Михайло Яворський: «Хобі?.. Тренування моє хобі»

14
Він – справжній мачо. Саме так постійно жартує його тренер Михайло Іванович Рурак. Ще він може вразити вас своїм знанням… молдавської мови. З ним надзвичайно приємно спілкуватися. І, що найголовніше, він вміє швидко бігати і є одним з головних претендентів на участь у юнацькому чемпіонаті світу. Ви ще не здогадалися, про кого піде мова? Тоді відкриємо всі карти і познайомимося з Михайлом Яворським.

 
Михайло родом з Новоселиці, Чернівецької області. Свого часу він займався футболом. Спочатку грав з друзями в дворі, дивився матчі. А потім товариші запропонували більш серйозно зайнятися цим видом спорту. Проте це не заважало Яворському представляти школу і на змаганнях з легкої атлетики. На одному з таких стартів його помітив Володимир Степанов і запросив тренуватися в свою групу.
 
«Вирішив погодитися на пропозицію Володимира Васильовича і спробувати. Мені сподобалося. Перші змагання були обласними. Я тоді біг 60 метрів, виграв їх і остаточно вирішив залишитися в легкій атлетиці», – так Михайло і змінив «Короля спорту» на «Королеву».
 
Коли Яворський виграв перші обласні змагання з легкої атлетики, йому було 14. Пригадує, що приємно було не лише йому, а й батькам. Хоча самі вони спортом не займалися.
 
Крутим поворотом в житті Михайла став чемпіонат України влітку 2011-го. Там він був третім на 400-метрівці. Його помітив відомий український тренер Михайло Рурак і запросив у групу до себе та свого сина Костянтина Рурака. Вже в вересні Яворський був у Запоріжжі.
 
Тренуватися у Рураків нелегко. На кожному тренуванні доводиться викладатися на всі 100, а то й 200 відсотків. Щоправда, як показують результати, все недаремно. Та й Михайло вже тоді розумів, що на нього чекає: «Я знав, до яких тренерів йду і як мені потрібно буде працювати. Володимир Степанович підготував до цього і мене, і моїх батьків. Хоча для мами мій переїзд був і не найлегшим випробуванням. Але я хотів, щоб мої результати зростали, а для цього завжди потрібно рухатися вперед. Я ризикнув і не шкодую. Мені подобається тренуватися в Запоріжжі».
 
Допоміг з переходом і тренер. Володимир Степанович не намагався за будь-яку ціну втримати спортсмена. Навпаки, розумів і пояснював Михайлові, що довго тренувати не буде, адже вік бере своє. А хлопцеві потрібно будувати своє майбутнє. Та й умови, в яких тренувався Яворський, не дозволяли розраховувати на серйозні успіхи. «У нас була 150-метрова пряма в залі», – пригадує він.
 
Зараз Яворський активно працює над потраплянням на юнацький чемпіонат світу. На зборах він проводить на тренуваннях інколи по п’ять годин на день. «Зранку тренування займає приблизно три години, – розповідає Яворський. – Розминаємося, розтягуємося і потім займаємося біговою роботою. І ще півтори-дві години працюємо ввечері».
 
Мало того, що тренери не дають перепочинку, так ще й група підібралася така, що тільки розслабишся – відразу опинишся у хвості. Достатньо нагадати, що у Михайла та Костянтина Рураків тренуються Марія Рємєнь, Олеся Повх і Володимир Бураков. «Це такий стимул! Завжди є до чого прагнути, – радіє цьому факту Яворський. – Подивіться, яких результатів досягли Леся і Маша: призери Олімпійських ігор і чемпіонату світу, чемпіонки Європи, рекордсменки України».
 
На тренуванні Михайло працює здебільшого разом з Володимиром Бураковим і Олексієм Рємєнем. «Мені ще потрібно рости до їхніх результатів, але я завжди тягнуся за ними, намагаюся наздогнати. Тим більше нам часто дають однакові з ними завдання, хоча й не завжди. Все залежить від етапу підготовки», – каже юний спортсмен. І зізнається: «Тренери нам попуску не дають. Проте коли бачать, що ти вже й справді не можеш виконувати ту чи іншу вправу, дозволяють зупинитися або дають інше завдання. Інколи таке буває».
 
Проте змушувати працювати Михайла, схоже, необов’язково. Він і сам розуміє необхідність цього: «Якщо в перший рік занять інколи намагався десь «схалявити», недопрацювати, то потім зрозумів, що так не можна. Я прийшов у легку атлетику, змінив своє життя, переїхав жити в інше місто, побачив атлетів, які досягли успіху, і тепер уже намагаюся викладатися на тренуваннях». І, як вдячний учень, підтверджує: «Якби не мої тренери, хто знає, чи зміг би досягти навіть того, що вже маю».
 
Перший серйозний екзамен світового рівня на Михайла, найімовірніше, чекає в липні. «На чемпіонаті світу прагнутиму показати високий результат, проявити себе з найкращого боку. Звичайно, хочеться перемогти або потрапити в призову трійку. Ці змагання будуть чимось новим для мене. Цікаво буде побачити як тренувалися і на що готові мої однолітки з інших країн, познайомитися з ними», – розповідає Яворський.
 
Звісно, своїх конкурентів Михайло ще не знає. Проте припускає, що сильні суперники традиційно будуть з Ямайки, США, Німеччини, Франції. «На Олімпіаді наші дівчата в першому колі естафети 4х100 метрів зуміли обійти команду Ямайки, нехай ті й бігли другим складом. Це, звичайно, трішки додало впевненості і показало, що можна боротися навіть з ними. Я не знаю, як тренуються мої однолітки в інших країнах, чого саме від них чекати. Але мене це не сильно лякає», – зізнається хлопець.
 
«У мене є кумири, – не приховує Михайло. – На дистанції 400 метрів це Майкл Джонсон, Джеремі Ворінер, Кірані Джеймс. Не можу не виділити Усейна Болта, Йоханна Блейка, Тайсона Гея, Крістофа Леметра. Хотілось би показувати такі ж високі результати, як і вони».
 
Допомогти досягти таких результатів Михайлу може постійний настрой на перемогу. «Якщо ти навіть програв, потрібно знову працювати над досягненням мети і ні в якому разі не опускати руки. Я намагаюся думати лише про перемогу».
 
А от вільного часу у Михайла майже не залишається. «Хобі? – посміхається він. – Тренування моє хобі».
Текст: Ольга Ніколаєнко
Фото: Олександра Накісько