Наталя Добринська: «Відтепер я повністю підпорядкована магічному слову Олімпіада»

30

До початку чемпіонату світу з легкої атлетики в закритих приміщеннях іноземні ЗМІ пістрявіли анонсами найбільш захоплюючих дуелей, що мали б стати окрасою головного зимового старту підданих Королеви спорту в Стамбулі. Серед небагатьох насправді драматичних дуелей називали боротьбу двох на той час чинних чемпіонок світу – британки Джессіки Енніс у зимовому п’ятиборстві та росіянки Тетяни Чернової у літньому семиборстві. Чому в поняттях європейських журналістів Олімпійська чемпіонка Наталя Добринська опинялася поза межами боротьби за нагороди світової першості – залишалося загадкою. Хоча після перемоги і встановлення нового національного рекорду (4880 очок) на чемпіонаті України в Сумах вінничанка, не приховуючи власних амбіцій, сказала, що готова не просто покращити свій результат, а й нарешті поборотися за новий світовий рекорд. На Атакой Арена в Стамбулі Добринська красномовно довела небезпідставність власних сподівань. 9 березня 2012 року під завісу першого дня чемпіонату світу в закритих приміщеннях Наталя стала першою переможницею головного легкоатлетичного старту сезону, встановивши новий світовий рекорд 5013 очок. Попереднє досягнення Ірини Бєлової протрималося на вершині світового рейтингу рівно 20 років! Крім того, українка стала першою у світі багатоборкою, котра змогла набрати у зимовому п’ятиборстві суму, вищу за 5000 балів. Влітку подібний подвиг змогла здійснити лише наша легендарна Надія Ткаченко, котра виграла московську Олімпіаду з сумою 5083 очки.

 

Наталю, дуже добре пам’ятаю, як після перемоги на пекінській Олімпіаді ти сказала, що наступною твоєю метою є світовий рекорд у зимовому легкоатлетичному п’ятиборстві. Аналізуючи твої виступи впродовж сезонів в закритих приміщеннях,  стає очевидним, що ти, не добираючи свого у кожному із видів, загалом втрачала чимало очок, хоча кожного разу розуміла, що світовий рекорд – цілком реальне досягнення. Чи не виникало вагань і розпачу? Чи не відвідували думки, що світовий рекорд все ж таки недосяжний і непідвласний?

  

 

Після пекінської Олімпіади мій тренер(Дмитро Поляков)  був упевнений на сто відсотків, що вже першої ж зими я могла подолати межу світового рекорду. А про наступні зимові сезони й годі казати. Але, напевне, на заваді рекорду ставали якісь мої внутрішні сумніви. Перед вильотом до Стамбулу тренер привів мені наочний приклад. Спершу він набрав найкращі результати Джессіки Енніс, і я переконалася, що сума її показників не дотягує до 5 тисяч очок. А потім ми склали мої результати і отримали суму близько 5160 очок. Діма мене просто переконав, що, навіть виступаючи з деякими прогалинами на видах, я маю такий запас міцності, який дозволяє мені впевнено виходити на рубіж п’яти тисяч. Потрібно віддати належне моєму тренерові, котрий ніколи не піддає сумнівам ані мою фізичну форму, ані мої бійцівські здібності, ані мою психологічну стійкість. Втім, я, як завжди, була в чомусь невпевнена. Підсвідомо я розумію, що можу виступати набагато краще, але сумніваюся, чи вдасться це втілити у життя. Цього ж разу тренер чітко сказав, що це мій ідеальний шанс. Насамперед, я була у чудовій фізичній формі. По-друге, після встановлення національного рекорду на чемпіонаті України я відчувала психологічний сплеск. По-третє, компанія багатоборок у Стамбулі була як ніколи сильною, що мало б породити цікаву і напружену боротьбу. А де ще, як не в жорсткій конкуренції проявляти характер і показувати високі результати? Після третього виду програми – штовхання ядра – тренер написав мені, мовляв, нічим не переймайся, все в порядку, а боротьба тільки-но починається. Мабуть, ця впевненість наставника і додала мені якихось неймовірних сил для подальших змагань.

