика, про високий результат квартету в цілому можна говорити тільки тоді, коли індивідуальні види підтягнуті до досить високого рівня показників. Наскільки дівчата довели, що навіть роблячи ставку на естафету, ми маємо приділяти максимум уваги індивідуальним тренуванням?

 

З цим складно сперечатися. За останній рік ми «перелопатили» чимало спринтерок, щоб врешті визначитися з тими, на кого робитимуться головні ставки. Знаєте, в цьому виді чималу роль зіграли учбово-тренувальні збори, на які ми підтягували всіх без виключення. Це так званий колективний напрямок розвитку. Старший тренер Михайло Акілов має колосальний досвід роботи з естафетами. Ще у 1988 році він працював з командою, що стала «золотою» на Олімпійських Іграх у Сеулі. Зараз йому також вдалося підібрати тренерів, які не закривається кожен у власній мушлі, працюючи над індивідуальними видами своїх спортсменів, а й ідуть на контакт, підпорядковуючи плани під естафетні завдання.

 

У Костянтина Рурака, приміром, одразу двоє дівчат у групі з переможної естафети, й вони брали участь в усіх учбово-тренувальних зборах по цій програмі. Марина Омельченко зі своєю вихованкою Наталією Погребняк також не намагалася усамітнитися, працюючи з усіма разом. Олена Чебану зі своїми наставниками Бодровими також була постійно в обоймі. Всі ці дівчата тренувалися постійно пліч-о-пліч, бачили одна одну майже на кожному тренуванні. Свідомо чи ні, вони змагалися між собою навіть під час тренувального процесу. Це не просто спільний котел, в якому варилися дівчата протягом сезону, це атмосфера здорового протистояння, в якому народжуються результати. Індивідуальні показники дівчат на доріжці Барселони – чергове тому підтвердження.

 

Індивідуально готувалася тільки Єлізавета Бризгіна, але ми розуміли, що напрацювавши певний склад естафети, ми завжди зможемо підключити одну людину, особливо на останній етап без втрат і ризику для команди.  Трохи «випадала» із загальної картини підготовки і Христина Стуй, але сподіваюся, що після цього чемпіонату вони з тренером зрозуміють, що цуратися і тікати від загальної групи – нема сенсу.

 

А командна перемога дівчат в естафеті наявно довела, що система старших тренерів-методистів на видах, за яку ми боремося й намагаємося втілити в життя, таки дає результат.

 

 У цьому конкретному випадку складно з цим сперечатися. Але я точно знаю, що є види, де між старшим тренером і зв’язкою «спортсмен + особистий тренер» складаються конфліктні ситуації. Не занурюючись у перелік прізвищ, все ж таки констатую, що чимало цих атлетів довели на минулому чемпіонаті Європи, що їхня методика має право на існування. Чи можемо ми повністю довіритися тренерам і спортсменам високого рівня? Чи відпустить керівництво збірної успішних спортсменів у вільне плавання?

 

Насправді я знаю, в яких групах існують конфліктні ситуації. І ми враховували це під час підготовки навіть нинішнього сезону. Ніхто не створював надзвичайного тиску. Ми відпускали спортсменів з централізованої підготовки, робили їм учбово-тренувальні збори на місцях, давали можливість готуватися так, як вони вважають за потрібне. Ці тандеми й справді довели, що вміють підійти до головного старту у всеозброєнні. Майбутнього року ми також даватимемо їм можливість тренуватися окремо, за графіком індивідуальної підготовки, але… Контроль за такими атлетами ніхто відміняти не стане. Один раз на два-три учбово-тренувальні збори, ми викликатимемо їх на централізовану підготовку для тестувань і відстежування їхньої спортивної форми.

 

В цьому питанні є й зворотній бік медалі. Приміром, нинішнього року певним групам ми давали цілковитий карт-бланш у підготовці, завдяки якому вони були абсолютно безконтрольні. Я також не називатиму прізвищ, але наголошую, що такого більше не повториться. Жоден спортсмен з таких груп на чемпіонаті Європи в Барселоні не показав очікуваного результату.

