Жіноча естафетна четвірка 4х100 метрів: «Багато людей щиро зраділи, коли ми не потрапили в фінал чемпіонату світу»

22
«Завершити сезон на хорошій ноті». Саме з таким девізом наша жіноча естафетна четвірка їхала в Цюрих, де проходив перший фінал «Діамантової ліги». До Швейцарії українки відправилися дещо в незвичному складі. Точніше, незвичною була розстановка по етапам. Починала естафету Марія Рємєнь, наступними бігли Наталія Погребняк і Христина Стуй, а заключний етап довірили Вікторії П’ятаченко. Олеся Повх не виступала в зв’язку з проблемами зі здоров’ям.

 
У Цюриху дівчата знову довели, що невдача на чемпіонату світу в Москві була прикрим винятком з правил і на сьогодні вони одні з найсильніших у світі. Українки пропустили вперед лише команди США та Ямайки. Перші, до речі, взяли реванш за Москву і виграли з рекордом «Діамантової ліги» й стадіону (41,67 с). А от Ямайка, не зважаючи на те, що на заключному етапі бігла сама Шеллі-Енн Фрейзер-Прайс, була другою (41,78 с).
 
Наші спортсменки навіть при тому, що дещо забарилися при передачі на четвертому етапі, впевнено фінішували третіми з часом 42,71 с. З часом, який дозволяв би їм виграти «срібло» чемпіонату світу. Та це не завадило Вікторії Пятаченко покритикувати себе.
 
«Дівчата – молодці! А я помилилася. Було дуже шумно, глядачі дуже активно підтримували спортсменів, і в цьому гулі боялася, що не почую Христину. Зрештою вийшло так, що перечекала. Почула Христину, вже коли вона мене наздогнала і ледь не заглянула з-за плеча. «О! – думаю. – Мабуть, треба бігти». Хапала паличку вже під пахвою», – розповіла Вікторія.
 
Така незвична розстановка – рішення тренера, Костянтина Рурака.
 
«Чому саме так? Краще запитати у Костянтина Михайловича, він у нас експериментатор», – жартує Марія Рємєнь.
 
«На мою думку, таке рішення було успішним, – приєднується до розмови Христина Стуй. – Єдине, хвилювалася за третій етап, оскільки там інша специфіка, потрібно трішки сходити. А я звикла в естафеті бігти по прямій».
 
«Ми всі були дещо дезорієнтовані, – каже Наталія Погребняк. – Я звикла, що мені паличку передає Олеся Повх. Але з Машою теж непогано вийшло. Було цікаво».
 
«На тренуваннях ми відпрацьовували кілька варіантів, «накатували» етапи й передачу палички. Так, як сьогодні, теж бігли, – розповідає Марія Рємєнь. – Але надалі нехай Леся бігає свій перший етап, а я хочу третій. Там я вже знаю, що мені потрібно робити і в який момент. А починати – це такий мандраж! Стартувати з паличкою так незручно, вона заважає, якась велика. Раніше навіть ніколи не помічала цього».
 
Третя сходинка в естафеті була не єдиною для Марії в фіналі. Незадовго до цього вона змагалася на 200-метрівці і теж була в призах, фінішувавши слідом за Шеллі-Енн Фрейзер Прайс з Ямайки та Мюріель Ауре з Кот-д’Івуару. Від останньої її відділила лише одна сота секунди (22,67 с)! Здалось навіть, що якби дистанція була не 200, а 205 метрів, Маша б точно випередила Ауре. Та сама спортсменка не була в цьому настільки впевнена:
 
«Навіть якби дистанція була 205 метрів, думаю, все одно була б третьою, – зізналася вона після того, як подруги по команді гучно привітали її оплесками. – Тут специфічний стадіон: довгий віраж і короткі прямі. На 200 метрів я не стільки швидко починаю, скільки набігаю вкінці. А тут вибігти особливо й не було де. Але нічого! В такій сильній компанії бути третьою дуже престижно». І зізналася: «Знаєте, після чемпіонату світу не хотілося виступати. Він так недобре закінчився естафетою… Психологічно було складно. Навіть тренеру казала, що, може, краще вже відпочивати. На що він відповів: «Чому? Пробіжите естафету і закінчите сезон на хорошій ноті». Так і вийшло. Шкода тільки, що Лесі немає, вона трішки захворіла. Але ми показали достойний результат, з яким були б в призовій трійці в Москві. Тоді, насправді, дуже багато людей щиро зраділи тому, що ми не потрапили до фіналу».
 
«Так багато, що хоч дякуй їм за те, що приділяють нам стільки уваги!», – приєднується Наталія Погребняк.
 
«Було дуже «приємно» чути всі коментарі, ту гидотну і бруд, які на нас вилили. Але виявляється, за нас уболівають. Ще й як! Тільки не в той бік», – іронізує Марія.
 
«Знаєте, що прикро? Коли ми з 2010 року щороку привозили медалі зі змагань, виграли «бронзу» на чемпіонаті світу-2011 і на Олімпійських іграх, нас були готові носити на руках. А зараз, коли невдачі, нас, вибачте, ледь не з брудом змішали», – не стримується Христина.
 
«Але в нашій невдачі є і плюс. Цей чемпіонат світу реально показав, хто радів, а хто сильно засмутився. Такі ситуації потрібні. Коли ти на хвилі, всі тебе обожнюють. А коли бувають провали, відразу видно, хто є хто. Нам дехто так і казав: «О боже мій! Нарешті ви програли! Ура!!!» – розповідає Марія. –Ця поразка – теж досвід. Ми ж не комп’ютери і не роботи. У всіх бувають збої і помилки. Це естафета, а значить, і емоції. Коли ми на тренуванні, то є лише ти і одна людина, яка біжить на тебе. А коли на стадіоні на тебе несеться цілий натовп і вболівальники так гучно кричать, що ти нічого не чуєш, то це зовсім інше».
 
Москва позаду, а попереду в дівчат, хочеться вірити, ще безліч перемог. Деякі з них можуть бути вже цього року. Сьогодні Марія Рємєнь вийде на старт 150-метрівки на змаганнях у Амстердамі. «Вперше бігтиму цю дистанцію. Не знаю, що з цього вийде, але тим цікавіше», – каже вона. 3 вересня в Роверето Марія побіжить 200 метрів. Також в її календарі чемпіонат Європи серед військових, і там в естафеті теж обіцяють сюрпризи.
 
Наталія Погребняк і Вікторія П’ятаченко 1 вересня виступлять на змаганнях у Падуї. А Христина Стуй – в Берліні (1 вересня) і Роверето (3 вересня).