На чемпіонаті Європи з легкоатлетичного кросу Івану Стребкову до омріяної медалі не вистачило лише двох секунд, але в командній першості він виборов срібну нагороду.
Наш талановитий земляк вже побував у десятку різних країн і з кожним роком прагне лише покращувати свої результати і побити якомога більше рекордів. Про свої враження від поїздки у Белград та спортивні плани Іван Стребков розповів кореспонденту «RIA плюс».
— Іване, путівку на чемпіонат Європи ти виборов на Всеукраїнських змаганнях. Розкажи, як готувався до цих відповідальних стартів?
— Після чемпіонату України в Білій Церкві кілька днів відпочив, а згодом безпосередньо розпочав підготовку. Кілька днів побігав у Тернополі, а тоді вирушив на збір до Яблуниці, що у Карпатах. Там ми провели хороші збори, дуже плідно та важко працювали, мали по два тренування на день. Після гір мої результати лише покращилися.
Повернувшись з Карпат, вдома провів ще кілька важливих тренувань, а тоді вирушив на заключний збір до Києва. За кілька днів до вильоту на чемпіонат ми розмістилися у Конча-Заспі і там тренувалися.
— Можеш розказати про свій розпорядок дня?
— Коли я готуюся до кросу, то тренувальний час збільшується в кілька разів. Це довга та копітка робота у порівнянні з заняттями на доріжках стадіону. Вранці я прокидався, снідав і завжди бігав довгий крос — 18 або 22 км. Після такої відстані у тебе залишається обмаль сил, тому гуляти десь бажання немає. Ти обідаєш, спиш, а увечері знову йдеш на тренування. Це вже менша дистанція кросу, приблизно 12 км, або ми ще робили швидкісні тренування, приміром 3 по 3 км, біжучи відрізками.
— Які відчуття були перед вильотом у Сербію? Сподівався показати такий результат?
— Відчуття були лише позитивні і налаштовувався на хороший результат. Дійсно, відчував себе на якомусь піднесенні, адже підготовка складалася як ніколи добре. Проте я не загадував наперед.
— Чи готувався ти до конкретних суперників?
— Я очікував серйозної конкуренції від минулорічного переможця чемпіонату. Проте за 1,5 км до фінішу я його наздогнав і побачив, що він вже не має сил щоб боротися за призові місця. Для мене це була несподіванка.
— На якій дистанції ти почуваєшся найбільш комфортно?
— Це 3 км. Проте на чемпіонаті Європи я біг 8 км і безпосередньо готувався під цю дистанцію. Для цього набігав великий об’єм щодня. Інколи за день міг пробігти 30 км.
— Перед стартом хвилювався?
— Не так перед стартом, як за день до нього. Вночі трішки нервував, адже переживав за результат. Проте особливо цей мандраж не вплинув на мене під час забігу.
— Як складався для тебе забіг?
— Найперше, що мені запам’яталося, це те, що одразу ж забіг розпочався у дуже високому темпі. Я тримався у середині. Другу частину дистанції я біг уже в лідируючій групі, яка складалася приблизно з 20-25 спортсменів. За 3 кілометри до фінішу суперники збільшили оберти, а за півтора розпочався надзвичайно активний темп забігу. Більшість цієї групи мені вдалося випередити. На виході з одного з віражів я біг третім, віддаючи усі сили. Проте, обернувшись, я побачив, що за мною мчить сербський спортсмен. Відверто кажучи, я біг на максимумі своїх можливостей, але не зумів витримати перевагу над ним і він мене обійшов.
— Сильно розчарувався втратою медалі?
— Звісно, що певне розчарування було присутнє, адже хотів потрапити у призери.
— Своїм результатом ти задоволений?
— Задоволений, бо мені вдалося вдало провести свою підготовку. Хотілося щоб була медаль, але це ще більше мене буде мотивувати до того, щоб згодом показувати вищі результати. Для мене це був останній чемпіонат у молодіжному віці, адже тепер я переходжу у дорослі змагання.
— Де саме проходили змагання?
— Це був один з парків Белграда, розташований поблизу річки Дунай.
— Як серби організували чемпіонат?
— Сербія доволі бідна країна у порівнянні з тими, де я був на чемпіонатах. Чимось вона навіть схожа на Україну, але дороги, щоправда, там набагато кращі і європейські. Загалом за архітектурою, будинками Сербія схожа на нашу країну. Проте організація була на високому рівні, що притаманне таким чемпіонатам Європи, де є свої вимоги до організації.
— Довелося спілкуватися з іншими спортсменами?
