Руслан Дмитренко: «Не звертаю увагу на рейтинги. Ходять не вони, а атлети»

34
Photo AG Giancarlo Colombo
Photo AG Giancarlo Colombo
Photo AG Giancarlo Colombo
Після перемоги на Кубку світу зі спортивної ходьби Руслан Дмитренко став одним з головних претендентів на «золото» чемпіонату Європи.

 
В Тайцані Україна вперше в історії перемогла як в індивідуальних, так і в командних змаганнях Кубка світу. До того ж Дмитренко встановив національний рекорд зі спортивної ходьби на 20 км. Проте від прогнозів на чемпіонат Європи атлет воліє утриматися, і знаходить цьому цілком логічне пояснення.
 
– Після Кубка світу ми провели два навчально-тренувальні збори в Ворохті, – розповідає Дмитренко про підготовку до чемпіонату Європи. – Тренувалися на висоті приблизно 980 метрів над рівнем моря, після чого спускалися трішки нижче – близько 900 метрів.
 
Для вас це було перше знайомство з карпатським містечком?
Так, минулого року ми були в Туреччині. А після Кубка світу поїхали вперше до Ворохти. Знаєте, мені сподобалося, хоча спочатку навіть не відчув, наскільки. Але поступово ознайомився з місцевістю, тричі підкорив Говерлу – звісно, не в стилі спортивної ходьби (посміхається). Так, на жаль, в Закарпатті існують проблеми з дорогами. А ми, власне, на них і тренуємося. Вони розбиті. Але місто чудове. Я навіть свою сім’ю на певний час брав з собою.
 
Ви спустилися  гір за 21 день до початку змагань. Це оптимальний варіант для вас?
Якщо у нас збір проходить на висоті більше 800 метрів, зазвичай роблю саме так. Хоча минулого року на чемпіонаті світу я йшов на четвертий чи п’ятий день – і ніби було непогано. Але найбільш сприятливі дні в таких умовах саме 20-й або 21-й.
 
Вже встигли ознайомитися з трасою в Цюриху, її особливостями?
Відверто кажучи, ніколи особливо не займаюсь цими питаннями. Наскільки мені відомо, в Цюриху хоч і будемо йти вздовж річки, все ж є певна висота. Так було і на міжнародних змаганнях у Лугано, які я виграв цього року.
 
Після перемоги на Кубку світу в Цюрих ви їдете в статусі чи не головного претендента на перемогу. Про це навіть пишуть на сайті Європейської асоціації легкої атлетики. Відчуття перед Тайцаном і зараз відрізняються?
Навіть не знав, що про мене таке говорять. Але можливо, це й на краще. Я не надто багато читаю статті, які передують змаганням, не приділяю уваги статистиці й рейтингам. Розумієте, ходить же не статистика. Можна приїхати з 15-м результатом в сезоні й перемогти, а може бути й навпаки – людина приїде лідером і посяде 15-ту сходинку. Тому намагаюсь не надто сильно акцентувати увагу на таких речах. Звісно, буде підвищений інтерес з боку ЗМІ. Але не можу сказати, що відчуваю надто сильний психологічний тиск.
 
А на чому акцентуєте увагу під час змагань: на часі, тактиці, суперниках?
Залежить від поставленого завдання. Якщо потрібно йти на результат, тоді контролюю час. Якщо на перемогу, тоді варто підлаштовуватися під суперників. На Кубку світу, наприклад, спочатку просто відсікав на секундомірі два кілометри – і в мене з кожним колом очі ставали все ширші від того, які швидкі хвилини показував. А потім почалася ніби гра в шахи, коли на час особливої уваги й не звертали, лише боролися за місця.
 
Так розумію, що на чемпіонат Європи чіткої стратегії й тактики не вибудовували?
Не вибудовували, оскільки зараз не можемо точно сказати, яка саме буде погода, в якій формі до змагань підійдуть суперники. Все буде зрозуміло з першими колами дистанції. Це ж не 100 чи 200 метрів бігти. Ми йдемо 20 кілометрів, протягом яких щось можна й скоригувати.
«Газета по-українськи»