 

 

Підраховуючи твої очки перед останнім видом програми, я розуміла, що для світового рекорду тобі потрібно, як кажуть, стрибнути значно вище власної голови, і покращувати особистий результат на 800 метрів, як мінімум, на 2 секунди. Ти вірила, що це реально зробити?

Глибоко в душі я завжди впевнена і знаю, що це реально зробити. При сому не лише на цьому чемпіонаті світу, а й на кожному старті. Але сумніви мене все ж таки гризли. Зазвичай, саме вони не дають мені можливості розкритися, збиваючи з пантелику. Головним моїм завданням було не відпустити далеко від себе Джессіку Енніс, аби не втратити першу позицію. З іншого боку я розуміла, що британка також викладатиметься на сто відсотків, аби вирвати загальну перемогу. Це грало мені на руку. Чим швидше Джессіка б додала дистанцію 800 метрів, тим більше шансів у мене було встановити світовий рекорд. Я чітко розуміла, що кістьми ляжу на доріжці, але від Енніс не відстану.

 

 

Dobrynska_Istambul_6Але ж для багатоборок поліпшити свій результат на вісімсотметрівці одразу на 2 секунди – це фантастика!

О так! Для нас біг на 800 метрів – це окрема історія. Справа в тому, що пробігши на національному чемпіонаті останній вид за 2:15.90, я розуміла, що навіть такий результат мені дався нелегко. Втім, у Стамбулі я розраховувала, що на 2 хвилини 13 секунд мене цілком вистачить. А ось швидше… В таке я не могла повірити.  Довелося зібрати в кулак усю волю, учепившись поглядом в потилицю Енніс. На фініш я навіть спробувала трохи набігти, але сил взагалі не стало. На останніх метрах дистанції я ледь втрималася на ногах.

 

 

Цікаво, аби полька Кароліна Тимінська разом з Джессікою задали швидший темп бігу, ти б все одно його витримала?

Знаєте, перед останньою вісімсотметрівкою я завжди мучу себе думками, як бігти, якого темпу і якої тактики дотримуватися? Біг у Стамбулі не став виключенням. Я була настільки розгублена, що зателефонувала тренерові зі своїм постійним надокучливим запитанням: «Що мені робити?». Зараз я розумію, наскільки смішно це звучало, адже зазвичай я 600 метрів дистанції завжди біжу своїм темпом, а потім, якщо залишаються сили, набігаю на фініш. Та цього разу тренер написав мені текстове повідомлення: «У тебе є чудовий шанс, і ним гріх не скористатися. Головне – не жалій і не щади себе.»  Ця фраза була ключовою. Впродовж усього бігу на 800 метрів, коли хотілося дати собі бодай найменшу слабинку, я думала про тренера, згадувала його слова «Не жалій себе!», зціплювала зуби і терпіла. Мабуть, тільки так і можна було не лише встановити світовий рекорд, а й перевершити заповітну суму в 5 тисяч очок.

 

 

Перетинаючи фініш вісімсот метрівки ти ледь стрималася на ногах, а вже на хвилину, коли висвітився твій результат бігу і загальна переможна сума, ти знову неслася стрімголов доріжкою і стрибала від радості. Звідки на це взялися сили?

Знаєте, останні метрів з 50 дистанції мені, і справді, здалися вічністю. На доріжці я залишила всі свої сили. Але коли побачила свою загальну суму, мене захопили емоції. Згодом навіть мої суперниці дивувалися, як я взагалі могла стояти на ногах, а не те що бігати ареною і стрибати. Думаю, це був черговий сплеск адреналіну, викликаний бурхливим приливом радості.

 

 

Цікаво, з твоєї точки зору, скільки відсотків спортивного результату належить емоціям?

