Ще влітку відлунали останні гімни Юнацьких олімпійських ігор, але відголоски чутно ще й досі. Журнал «Олімпійська арена» представив інтерв’ю з чемпіонкою зі стрибків у висоту Юлією Левченко.
– Хто з рідних найбільший прихильник твого спортивного таланту?
– І батько, і мама, і дідусь з бабусею, і семирічна сестричка так вболівають за мене, що я відчуваю їх енергетику за тисячі кілометрів. Вони моя надійна опора і допомога.
– Які в тебе враження від перебування на Юнацьких олімпійських іграх у Нанкіні?
– На Олімпіаді постійно панувала святкова атмосфера, було багато посмішок. Відбувалися різноманітні конкурси та ігри. Китайці привітні і будь-якої миті готові прийти на допомогу. У мене з’явилося багато друзів. До речі, я подружилася з француженкою Наваль Манікер. Нині майже щодня телефонуємо одна одній або спілкуємося по Інтернету. У нас була, мабуть, найбільш дружна команда з усіх учасників. У колективі найбільше було легкоатлетів, та ми спілкувалися з представниками інших видів спорту.
– Чи вже думаєш про своє майбутнє?
– Щодо майбутньої професії, то вирішила складати іспити до спортивного вишу, а потім хочу здобути гуманітарну освіту. Хочу, щоб в Україні було багато дітей-спортсменів. Натомість державі треба постійно приділяти увагу спортивній інфраструктурі. Особливо в сільській місцевості і невеличких районних містечках. Там багато талановитої молоді, але практично відсутні належні умови для шліфування майстерності.
Микола Моторний, «ОА»
Повну версію читайте за посиланням.
