Ганна Шелех: «І п’ять метрів – не межа»

35

На початку олімпійського року одразу кілька українських легкоатлетів оновили національні досягнення. Одна з рекордсменок — 18–річна стрибунка з жердиною Ганна Шелех, яка у своєму рідному місті, на щорічному турнірі, організованому легендарним земляком Сергієм Бубкою, підтвердила силу донецької школи жердинників. Бронзова призерка I Юнацьких олімпійських ігор, підкоривши висоту 4 м 60 см, встановила абсолютний рекорд України, перекривши на 2 см навіть літній результат Анжели Балахонової.

Але дорога спортсмена терниста — вже через кілька тижнів Аня зазнала фіаско на чемпіонаті світу в закритих приміщеннях, ще й отримала травму під час приземлення. Щоправда, особливо не засмутилася і бажає якнайшвидшої сатисфакції. Про свої злети й падіння нова зірка жердини розповіла «Україні молодій».

 

 

«З дитинства відчуваю себе екстремалкою»

— Ганно, на чемпіонаті світу під дахом, який нещодавно пройшов у Стамбулі, під час однієї зі спроб ви невдало приземлилися й пошкодили руку. Наскільки серйозною виявилася травма?

— Коли впала, подумала, що зламала руку. Лікоть виглядав якось ненормально — з нього стирчала кістка. Але все обійшлося. У місцевому госпіталі провели обстеження і діагностували невеликий вивих; одягли лонгету, яку я через п’ять днів зняла. Тож той неприємний епізод я вже благополучно пережила.

— Чи сильно вас злякав вигляд ліктя?

— Загалом, я людина стійка, але бачити кістку, що стирчить у неприродному місці, — не надто приємне видовище.

— А чому ви обрали саме стрибки з жердиною, а не інший, більш безпечний вид спорту?

— Я з самого дитинства полюбляла лазити по деревах, стрибати з дахів. Словом, була екстремалкою. Мабуть, тому й потрапила саме в стрибки.

Sheleh_Istanbul_Gips— Скажіть, а як впливають на свідомість спортсмена такі травми? Чи не виникає тепер якийсь острах перед майбутніми тренуваннями та змаганнями?

— Ні. Навпаки, ще більше хочеться тренуватися і якнайшвидше вийти у змагальний сектор. Після невдалого чемпіонату світу залишилися нереалізовані мрії, які хотілося б втілити в життя вже на Олімпіаді.

— Як вважаєте, що стало причиною того невдалого падіння?

— На різних турнірах умови для стрибків різні, тому призвичаїтися до сектора іноді складно. Однак, вважаю, що та травма — моя особиста провина. Місяць, що передував світовій першості в Стамбулі, був дуже насичений турнірами. Мені це було вкрай необхідно, аби набратися досвіду змагань у дорослій компанії. Але чемпіонат світу — змагання особливе. Можливо, мені занадто хотілося реалізувати ту спортивну форму, в якій я прилетіла до Стамбула. Стартову висоту — 4 м 30 см — я взяла. Думаю, що могла б стрибнути і 4.60–4.70, навіть замахнутися на 4.80.

 

 

«Титули суперниць мене не лякають»

— На чемпіонат світу ви їхали в ранзі абсолютної рекордсменки України, підкоривши на «Зірках жердини» висоту 4 м 60 см. Наскільки ваші мрії й, головне, можливості перевищують цей результат?

— Вважаю, що й п’ять метрів — не межа. Нещодавно я поставила собі завдання — упродовж п’яти місяців поліпшити свій результат на 40 см. Для початку я хочу взяти 4.70.

— За рахунок яких факторів можливий прогрес спортсмена?

— Думаю, що головне — це психологія атлета, його внутрішні налаштування.

— Що можете сказати про свої олімпійські перспективи? Якщо все піде згідно з вашим планом, чи можна в Лондоні чекати від вас медалі?

— Олімпійський норматив — 4 м 50 см — я виконала, тож цілеспрямовано готуюся до лондонських Ігор. А щодо медалі — вважаю, немає нічого неможливого.

— Чи не лякає вас — майбутню дебютантку Олімпіади — суперництво з більш іменитими, титулованими опонентками?

— На моє глибоке переконання, титули й результати суперниць мають лише спонукати до боротьби і до того, аби ще вище піднімати власну планку. А результат повністю залежить тільки від тебе.

— А якого результату ви очікуєте від себе в Лондоні?

— Завдання я собі поставила, але результат залежатиме від обставин.

 

 

«Власні жердини розфарбую в кольори веселки»

— Жердина має довжину майже 5 м. Які проблеми найчастіше з нею виникають?