Все залежить від обставин, адже вряди-годи емоція може стати і на заваді високого результату. Як на мене, то технічні види п’ятиборства потребують не вибуху емоцій, а, насамперед, психологічної рівноваги. Адже після якоїсь вдалої спроби в секторах для стрибків у довжину чи висоту можна так порадіти, що вже не зібратися для подальшої боротьби. Тому під час змагань я завжди намагаюся бути стриманою. Є лише одна емоція, якою я час від часу керуюся – це спортивна злість. Волю радощам і внутрішнім відчуттям можна дати хіба що після фінішу бігу на 800 метрів.

 

 

Саме на цих емоціях ти після закінчення багатоборства можеш вільно спілкуватися англійською з журналістами? Адже, не зважаючи на твоє прагнення вивчити іноземну мову після перемоги на пекінській Олімпіаді, ти ніяк не можеш довести свій рівень знань англійської до вільного спілкування.

Вивчення англійської  – це для мене болюча тема. Я серйозно зайнялася іноземною мовою після Пекіна, але з моїм графіком тренувань і змагань говорити про постійне вивчення практично неможливо. Після 15-20 інтенсивних занять, я мушу чи відлітати на збори, чи їхати на якісь чергові змагання. Графік навчання постійно збивається і, повертаючись за парту, я змушена починати ледь не все з початку.  А ось те, що відбувається зі мною по закінченню бігу на 800 метрів – поясненням не піддається. Найцікавіше, – я починаю розуміти будь-які запитання журналістів чи звернення суперниць, а можу виразити свої думки й емоції, я можу вільно спілкуватися англійською, але, на жаль, лише перших хвилин 15-20 після фінішу.  А потім зв’язок з космосом зникає, чакри закриваються (сміється), і я усвідомлюю, що мову таки потрібно вчити знову і знову…

 

 

Тобто іноземні журналісти, котрі хочуть отримати ексклюзив від Наталі Добринської мають вкластися в перших 20 хвилин після закінчення багатоборства?

І не хвилиною більше! (сміється)

 

Dobrynska_Istambul_3Наталю, перед чемпіонатом світу в іноземних ЗМІ було чимало аналітичних матеріалів, де жваво обговорювалася майбутня дуель у жіночому легкоатлетичному п’ятиборстві між двома чемпіонками світу: британкою Джессікою Енніс та росіянкою Тетяною Черновою. І ані слова про лідера сезону Катерину Большову, ані  згадки про Олімпійську чемпіонку Наталю Добринську. Як ти цього ставилася?

З одного боку я можу зрозуміти журналістів. Адже після літнього чемпіонату світу Енніс та Чернова були, як то кажуть, в зеніті. Крім того вони не робили багатоборство взимку, виступаючи лише в окремих видах і показуючи справді дуже високі результати. Саме це і було приводом для інтриги, мовляв, уявіть собі, що ж вони тоді зможуть показати у сумі п’ятиборства! Але як можна було ігнорувати фантастично високі показники Большової? Чому ніхто не звертав увагу на мій результат з національного зимового чемпіонату? На деяких сайтах я навіть читала коментарі на кшталт: «А що відтепер на чемпіонатах світу розігрується лише дві медалі?» Власне, особисто я намагаюся не загострювати на цьому увагу, але це неприємно вражає моїх близьких і рідних. Тренер, приміром, прочитавши кілька матеріалів, лише знизував плечима, дивуючись тому, що ніхто навіть півсловом не обмовився ані про мене, ані про Катю. Звісно, мене це заводило внутрішньо і спонукало довести, що не можна так запросто списувати конкурентоспроможних атлетів з рахунків у боротьбі за нагороди. То ж певне ігнорування мого імені перед чемпіонатом породило в мені неабияку спортивну злість.

 

 

А тебе саму не лякали зимові результати в окремих видах Енніс та Чернової? Взагалі, наскільки можна спрогнозувати виступ багатоборця, опираючись лише на результати самостійних дисциплін?

З результатів в окремих видах можна зробити висновки, в якій формі підходить атлет до головного старту сезону. Тому опираються на ці показники небезпідставно. Але родзинка багатоборства якраз і полягає в тому, що в одному виді атлет може чимало втратити, а в іншому ще більше надолужити. Багатоборство – це не просто змагання по видах, це і є окрема дисципліна, де вміння атлета зібрати воєдино багато своїх навичок стоїть понад усе.

