Анна Тітімець: «Віра тренера в мене допомогла виграти медаль»

57
Анна Тітімець довго й наполегливо йшла до медалі чемпіонату Європи з бігу на 400 метрів з бар’єрами. Зусилля виправдали себе в Цюриху. Українка не просто виграла континентальне «срібло», а зробила це з особистим рекордом – 54,56 с.

 
– Дуже рада медалі! Це перша така нагорода для мене. Розуміла, що потрібно буде бігти з усіх сил, щоб потрапити до призової трійки. Я нікого й нічого не бачила ні перед собою, ні навкруги. Лише доріжку. У фінішних клітках і взагалі закрила очі й з усіх сил кинулася до мого «срібла», – не приховувала щастя Анна. – Я вже вдруге виступаю в Цюриху. Була тут минулого року на фіналі «Діамантової ліги», і хочу приїхати сюди знову.
 
Фінал минулорічного чемпіонату світу й результати протягом нинішнього сезону вивели вас у головні претенденти на медаль…
 
І це тиснуло найбільше. Раніше могла думати лише про свій біг. А коли на тобі відповідальність, коли від тебе чекають медаль, коли ти розумієш, що можеш її виграти, тоді це дуже сильно тисне. З психологічної точки зору це були складні змагання. Дуже рада, що вони закінчилися так добре для мене. Бажаю всім нашим успіху й удачі в усіх видах. І дуже шкода, що не було Ані Рижикової. Вона, як і я, боролась би за медалі, могла бути на п’єдесталі і заслуговувала на це. Та сподіваюсь, вона виграє в складі естафеті 4х400 метрів.
 
Встановлення особистого рекорду у фіналі – стало бонусом до «срібла» чи його невід’ємною частиною?
 
Тренер мені сказав, що особистий рекорд може дозволити поборотися за медалі. Дуже сумнівалася в тому, що зможу його встановити. Але Сергій Федорович мені допоміг, налаштував мене. Якщо ти не віриш у себе, добре, коли є тренер, який вірить у тебе. Я йому дуже вдячна. В цій нагороді його заслуга більша, ніж моя. А ще моїх уболівальників, рідних, які завжди зі мною. І окрема подяка нашим масажистам і лікарям. Вони постійно з нами, у будь-який час доби вони нам допомагають, хоч удень, хоч вночі, хоч на світанку.
 
Ви якось зізналися, що боїтесь виходити на старт. Після цієї медалі страх зникне?
 
Мені було, є і завжди буде страшно виходити на старт. Це моя дистанція і моя робота. Я не можу ставитися до цього легковажно, оскільки я цим не просто займаюся, а ще й живу. Це як на екзамені: від того, здав ти його чи ні, залежить твоє майбутнє.
 
Тому й викладалися максимально в кожному забігу?
 
Так, оскільки дуже хотіла потрапити до фіналу. І бажано на хорошу доріжку. З останнім, щоправда, не дуже пощастило. Шоста – це не найкращий варіант у нашій дисципліні, але головне, що мені все вдалося.
 
Друге місце на чемпіонаті Європи принесло вам путівку на Кубок світу. Готові продовжити сезон до середини вересня?
 
Так, мені буде приємно виступити в складі збірної Європи. Це дуже престижні змагання, конкуренція дуже сильна. Так сталося, що я туди теж потрапила, і заради цього варто бігати до середини вересня.
 
Аню, а затейпована нога – це травма чи її наслідки?
 
У 2011 році, на Всесвітній Універсіаді, бігла в складі жіночої естафетної команди 4х100 метрів. Після чемпіонату Європи в Барселоні вона в нас була неймовірно сильна й популярна, її скрізь запрошували на змагання, дівчата вигравали, встановлювали рекорди.
 
На Універсіаді мене поставили на перший етап. Розуміла, що не можна підвести, потрібно бігти з усіх ніг, і робила це і в першому колі, і в фіналі. І так насмикала м’язи передньої частини стегна, що вони й досі згадують мені ту естафету. Тому успіху не лише нашій естафеті 4х400 метрів, а й 4х100 метрів. Нехай вони виграють!