Прізвище Матвійчук добре відоме прихильникам марафону. Спочатку одним з лідерів збірної команди України був Василь, а зараз на цих позиціях його брат Олександр.
Олександра добре знають не лише в Україні. Своїм фантастичним фінішем на марафоні-2012 у Пхеньяні він вразив усіх. Ім’я переможця тоді не було відоме до останніх сантиметрів дистанції 42,195 км. Українець усе ж першим перетнув фінішну стрічку, а цього року знову повернувся з Північної Кореї з нагородою. Цього разу срібною.
– Цього року у Пхеньяні температура повітря була 6 градусів, але дуже сильний вітер в обличчя, – згадує Олександр Матвійчук. – Своїм часом тоді залишився задоволеним, але завжди хочеться бути чемпіоном. З іншого боку, якщо зважити на погоду, то і позиція, і результат, і біг були хорошими. Але ефіоп виявися трішки сильнішим. Я програв тактично. Він прискорився на останньому колі, і мені потрібно було підхопити його ривок, а я цього не зробив. Він відбіг метрів на сто і далі продовжив у такому темпі, як ми. На фініші я прискорився, але в тих погодних умовах не встиг його наздогнати. Це моя помилка, будемо над нею працювати.
Бігли тією ж трасою, що і минулого року?
Так, траса була тією ж самою. Там коло 10 км. Є два тунелі, два моста і дві гірки. Це складно, оскільки малого того, що в тунелях темно, так ще й вітер в обличчя, коли з них вибігаєш. На мостах теж вітер.
Вам колись доводилось зустрічати такий фініш у марафоні, як був у вас у 2012-му у Пхеньяні?
Ні. У мене він так точно єдиний, навіть якщо поглянути на всю мою кар’єру в легкій атлетиці, коли я бігав і 5000 метрів, і 10000 метрів. Це вперше так склалося, і, на щастя, вдало для мене.
Як ви зазвичай розкладаєте біг по дистанції?
Я люблю бігти в одному темпі. Але все залежить від того, яку тактику оберуть мої суперники. Відштовхуючись від цього, планую свою.
Для багатьох мешканців планети Північна Корея – справжня tera incognito. Ви там за два роки вже вдруге.
Минулого року мене запросили на марафон уперше. Тоді я виграв і отримав запрошення виступити знову. Але цього року у ЗМІ постійно повідомляли про можливу війну у Північній Кореї. Було страшнувато, але вирішив поїхати.
Знайомі спортсмени, яким у середині 2000-х років довелося виступати у Північній Кореї, розповідали, що їм забороняли навіть вийти в магазин. Містом вони переміщалися лише всі разом, на автобусі, який віз їх з аеропорту в готель, з готелю – на місце виступу. І лише з його вікон вони і бачили місто. У вас була схожа ситуація?
Минулого року у нас забирали мобільні телефони і ноут-буки. Цього року навіть цього не було. Але роумінгу там нема, а Інтернет в готелі дуже дорогий і з жахливою швидкістю. Насправді ж у Північній Кореї цікаво. Люди горою стоять за свого лідера, за свою країну. У нас нічого схожого на це немає. Їхній лідер для них, як Бог. Що б він не сказав, вони мовчки все виконують. І роблять це добровільно.
Коли ми приїхали, нам дали перекладача, щоб ми почувалися комфортно в будь-якій ситуації. Таке є не на кожних змаганнях. Ми спокійно могли гуляти містом, де захочемо. Організатори продумали для нас культурну програму. Були екскурсії, ми побачили всі їхні історичні пам’ятки, нам розповіли дуже багато про країну та її історію. Вони навіть хочуть, щоб про них знали. Насправді там усе зовсім не так, як показують по телевізору. Там дуже багато туристів. Туди потрібно просто поїхати і подивитися. Не знаю, як у інших містах, але в Пхеньяні все саме так.
Крім марафонів ви ще й досить непогано виступаєте в змаганнях з кросу. Для вас зручніше бігти по шосе чи пересічній місцевості?
Добре почуваюсь і там, і там. По шосе я здебільшого бігаю марафони і напівмарафони. Вони в мене ніби непогано виходять. А кроси бігав з дитинства, вмію це роботи. Дехто не може бігати по болоту, піскам, але це не про мене. Головне, тренуватися. Якщо ти готовий, то немає значення, де ти біжиш.
А чому ви не брали участь у чемпіонаті Європи з кросу?
Не ввійшов до складу команди. На жаль, не поїхав і на Олімпіаду, а дуже хотілось би пробігти марафон у олімпійському Лондоні.
Дуже хочу наступного року бігти марафон на чемпіонаті Європи. І, звичайно, на Олімпіаді. Потрібно бути номером один, щоб гарантувати собі місце у складі команди на Ігри в Бразилії. Це у мене зараз головна мета.
Ваш тренер, Олександр Кузін, сам нещодавно бігав марафони. Як це, працювати з наставником, у якого ще свіжі спогади про змагання, який, можливо, і зараз зміг би дати фору не одному спортсменові?
Дуже зручно. Він усе спробував на власній шкірі. Він знає, що таке тренування, на власному досвіді, а не лише завдяки прочитаній літературі. До кожного потрібно мати індивідуальний підхід. Плюс тактика – це велика справа, а Олександр знає про це багато.
Олександр якось брав участь у кількаденному марафоні в пустелі. Не намагався і вас залучити до цього заняття?
Це не для мене! Я люблю спорт, але не настільки. Дистанцію, довшу ніж марафон, бігти не буду.
Довшу дистанцію бігти не беретесь, а от на коротшій ми вас побачимо вже зовсім скоро, чи не так?
У Києві 28 квітня планую пробігти 10 км. Так сказати, хочу прискоритися після марафону. А восени знову планую взяти участь у марафоні. Щоправда, поки що не знаю, де саме. Час ще є, щоб вибрати.
А тренуєтесь ви де?
Здебільшого в Одесі. У мене там дружина і маленька дитина, я їх самих не залишу. Кароліні лише п’ять місяців, тому сумувати у нас часу немає. А Олександр мене консультує з приводу тренувань по телефону, в Інтернеті.
Брат дає поради в спорті?
Він мене дуже підтримує. Якби не він, я б уже зав’язав зі спортом. У мене в юніорському віці було багато травм, але він мене надихав.
А Василь ще виступає?
Виступає за італійський клуб. Але в марафонах як мінімум узяв паузу.
Якось мені сказали, що ви з братом – веселі хлопці…
Що веселі, то точно. Ми любимо побути в компанії, поспілкуватися, посміятися.