— Найбільша морока трапляється тоді, коли жердини не поміщаються в багажному відділенні літака, яким ти вирушаєш на змагання. Тоді доводиться чекати їх іншим рейсом. А буває й так, що вони взагалі не прилітають.

— А позичити їх у суперників можна?

— Можна, якщо в когось із суперниць є жердина саме такої довжини й жорсткості, що тобі потрібна, і якщо вони погодяться дати снаряд у тимчасове користування. Але краще жердини на змаганнях мати власні.

— Якщо це настільки особиста річ, чи мають ваші жердини якісь особливі відмінності?

— Мої жердини нічим не відрізняються від інших, тому що я стрибаю на інвентарі клубу, в якому тренуюся. Проте якби в мене були особисті жердини, я б неодмінно щось вигадала. Певно, розфарбувала б їх у різні кольори веселки.

— Кожен спортсмен по–особливому налаштовується на стрибок. Скажімо, Олена Ісінбаєва, щоб сконцентруватися на підході, полюбляє ховатися від усіх під ковдрою. Як ви проводите час між спробами?

— Я не сиджу на одному місці й не ховаюся від чужих очей. У секторі поводжуся вільно, розкуто. Мені подобається спостерігати за стрибками суперниць, бути в курсі справ.

— Стрибуни з жердиною тривалий час перебувають на стадіоні і мають нагоду стежити за перебігом інших змагань. Які легкоатлетичні види найбільше приваблюють вашу увагу?

— Стрибки у висоту та потрійний стрибок.

— Ісінбаєву називають «Бубкою у спідниці». А ви на кого хотіли б бути схожою?

— Для мене важливо бути самою собою, відрізнятися від інших.

— Ви вже зустрічалися із Сергієм Бубкою. Які відгуки від нього отримали?

— Після завершення турніру «Зірки жердини» Сергій Назарович зазначив, що, попри наявність критичних зауважень, моя техніка йому загалом сподобалася.

 

 

«Олімпіада для мене цікавіша, ніж дискотека»

— Зазвичай, у кожного молодого спортсмена в команді є старший товариш, який допомагає адаптуватися в дорослому колективі. Хто вами опікується в головній легкоатлетичній збірній країни?

— Якщо так можна сказати, то в команді мною опікується головний тренер збірної Олександр Апайчев.

— Ви представляєте донецьку школу стрибків із жердиною. Чи використовуєте ви та ваш тренер «конспекти» Віталія Петрова — наставника легендарного донеччанина Сергія Бубки?

— Особисто я дотримуюсь тих планів і виконую ті завдання, які дає мій особистий наставник Володимир Моглібей. А він сам колись тренувався у групі Петрова.

— Тренування — це завжди додаткові обмеження. А молодий організм, як правило, прагне свободи. Чи дозволяєте собі порушувати спортивний режим?

— Стосовно заборон і лімітів, то такого в моєму житті немає. Так, інколи я можу й порушити режим. Проте зараз мені значно цікавіше поїхати на Олімпіаду, ніж піти погуляти чи сходити на дискотеку.

— Буває так, що тренер контролює ваш розпорядок дня?

— За цим питанням слідкують мої батьки.

— А що найбільше вам подобається робити на дозвіллі?

— Люблю слухати музику, дивитися фільми, зустрічатися з однолітками. Щоправда, часу на це в мене обмаль. Якщо відверто, то, повернувшись з одних змагань, мені хочеться готуватися до інших, аби там виконати те, що не вдалося зробити раніше.

— Донецьк — одне з міст–господарів Євро–2012. Чи плануєте ви відвідати «Донбас–арену», побувати на одному з матчів чемпіонату Європи з футболу?

— Про цей чемпіонат я не думаю. Хочу достойно виступити на Олімпіаді, яка відбуватиметься вже після Євро. А загалом, від футболу я далека.

 

Sheleh_Anna_NR_Donetsk2012ДОСЬЄ «УМ»

Ганна Шелех

Майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики (спеціалізація — стрибки з жердиною).

Народилася 14 липня 1993 р. в Донецьку.

Бронзова призерка юніорського чемпіонату Європи–2010, I Юнацьких Олімпійських ігор у Сінгапурі (2010) та турніру «Зірки жердини»–2012.

Абсолютна рекордсменка України — 4 м 60 см.

Перший тренер — Галина Попова. Тренер — Володимир Моглібей.

Зріст — 170 см, вага — 61 кг.

Навчається в Донецькому технічному коледжі.

 

Джерело:  «Україна молода»