 

 

Нинішньої зими ти не потрапляла на чемпіонат світу за літніми показниками. Отже, змушена була виступати у п’ятиборстві на національному чемпіонаті. Не забагато як для проміжку в два тижні?

Навіть аби я могла потрапити на чемпіонат світу, опираючись на літні результати, все одно старувала б у Сумах на внутрішній першості.  Я завжди так роблю. Для мене це не лише своєрідна перевірка спортивної форми, а я можливість побачити помилки, які вилазять зовні під час змагань. За два тижні до головного старту сезону ми ще маємо час внести певні корективи. Зазвичай, до результату, показаного в Сумах, я додаю подумки 150 – 200 очок і маю суму, яку здатна показати на чемпіонаті світу.

 

 

Dobrynska_Istanbul_60mHurdlesЯк ти вважаєш, на якому з видів уже тут в Стамбулі ти не добрала свого? Чи є ще прогалини, заповнюючи які,  можна додати в загальному результаті?

У мене завжди була проблема зі стартом на спринтерських дистанціях. У Стамбулі вона також проявилася, але трохи в іншому світлі. Справа в тому, що стартовий постріл на цьому чемпіонаті лунав ніби то двічі, – спершу глухо, немов хлопавка, а потім гучно. Тому ми майже всі зупинилися, сприйнявши це, як фальстарт. Єдиною атлеткою, котра не зважила на подвійний постріл, була Джессіка Енніс. Побачивши, що британка навіть не думає гальмувати, ми всі кинулися навздогін. Самі розумієте, що на цьому непорозумінні було втрачено дорогоцінний час. 60 метрів з бар’єрами я мала долати набагато швидше. В стрибках у висоту я також не реалізувалася на повну. Стрибок на 184см я виконала з величезним запасом і дуже легко. До цього часу не можу зрозуміти, чому 1м87см мені у Стамбулі так і не  підкорилися. При чому якихось вагомих причин для цього не було. Я була спокійною, сконцентрованою і психологічно готовою навіть до більших висот, але цього разу – не склалося. Максимально намагалася налаштуватися на штовхання ядра, та і воно ніяк не хотіло летіти на ту позначку, на яку я вже стабільно вийшла у тренувальному процесі. 17 метрів я навіть не розглядала, як ймовірний результат, націлюючись штовхати 17.50 і далі. То ж показник 16м51см – це зовсім не те, на що я була готова і на що розраховувала на чемпіонаті світу. Втім, «недопрацьовані» три види стали для мене своєрідним стусаном. Я максимально зібралася на стрибок у довжину, показавши свій особистий рекорд для закритих приміщень, та й на дистанції 800 метрів вже викладалася, як ніколи.

 

 

Dobrynska_Istanbul_LongJumpТи скромно не згадала, що і в стрибках у довжину, виконавши першу спробу, ти не доступила більше, аніж півметра, а це означає, що цілком могла показати результат за 6м80см. То ж складаючи все сказане до купи, мені навіть страшно уявити суму, на яку ти була готова в Стамбулі. Ти сама уявляєш, де вже зараз могла б бути межа людських можливостей у жіночому зимовому п’ятиборстві?

Межі людських можливостей не існує. Існують лише ті рамки, в які ми самі себе ставимо.  Вже сьогодні результат рівня 5200 – 5300 очок – це цілком реальна сума. Нехай на цьому старті мені не вдалося показати все, на що я здатна, але вірю, що у майбутньому я зможу таки зібрати до купи всі види по максимуму.

 

 

Попередній світовий рекорд у жіночому легкоатлетичному п’ятиборстві під дахом протримався 20 років. Чому саме останні роки атлетки почали так близько до нього підбиратися? І при чому не одна виконавиця, а ціла когорта спортсменок?