 

Фінансовий початок нинішнього року, як завжди, залишав бажати кращого. На Вашу думку, чи вдалося виконати підготовку команди до чемпіонату Європи по лінії міністерства в повному об’ємі?  Чи, можливо, були певні нюанси, які в підсумку все ж таки могли негативно вплинути на кінцевий результат?

 

Невеликі нюанси все ж таки були. В основному, звісно, пов’язані з фінансуванням, особливо взимку та на початку весни. Нам вдалося таки зберегти план підготовки і виконати всі обіцянки перед спортсменами і тренерами по учбово-тренувальним зборам. Але майже все нам довелося організовувати, як кажуть, «в борг». Відчувати себе на учбово-тренувальному зборі жебраком чи канюкою, погодьтеся, досить принизливо. Це не могло не накласти свій певний відбиток на якість підготовки.

 

Тут до міністерства єдине прохання, якщо ми вже маємо запланований бюджет, то виплачувати його бажано вчасно, аби ми могли далекоглядно планувати підготовку наших спортсменів. Хоча, минулого року, коли вся підготовка велася практично в ручному режимі, нам було важче. Тепер у нас є начальник команди, який разом зі старшими й особистими тренерами розпланував наперед всі учбово-тренувальні збори. Але нерівності фінансування давалися все ж таки взнаки, позначаючись, насамперед, на якості.

 

Втім, я бачу, що в міністерстві вже робляться певні висновки з цього досвіду, а відтак ми відчуваємо помітні покращення з надходженням коштів. Хочеться, аби подібна тенденція збереглася не тільки до кінця сезону, а й на майбутні роки.

 

Друге питання – відсутність баз. І хоча особисто ми це питання ніяк вирішити не можемо, але замовчувати цю тему не можна. Погляньте, де ми змушені проводити свою підготовку, – на доріжках, яким вже по 20-30 років. Приміром, останній збір перед чемпіонатом Європи ми проводили на базі, що розташована на 19-ому кілометрів Житомирської траси. М’яко кажучи, доріжка там у вкрай поганому стані. А щоб бігати швидко, потрібно тренуватися на сучасному покритті. Для швидкого відновлення атлетів ми мусимо мати окрему інституцію, яка б фінансувалася державою, і щоб робота такого інституту йшла не в розріз, а в ногу з підготовкою команди. Приклад наведу досить простий. Нинішнього року ми планували, аби з кожною групою по видах працював біохімік, який би допомагав швидко і точно визначати стан спортсменів та вносив би корективи у відновлювальні процедури. Задумка хороша, але для її повноцінного втілення в життя коштів катастрофічно не вистачає.

 

Після завершення чемпіонату Європи можна було б підводити вирішальну риску під виступом дорослої збірної України з легкої атлетики, аби не одне «але». У вас на столі лежать конверти з прізвищами спортсменів, котрі ще стартуватимуть за збірну Європи на Континентальному Кубку, що відбудеться в перших числах  вересня.

 

Від України на континентальному Кубку стартуватимуть Ольга Саладуха (потрійний стрибок), Максим Мазурик (стрибки з жердиною), Станіслав Мельников (400 м з бар’єрами), Єлізавета Бризгіна (200 метрів). Сергій Лебідь (3000 метрів) і жіноча естафета 4х100 метрів у повному складі.  Я вважаю, що це досить серйозне представництво українських спортсменів на Континентальному Кубку, який раніше носив назву Кубок світу, й проводиться раз на 4 роки. Потрапляння у збірну Європи – це показник високого рівня результатів у виконанні цих атлетів.

 

Але до Континентального Кубку потрібно готуватися ще цілий місяць. І хоча виступ цих спортсменів у Спліті не входить у програму державної підготовки, чи буде у них можливість проведення зборів і ціленаправленої підготовки до змагань такого рівня, аби у складі збірної Європи також не впасти обличчям у багнюку?