— У мене вже є кілька друзів з інших країн, з якими ми змагалися раніше. З нідерландським легкоатлетом я перетинався майже на усіх стартах, є товариш з Норвегії. Всі вони тренуються поза межами своїх країн. Норвежець, наприклад, тренується в Африці. У всіх них є можливості виїздити в інші країни, в гори. Вони мають вільний доступ до чималої кількості міжнародних змагань. У нас в Україні особливих можливостей виїздити на закордонні збори немає. Мене, приміром, навіть не викликали на осінній збір до чемпіонату України.
— Хто допомагає тобі у підготовці?
— Чималу лепту вносить Тернопільський національний економічний університет, де я навчаюся. Особливо вуз допомагає спортсменам, які мають перспективу і досягають результатів. Керівництво це оцінює і не може залишитися осторонь. Мені університет всіляко сприяє у навчанні. По можливості допомагають і фінансово. На базі університету я маю вільний доступ до всіх спортивних залів, де тренуюся. Фактично я тут живу і свої результати показую при вузі.
— За свою кар’єру у скількох країнах світу тобі вдалося побувати?
— Був у 11-ти країнах. Найбільше сподобалося в Ірландії, де пройшов мій перший чемпіонат Європи по кросу. Організація, побут — все було на найвищому рівні. Ми проживали у чудовому готелі «Хілтон», харчування було неперевершеним. Чемпіонати Європи з кросу традиційно проходять у передноворічний період, а тому довелося відчути цю атмосферу в Ірландії, а особливо в Дубліні. Сподобалося також у Португалії, Швеції та Фінляндії.
— А у Сербії що вдалося побачити?
— Нам робили екскурсію в місцевий замок, який звели за часів Османської імперії. З нього відкривається гарний вид на все місто і річку Дунай. Побувати на таких екскурсіях вдається рідко. Схожі були в Дубліні та Лісабоні.
— Яким видався для тебе цей спортивний рік?
— Він був надзвичайно насиченим. Почалося все із зимових стартів. Мені вдалося встановити рекорд України серед молоді. В усіх стартах, де брав участь, за винятком дорослого чемпіонату України, мені вдавалося займати призові місця. Вважаю, що рік можна цілком сміливо назвати успішним. Я перейшов на вищий рівень у своїх досягненнях і, думаю, це буде хорошим плацдармом для майбутніх результатів серед дорослих.
— Яку мету ти переслідуєш у спорті?
— Перш за все я хочу бути здоровим і мати можливість щороку бити свої рекорди. Адже є спортсмени, які спочатку показують результат, а згодом його не можуть повторити, не говорячи вже про те, щоб покращити. Я цього теж боюся тому стараюся робити все поступово, щоб прогресувати. За ці роки, що я тренуюся, щороку ставав сильнішим і мої результати лише зростали. Якщо говорити про конкретну мету, то для початку хотів би побити всі рекорди області. Цього року я вже один з них здолав. Він тримався з 1985 року. Звісно, що мрію стати фіналістом Олімпійських ігор.
— Чому, на твою думку, саме легку атлетику називають «королевою спорту»?
— Легка атлетика — це спорт, доступний кожному. Кожна людина може побігти чи стрибнути. Але разом з цим ці якості дуже важко розвивати. Так, бігти може кожен, але показати певний результат може один з сотні, а то і з тисячі.
— Яку роль у твоєму житті відіграють тренери?
— Михайло Борейко (доцент кафедри фізкультури і спорту ТНЕУ) і Тетяна Борейко (тренер-викладач ШВСМ) зробили з мене людину і спортсмена. Якби не вони, то я б навряд чи досягнув таких серйозних результатів. З Михайлом Михайловичем ми не лише тренер та учень – ми друзі. Він завжди розуміє, чого хочу я. З ним ми завжди можемо дійти якогось компромісного рішення. В інших спортсменів не рідко є певні плани, які вони мають виконувати від «а до я». Ми з тренером перш за все відштовхуємося від мого стану та відчуттів. Якщо я почуваюся не дуже добре, то він завжди каже зробити щось менше, зменшити навантаження. Тобто він прекрасно мене відчуває і знає мої можливості. Такі ж стосунки з Тетяною Миколаївною, яка завжди мене підтримує та переживає за мене. Вони — як другі батьки!
ДОВІДКА
Іван Стребков
Народився 28 вересня 1991 року в Бучачі. Заняття легкою атлетикою розпочав у 2006 році. Студент Тернопільського національного економічного університету. Займається у школі вищої спортивної майстерності. Представляє фізкультурно-спортивне товариство “Динамо”. Багаторазовий чемпіон України з легкої атлетики і кросу. Майстер спорту України.