Цей сезон став для наших атлетів урожайним. Першою ластівкою була перемога Руслана Дмитренка й команди України на Кубку світу зі спортивної ходьби в травні в Тайцані.
Залишили свій слід українці й на першому в історії чемпіонаті світу з естафетного бігу на Багамах. Упевненим виступом у Португалії повернули собі місце в еліті Кубка Європи з багатоборства, а в Брауншвейгу зберегли місце в Суперлізі командного чемпіонату Європи. Метальниця молота Альона Шамотіна принесла збірній «золото» юніорського чемпіонату світу, який відбувався в липні в Юджині.
Ще більш юні зірочки королеви спорту завоювали ледь не третину всіх нагород України на юнацьких Олімпійських іграх у Нанкіні. Легка атлетика повернулася на НСК «Олімпійський» у Київ, і в той же час новими фарбами під час національного чемпіонату заграв відреконструйований стадіон «Зірка» в Кіровограді. Звідки наша збірна й відправилася на головний старт сезону – чемпіонат Європи в Цюриху. А там завоювала вісім нагород! І, нарешті, минулими вихідними п’ятірка українських легкоатлетів зробила вагомий внесок у перемогу збірної Європи на Континентальному кубку ІААФ у Марракеші. Успіхів було дійсно багато, але як резонно зазначив на прес-конференції президент ФЛАУ Ігор Гоцул, особливої уваги заслуговує виступ Богдана Бондаренка.
Не стометрівка, а змагання в секторі для стрибків у висоту серед чоловіків були цього сезону родзинкою практично всіх турнірів. До боротьби Бондаренка з суперниками, планкою і самим собою були прикуті погляди спеціалістів і мільйонів уболівальників у всьому світі.
14 червня 2014 року на етапі «Діамантової ліги» в Нью-Йорку харків’янин повторив рекорд Європи шведа Патріка Шеберга, злетівши на висоту 2,42 м, яка була недосяжною протягом 27 років! Бондаренко в дуже складній боротьбі під акомпанемент дощу, коли для перемоги потрібен був не лише результат, але ще й характер, завоював «золото» чемпіонату Європи в Цюриху.
Поступившись 5 вересня в Брюсселі в суперечці за перше місце в загальному заліку «Діамантової ліги» катарцю Мутазу Баршиму, Богдан усе ж встигнув взяти в нього реванш, обігравши минулого вік-енду на заключному старті сезону – Континентальному кубку ІААФ у Марракеші.
ЗАБОРОНИВ СОБІ ВІДЧУВАТИ БІЛЬ
– У Марракеші в цьому сезоні ви перемагали двічі: спочатку в червні на етапі серії IAAF World Challenge, і от зараз у рамках Континентального кубку ІААФ. Не було відчуття дежавю чи, можливо, ви стільки помандрували за останні два роки, що вже перестали розрізняти пейзажі за стінами стадіонів?
– Насправді, мені було приємно знову виступати в Марракеші. Оскільки вже знав, який там стадіон, яке покриття. Вийшло так, що у червні я ніби провів розвідку, а зараз повернувся на перевірене місце. Стану дежавю не було, натомість усе було знайомим, пам’ятав, де проходив, де розминався й розтягувався. А що стосується пейзажу, то я територію готелю залишав хіба що для того, щоб доїхати автобусом до стадіону. Цим і обмежилося моє знайомство з Марракешем. Навколо готелю був, за великим рахунком, степ, а щоб поїхати десь на екскурсію у мене фізично не було часу. Встиг покупатися – і слава Богу.
– Якщо не секрет, про що так жваво спілкувалися з Іваном Уховим на представленні перед стартом у Марракеші?
– Про те, що на стадіоні незрозуміло оголошують учасників. І що якщо я раптом не розчую імені, щоб він мені підказав, що пора виходити, і навпаки: я – йому. А то незрозуміло було, коли потрібно руку підняти й посміхнутися.
– А я думала, запитували, коли Ухов заплатить за те, що ви підробляли у нього перекладачем на прес-конференції перед червневим стартом у Марракеші?
– (сміється) Там була буквально пара фраз. Їх і без мого перекладу, інтуїтивно можна було зрозуміти.
– З якими думками виходили на старт заключного в сезоні турніру і з якими відчуттями залишали сектор для стрибків у Марракеші?
– Зізнатися чесно, було складно, але гріли думки про те, що через годину-півтори цей сезон завершиться. І було б чудово, якби він закінчився високим результатом. Трішки не вдалося. Неможливо бути чотири місяці одного кольору, а у мене вийшов цілий марафон зі стартів, який почався 10 травня в Токіо, а фінішував 13 вересня в Марокко. Чотири місяці в мене була психологічна заборона на біль. Я просто не дозволяв собі звертати увагу на травми. Але в Марракеші, як тільки зрозумів, що переміг, видихнув і прямо там у секторі відчув, як то тут, то там починає боліти. Тому зараз відпочиватиму, відновлюватимуся й набиратимуся сил перед початком підготовки до нового сезону.
Повний текст інтерв’ю Анни Савчик з Богданом Бондаренком читайте на сайті «Спорт-Экспресс в Украине»