Мабуть тому, що саме у справжньому і щільному суперництві на найвищому рівні й народжуються світові рекорди. Ми всі вже настільки близько підбиралися до минулого світового досягнення, всі так наполегливо на нього зазіхали, що він мав таки колись підкоритися. Після змагань я розмовляла з бронзовою призеркою цього чемпіонату Аустрою Скуйте із Литви, так вона також зізналася, що давно націлювалася на цей світовий рекорд. Для нас він був цілком досяжним, хоча цілих 20 років сума у 4991 очко стояла немов зачаклована.

 

 

З ким із твоїх головних суперниць тобі комфортно змагатися на найвищому світовому рівні? З ким ти можеш легко і невимушено спілкуватися під час змагань і з ким товаришуєш поза біговою доріжкою?

Насамперед, дуже люблю змагатися з нашими українськими дівчатами. З тією ж Ганною Мельниченко ми вже об’їздили півсвіту і завжди підтримуємо дружні стосунки поза стадіоном. Часто спілкуюсь із Тетяною Черновою.  Взагалі, багатоборки – люди дружні, адже ми знаходимось поруч не лише протягом одного виступу, а й увесь час поміж видами. Здорова психологічна обстановка нам вкрай необхідна, і всі це прекрасно розуміють. Я б із задоволенням більше спілкувалася зі своїми суперницями і з Європи, і з Америки, але бракує знання англійської мови. Втім, на секторах і доріжках, виступаючи поряд з ними, я почуваюся абсолютно комфортно.

 

 

А як щодо змагальних умов? Тобі комфортніше виступати одноосібним лідером чи у жорсткій боротьбі за кожну соту секунду і за кожен сантиметр? В якому із випадків ти б могла народити геніальний результат?

Звісно, ідеальний варіант, коли з першого виду ти починаєш показувати максимально високі результати, тобі ніхто не дихає в потилицю і можна виважено робити свою справу на максимальних обертах до останнього кроку на вісімсотметрівці. Але таких варіантів практично не буває, особливо зараз, коли всі готуються до Олімпійських Ігор і прагнуть поліпшити свої показники. Тому зараз я налаштовуюся на те, щоб кожен вид проходити на максимальній потужності і вижимати з нього все можливе. Для олімпійської медалі потрібно концентруватися на кожній дисципліні, як на останній, а на наступний вид виходити так, ніби попередніх і не було. Бо, як на мне, по три спроби у стрибках у довжину, штовханні ядра чи метання спису – це так мало! Часу і можливостей на помилки чи розкачування у нас просто не існує.

 

 

У тебе є одна неймовірна властивість – концентруватися і витягувати максимум у найскладніших ситуаціях.  Звідки чи черпаєш цю енергію?

Насамперед, я маю чималий досвід. Але одного його для перемог інколи замало. Допомагають заняття йогою і не лише. Я роблю чимало вправ на концентрацію і поза змаганнями намагаюся розвивати ці свої властивості на повну потужність. Це так само важливо, як і фізичні тренування. У собі потрібно розвивати все, – і силу, і швидкість, і волю, і характер. Інколи потрібно зробити чимало зусиль над своїм «я», а вряди-годи і його нещадно ламати. Особливо, коли ти не можеш або боїшся щось зробити. Потрібно змусити себе бодай трішечки зайти за, здавалося б, нереальну межу, аби зрозуміти, що тобі це цілком під силу. Потрібно завжди трохи переступати через свої амбіції та емоції й в усьому прагнути гармонії.

 

 

Dobrynska_Istanbul_HighJumpЗа твоїм виступом у Стамбулі з трибун спостерігали батьки вперше за всю твою міжнародну спортивну кар’єру. Ти почувалася гармонійно чи відчувала тиск і посилену відповідальність?