 

Ми вже провели бесіди з усіма особистими тренерами легкоатлетів, котрі потрапили на Континентальний Кубок від України. Зараз всі спортсмени проходитимуть низку комерційних стартів, а найкращі з них виступатимуть на етапах Діамантової Ліги. Але, звісно, на цьому підготовка не вичерпується. В міністерстві, ніби то досягнуто узгодженості, що для вдалого виступу в Спліті, буде організовано невеличкий учбово-тренувальний збір, бодай для естафетної команди, якій потрібно ще і ще раз набігати своє для ідеальної злагодженості на етапах. Начальник департаменту Артем’єв пообіцяв знайти додаткові кошти, аби в індивідуальних видах зробити спортсменам збори на місцях, а естафету все ж таки зібрати разом бодай на тиждень перед вильотом.

 

Як би не хотілося закінчити розмову на високій ноті, але насамкінець все ж таки повернемося до труднощів та непорозумінь, які виникли у формуванні команди до чемпіонату Європи. На міністерство надійшло кілька листів з проханням розібратися у несправедливості того, що певні спортсмени не летять у Барселону, хоча мають і кваліфікаційні нормативи, і високі місця у європейських топ-листах.

 

Я візьму цю відповідь на себе, – говорить держтренер збірної України з легкої атлетики Валерій Александров. –  Законом чітко прописано, що право на формування команди надано профільному Міністерству з подання Національної федерації. Ми цей закон виконуємо. І якщо регіонам дати можливість втручатися в цей процес, то вони просто розірвуть і розсварять усю збірну.

 

Подібна ситуація вже не перший рік відбувається в Росії. Виконком ФЛАУ витримав атаку нинішнього року і з боку міністерства, і з боку регіонів, не змінивши початкове рішення по складу команди.  Ми витримали навіть натиск «рідної крові» – комісії атлетів ФЛАУ. Вже після розгляду цього питання ми розмовляли з членами комісії атлетів, і визначилися, що ніколи жоден з керівників нашої федерації чи тренерів команди, не буде створювати тиск на комісію, яка захищає інтереси своїх спортсменів. Але натомість ми попросили комісію обов’язково заслуховувати нашу думку до прийняття рішення. Адже наші рішення зав’язані не лише на голих цифрах і статистиці, а на цілій низці стратегічних завдань.

 

Існує державна цільова комплексна програма підготовки спортсменів до Олімпійських Ігор, розроблена федерацією і затверджена міністерством. Ми зобов’язані працювати, дотримуючись цієї програми, тому що фінансування отримуємо саме під неї. Так ось в цій програмі існують пріоритети, які віддані тим чи іншим легкоатлетичним дисциплінам. І головний тренер під час формування команди на будь-який турнір, зобов’язаний притримуватися прописаних пріоритетів. А що ми маємо у підсумку? Коли ми не включаємо у барселонську команду види витривалості, які не є пріоритетними в Україні, починається тиск з регіонів з використанням усього арсеналу: листів на апарат Кабінету Міністрів, дзвінки до народних депутатів, заяви на міністра спорту.

 

Але навіщо тиснути? Навіщо кроїти і розривати в клоччя створену систему? У нас є головний тренер збірної, в контракті якого чітко прописано, за що він несе відподальність, і на що має права. А це насамперед формування команди і відповідальність за її виступ. Чому це ніхто не хоче брати до уваги? Чому кожен вважає, що має право втручатися у сферу діяльності головного тренера і головної тренерської ради? Давайте тоді звільнимо і головних, і старших тренерів, розженемо федерацію і дамо можливість регіонам керувати цим процесом. Звісно, я підбурюю, але, можливо, саме таку форму нам і запропонують регіони. Нехай вони зберуться, створять свій орган, – державний чи громадський, – і нехай вони тоді й готують збірну команду до головних стартів, а більш того, відповідають за її результати. Це цілком можливо теоретично, але чи є такий досвід бодай в одній країні світу? Є, – в Росії.

