Зірочка Альони Колесниченко засяла на юнацьких Олімпійських іграх. 2010-го юна спортсменка з Рівного виграла у Сінгапурі «бронзу» з бігу на 400 метрів з бар’єрами. Та історія знає немало прикладів, коли після перемог на юнацькому рівні атлети губляться серед старших колег або закінчують зі спортом, обираючи інше майбутнє. На щастя, жоден з цих варіантів не про Альону.
Колесниченко – одна з тих, на кого покладають неабиякі надії вже у недалекому майбутньому. Та її це, схоже, жодним чином не лякає. Атлетка сповнена бажання працювати і досягати нових перемог. А її не по роках серйозний підхід до справи дозволяє без зайвих вагань повірити у небезпідставність її намірів.
На командному чемпіонаті України з легкої атлетики у Запоріжжі Колесниченко виграла фінал Б з бігу на 60 метрів з бар’єрами (9,04 с).
Дистанції 400 метрів з бар’єрами у програмі чемпіонатів у приміщенні немає. У Запоріжжі ви стартували на 60-метрівці з бар’єрами. Які завдання ставите перед собою на зимовий сезон?
Зазвичай на зимовий сезон особливо нічого не планую. У нас у Рівному не ті умови, щоб ставити перед собою якісь завдання на перші місяці року. Найбільша дистанція, яку можу там тренувати, це 30 метрів.
У Запоріжжі пробігла 60 метрів з бар’єрами, адже над ними потрібно працювати і ні в якому разі не забувати про них узимку. На чемпіонаті України у Сумах планую спробувати сили на дистанції 400 метрів.
Ви ще можете виступати серед молоді, але, можливо, спробуєте відібратися і на один з дорослих стартів уже у 2013 році?
Взимку у мене шансів немає, будемо говорити відверто. А влітку… не будемо забігати наперед.
Минулого року на юніорському чемпіонаті світу у вас був непоганий шанс потрапити до призової трійки…
Тоді я встановила особистий рекорд у півфіналі, а у фіналі пробігла гірше. Почала тягнутися за сильною дівчинкою з Ямайки – Джанів Рассел, – був швидкий старт і сил на фініш уже не вистачило.
Але ті старти, які у мене були на юнацькому та юніорському рівні, – це дуже цінний досвід. Дехто вважає, що юнацький спорт нікому не потрібний, але він насправді дає дуже багато. Це і емоції, і неабиякий шанс на майбутнє у великому спорті.
Один з головних уроків юніорського чемпіонату світу – гнатися не за суперниками, а за власним результатом?
Гнатися за власним результатом і тренуватися. Тренування – це найголовніше.
Але на ваше ставлення до тренувань ніби не повинно бути нарікань? Ще виступаючи на юнацькому рівні, було легко помітити ваш надзвичайно серйозний підхід до справи. Кому повинні завдячувати у цьому?
У мене тато був спортсменом, та й я сама дуже хотіла тренуватися, поїздити за кордоном і повигравати там. Я займаюсь спортом з другого класу, а серйозні тренуванні почалися вже з восьмого, з 14 років.