Присутність батьків на такому відповідальному старті дає трохи незвичні відчуття. Спершу мені це навіть здалося стресом. Адже, як і будь-які батьки, вони намагалися мені допомогти в найменших дрібничках. Але за моєю поведінкою і з кількох слів, вони одразу зрозуміли, що це моя особиста територія, в яку втручатися не дозволено нікому, навіть батькам з їхніми найкращими спонуканнями. Але під час стрибків у висоту, побачивши тата на трибунах, мене переповнили дивні емоції. Я впіймала себе на думці, що дуже не хочу їх розчарувати. Для мене це були абсолютно нові емоції, від яких ставало ніяково. В мить сектор здався таким домашнім, адже поруч тато з мамою, так близько, як в рідному домі. Я навіть відчула внутрішнє послаблення. Вже за кілька секунд воно переросло в хвилювання і  мною запанували думки, що заради батьків сьогодні я повинна зробити щось неймовірне. Можна навіть сказати, що на якийсь час і просто заплуталася у власних емоціях. Але вчасно змогла себе опанувати і дати потрібну установку, що якщо я щось і повинна, то хіба що якісно і досконало робити свою справу, не відволікаючись на сторонні фактори. І тим не менш, мені дуже хотілося зробити все можливе, аби не розчарувати батьків своїм виступом і доставити їм максимум задоволення.

 

 

Наскільки швидко по закінченню змагань ти змогла з ними поспілкуватися? Якою була ваша зустріч?

Після оголошення результатів останнього виду і загальної суми багатоборства, я одразу помітила на трибунах тата, котрий відчайдушно намагався передати мені прапор. Тож насамперед я рвонула до батьків. Татові очі випромінювали стільки щастя і гордості, що мені не потрібно було жодних слів. Зустрілися ми значно пізніше, після обов’язкових процедур нагородження, інтерв’ю та допінг контролю.

 

 

Dobrynska_Istambul_2Так сталося, що за певних обставин твій особистий тренер не зміг прилетіти до Стамбула. Після Пекіна це були чи не перші змагання, де тобі довелося обходитися без підказок особистого наставника. Важко було?

Справді, я дуже звикла, що тренер завжди поруч. Я знаю, що у найважливішу хвилину Дмитро підтримає мене влучною настановою чи заспокійливим словом, які не дадуть мені розслабитися. Поруч з ним я не витрачаю час на психологічні налаштування, бо мені досить властиво спершу розчулитися, потім знову збиратися і концентруватися, і так кілька разів за змагання. Тренерові ж достатньо одного слова аби в найвідповідальніші моменти чи заспокоїти мене, чи налаштувати на боротьбу. Звісно, аби Дмитро був у Стамбулі, все могло б скластися значно краще, але в будь-якому випадку я не мала права підвести його. Нехай і відстані, але я протягом усього п’ятиборства відчувала підтримку свого наставника. Після закінчення змагань він сказав, що дуже пишається мною. А я в свою чергу раділа тому, що подарувала йому такі позитивні емоції.

Втім, у Стамбулі я не почувалася кинутою на призволяще. Старший тренер збірної України з багатоборства Михайло Медвідь провів мене по усіх видах, за що я йому безмежно вдячна. Адже мати підтримку і допомогу кваліфікованого фахівця з трибун навіть для такого досвідченого бійця, як я, дуже важливо. Приміром, коли у нас була пауза між штовханням ядра та стрибками у довжину, ми відпочивали у спеціально відведених для цього кімнатах, оскільки повертатися в готель просто не було часу. Організатори зовсім забули про харчування, але наші тренери зробили все можливе, аби ми змогли трохи попоїсти і відновити сили. Я безмежно вдячна лікарю команди і нашому масажистові, які діяли злагоджено і професійно виконували свої обов’язки протягом усього дня. Керівники делегації також спрацювали на відмінно. 8 Березня усіх жінок збірної привітали зі святом. Здавалося б, дрібничка, а ні – все це створює настрій і позитивну атмосферу. На мене ніхто не тиснув психологічно і ніхто не нагадував, що від мене чекають нагород. Мені просто створювали умови, за яких я могла б спокійно виконувати свою роботу.  Сукупність усіх цих старань помножена на попередню титанічну працю і дала мені можливість не лише стати чемпіонкою світу, а й встановити новий планетарний рекорд.