 

Почитайте інтерв’ю головного тренера російської легкоатлетичної збірної після виступу в Барселоні, де він відкрито говорить про те, що у нього в підпорядкуванні фактично дві команди. Справа в тому, що остаточне рішення з формування команди в російській легкій атлетиці приймається не виконкомом, а президією, де є по одному представнику від кожного регіону. Так ось у Маслакова є команда, що формується головним і старшими тренерами, а ще одна – відсотків 30 чи 50, це команда, в яку регіональні представники «проштовхують» своїх атлетів. Але відповідальність за їхні виступи лягає не на той чи інший регіон, а на головного тренера. І саме він потім має відповідати за розтрату державних коштів на ті «нулі», які принесли ці атлети в загальну скарбничку.

 

Так ось ми не хочемо йти подібним шляхом і жорстко будемо відстоювати власні позиції.

 

Я б хотів доповнити відповідь Валерія Федоровича, – продовжує тему головний тренер збірної Олександр Апайчев. –  Через намагання регіонів втрутитися у формування збірної на чемпіонат Європи в Барселоні, мені протягом восьми днів довелося не займатися командою, а бігати по міністерству з папірцями і доповідними й доводити, що створена нами й затверджена на виконкомі ФЛАУ команда відповідає усім стандартам світового рівня. З таким жорстким пресингом я зіштовхнувся  вперше.

 

Але для розуміння регіональних керівників я мушу нагадати той факт, що нинішнього троку у нас було два чемпіонати Європи: один – командний, а інший – основний. На командному чемпіонаті Європи ми оцінюємо розвиток легкої атлетики в нашій країні в цілому, де ми зобов’язані виставити по одному спортсмену на кожен вид програми. Основний чемпіонат Європи, який відбувся в Барселоні, визначає розвиток пріоритетних видів, якими в наші країні є середні жіночі дистанції, стрибки, метання, багатоборства, естафети і знедавна ходьба.

 

Склад команди на чемпіонат Європи в Барселону формувався не тільки по європейському, а й по світовому рейтингу. І якщо спортсмен в топ-листі Старого Світу знаходиться серед десятки найкращий, це ще не означає, що у світі він розглядається як потенціальний конкурент лідерам. Погодьтеся, з вісімдесятої позиції на це складно зазіхати. Склад команди на Барселону, обговорювався на засіданні головної тренерської ради в Донецьку більше двох годин!  Ми обговорювали кожну кандидатуру без виключення. І якщо якогось прізвища не опинилося у списку, то це не прорахунок нашої роботи, а цілком виважене спільне рішення. Я вважаю що наші атлети, котрі виступали на цьому чемпіонаті Європи, довели, що їхні результати будуть конкурентоспроможними і на світовій арені, а в деяких видах програми барселонський старт був ні крапельки не слабшим за світову першість.

 

Я дуже сподіваюся, що такі нездорові ситуації, які виникли в нашій збірній перед головним стартом сезону, більше не повторюватимуться. Якщо ми дамо можливість регіонам формувати команду, то отримаємо хаос і анархію, при якій роль головного тренера і виконкому ФЛАУ знівелюється повністю. Вважаю, що до рішення ГТР все ж таки потрібно дослуховуватися кожному. Беззаперечно, суперечливі моменти виникають і у нас, але ми їх розбираємо і в кулуарах, і на засіданнях виконкому ФЛАУ, і не лише за результатами атлетів, а й за їхньої надійністю та перспективою на майбутнє.

 

Можливо, аби не виникало таких непорозумінь, потрібно на кожен окремий старт прописувати чіткі критерії відбору з урахуванням нюансів і питань, які можуть виникати при формуванні команди?

 

Протягом 16-ти років такі документи у нас завжди існували, – відповідає Валерій Александров. – Але завжди в них знаходилися не вади, а слабкі місця, тому що саме спортивне життя країни вносило різноманітні корективи. По-перше, це зовнішній вплив найвищого керівництва країни, як то було перед Олімпіадою, коли ми отримали наказ взяти на Олімпійські Ігри всіх, хто виконав кваліфікаційний норматив. В цьому випадку увесь пакет критеріїв відбору до головного старту чотириріччя, розроблений нами, фактично втратив свою силу.