 

 

Наталю, попереду дуже важливий і дуже відповідальний олімпійський сезон. Знаю, що перед головними стартами ти полюбляєш залишатися в затінку. Але після перемоги в Стамбулі й нового світового рекорду ти однозначно опинишся у колі уваги головних ЗМІ України та світу. Це заважатиме у підготовці?

Я вже неодноразово зіштовхувалася з поняттям фаворитизму. Згадайте, скільки разів я приїздила на головні старти зимових сезонів у ранзі світового лідера, а у підсумку не могла піднятися на найвищу сходинку п’єдесталу?  Можливо, я була занадто самовпевнена і трохи розслаблена у тих випадках. Навіщо ж наступати ще раз на ті ж самі граблі? Я знаю свої попередні помилки і працюю над тим, аби їх усунути. Підготовку до Олімпіади я плануватиму таким чином,  щоб мені заважали якнайменше. Насамперед, це мінімум інтерв’ю та телевізійних зйомок.

 

 

Dobrynska_signature_flagТобі не потрібен PR?

Особисто мені це не допомагає показувати більш високі результати, але я добре знаю, що мій особистий приклад може допомогти далеко не одній дитині прийти в секцію і захопитися легкою атлетикою. Інша справа, що ажіотаж довкола мого імені починається тільки тоді, коли є медаль і високий результат. Приміром, минулого літа, повернувшись з Тегу без нагород, я не була цікавою для українських журналістів. Лише одиниці підтримували мене, довідуючись про причини невдалого виступу.  То ж якщо раніше я не могла відмовити газетярам у зустрічах, а телевізійникам у чергових зйомках, то тепер роблю це з легкістю.  Але не тому, що нехтую кимось, а тому, що розумію, наскільки серйозний рік чекає на мене. То ж і готуватися до нього я маю не менш серйозно.  Відтепер я повністю підпорядкована магічному слову Олімпіада.

 

 

Після перемоги в Пекіні ти глибоко за пірнула у світське життя, беручи участь у різноманітних проектах. Тусовка шоу-бізнесу тобі сподобалася?

Скажімо так, – мені було цікаво. Мені подобалося спілкуватися з людьми з інших сфер діяльності, спробувати пожити їхніми цінностями й їхнім життям. Адже світ спорту суттєво відрізняється від усього довкола. Спортсмени – це люди з характером:  чесні, справедливі, відверті, щирі. Я не хочу сказати, що там люди інші. Мабуть, вони такі ж, але живуть дещо інакше. У кожного з них свої шляхи до слави, вряди-годи не менш складні, аніж у нас. Мені цікаво було пізнати їхню ментальність, поспілкуватися на відсторонені теми. Інколи потрібно дати собі можливість бодай трохи звернути з обраного шляху, аби зрозуміти, що він таки найкращий.

 

 

Майбутнього літа вперше в олімпійський сезон буде проведено чемпіонат Європи, що відбудеться в Гельсінкі 27 червня – 2 липня. Чи плануєш ти там стартувати?

Поки що я не знаю, як складатиметься підготовка. Наприкінці травня я планую розпочати виступи на традиційному турнірі багатоборців у Гьотцисі. Там я ще стартуватиму під робочими навантаженнями без спеціальних підводок і абсолютно робочому режимі. Це буде своєрідна проба пера на початку олімпійського сезону, де ми маємо побачити, в яких із семи видів ще є прогалини, і на чому потрібно сконцентруватися протягом двох місяців до лондонської Олімпіади.

 

 

У своєму активі ти маєш титули Олімпійської чемпіонки, чемпіонки та рекордсменки світу, але найвищу сходинку європейського п’єдесталу ти не піднімалася жодного разу…

Я так щойно почула перераховані титули, і таке враження, що все це не про мене (сміється). До такого, мабуть, також потрібно звикнути.  Знаєте, а я ніколи і не замислювалася чи є у мене європейські титули. Потрібно поставити собі на меті і трохи над цим попрацювати…  Цілі мають бути конкретними, а шляхи до них більш серйозними. Тоді все обов’язково здійсниться.