 

Наступний приклад – зворотній. Ми маємо розроблені критерії відбору, під які, припустимо, підпадає 70 атлетів, а міністерство в свою чергу підписує кошторис на максимум 50 учасників. В цьому випадку критерії відбору знову стають нікому непотрібними папірцями.

 

Третій фактор – суто спортивний, який діє всередині команди. Навіть якщо є кошти і все гаразд в міністерстві, все одно існують пріоритети, про які ми з вами сьогодні говорили. І тут не мусить стояти питання, молодий це спортсмен чи ні. Ми взяли на пекінську Олімпіаду Олену Антонову, яку вже більшість тренерів списали чомусь з рахунків, а вона виграла нам медаль. Чому виникає питання напередодні барселонського старту брати в команду Дениса Юрченка чи ні? Навіть якщо він не зміг показати результат на чемпіонаті Європи, він допоміг в секторі Максиму Мазурику. І такі фактори ми також мусимо враховувати.

 

І насамкінець, у нас є ще й власні підозри щодо застосування тими чи іншими атлетами заборонених препаратів у підготовці. Наголошую – це лише підозри, а не звинувачення. Але викладати перелік цих прізвищ на всенародне обговорення в пресі ми не маємо жодного морального права, але підозрювати когось зі спортсменів нам ніхто не може заборонити. Ми дивимося не тільки на найкращий результат сезону спортсмена, а й на динаміку його показників. А національна лабораторія, в зв’язку з відсутністю потрібних коштів та обладнання, не відкриє нам повну картину навіть якщо проведе допінг-контроль.

 

Ось вам повна палітра тих факторів, через які складання документу з критеріїв відбору за рік наперед стає просто неможливим. Більш того, це може призвести до ще більшого хаосу. А складений нами документ працює дуже чітко і має два головних показники, напрацьованих роками. Насамперед, це динаміка спортивного результату, яка відкидає можливі допінг-порушення, яка показує рівень підготовки спортсмена в потрібний час і в потрібному місці й, врешті решт, яка свідчить про нормальне виконання індивідуальних тренувальних планів. Другий дуже важливий показник – це рейтинг у світових топ-листах. Наголошую – світових! Тому що виступ команди на чемпіонаті Європи входить у стратегічний план підготовки команди до Олімпійських Ігор.

 

Ще додам до цього, – продовжує Олександр Апайчев, – що європейські кваліфікаційні нормативи встановлені в основному не для таких розвинених легкоатлетичних країн як Росія, Україна, Німеччина, Франція чи Велика Британія, а для невеличких країн, які також хотіли б привезти на чемпіонати Європи не по одному чи два атлети. До того ж, якщо ми братимемо всіх без виключення спортсменів, котрі виконали нормативи відбору, ми просто усереднимо нашу команду. Я не хочу, аби в складі збірної виїжджали люди, котрі заздалегідь знають, що вище 30-ого чи 40-ого місця фінального протоколу вони не піднімуться. Ніхто не замислюється над тим, що такі атлети збиватимуть з настрою та духу боротьби всіх інших. Тому усереднювати команду – не в інтересах країни.

 

Але щоб не закінчувати наше звітне інтерв’ю на такій ноті, я хочу подякувати всім без виключення спортсменів, особистих тренерів, старших тренерів, начальників команди, федерацію, масажистів, лікарів за все, що було зроблено для вдалого виступу нашої команди в Барселоні. Ми зробили те, чого прагнули. Але це тільки перший крок до того, аби і на Лондонській Олімпіаді наша команда мала гідне обличчя і показала високі результати.

 

Прес-аташе.

Увага! Будь-які матеріали цього інтерв"ю можуть використовуватися в ЗМІ без обмежень за попереднім узгодженням з прес-аташе ФЛАУ.