У понеділок на Батьківщину повернулася юніорська збірна України, яка у шведському місті Ескільстуна на чемпіонаті Європи виборола три бронзові нагороди.
В аеропорту «Бориспіль» наша увага найбільше була прикута до трійки медалістів – Павла Безніса, Олександра Бараннікова, Андрія Аліксійчука, а також до старшого тренеру збірної України з резерву Валерія Ємельянцева. Отож, їм слово.
Павло Безніс (бронзова нагорода у потрійному стрибку – 16.10)
– Не дуже задоволений. Хотів реалізувати себе у перших спробах, але трошки не вийшло. Лише наприкінці вдалося зібратися, у п’ятій спробі медальний результат показати.
– 16.10 – це ваш особистий рекорд. Щоправда, вітер перевищив норму (3 м/с).
– Все одно міг стрибнути набагато краще. Нічого, все ще попереду, вважаю. Все вийде.
– Коли їхали до Швеції, на нагороду розраховували?
– Так. Я знав, що міг увійти у призи, гарно виступити. Був готовий боротися.
– Зараз сезон вже завершено для вас?
– Ні, буду ще в Кіровограді наступного тижня виступати на чемпіонаті України. А потім вже готуватимуся на осінь, тренуватися, старатися.
Олександр Баранніков (бронзова нагорода у стрибках у висоту – 2.19)
– Задоволений дуже, що посів третє місце, а то я постійно четвертим був, отож вирвався трошки вперед. Наступного року буде ще юніорський чемпіонат світу, там планую виступити ще краще.
– Висота, яку взяли – ваша?
– Мій особистий рекорд 2.21, отож два сантиметра не дотягнув. Я вважаю, що виступ гарний. Міг звісно вище взяти, але не вийшло.
– Представники бердичівської школи стрибків у висоту минулого тижня оформили медальний дубль. Ви в Ескільстуні на юніорському чемпіонаті Європи виграли «бронзу», Дмитро Нікітін в Калі на юнацькому чемпіонаті світу – «срібло». Ви спілкувалися вже після цього між собою?
– Так, звичайно, спілкувалися по скайпу. І тренер наш, Ігор Лонський, дуже задоволений нашим виступом.
– Тренеру в цьому випадку не позаздриш. Певно, хотів бути одночасно і в Швеції, і в Колумбії?
– Він поїхав в Калі, тому що Дмитро трошки молодший за мене. Я вже більш досвідчений, вже виїжджав на закордонні змагання, а він вперше поїхав, отож йому потрібна була підтримка. А я тим більше їздив разом зі ще одним бердичівлянином, вихованцем Ігоря Віталійовича – Владиславом Мазуром, який зараз спеціалізується на стрибках у довжину. Допомагали у Швеції один одному. У нього, правда, трошки не вийшло, але наступного разу він покаже себе.
Андрій Аліксійчук (бронзовий призер у бігу на 1500 метрів – 3.50,22)
– Про ваш ривок на фініші вже легенди складають…
– Та ну, які ще там легенди (сміється).
– Задоволені виступом?
– Задоволений. Біг був «на місце», повільний. Потім, за два кола до фінішу почали розкатувати, розкатувати. Намагався не впустити лідерів. Вийшло, що на фініші зміг поборотися і якось виліз на третє місце.
– Емоції які були після фінішу?
– Незрозумілі. З одного боку – радість. З іншого – думав, чому я раніш не вибіг, далеко лідерів відпустив. Можливо, якби ближче до них був, ще б краще все склалося. Хоча, можливо, навпаки – мене б вставили на фініші, як деяких спортсменів. У нас сильні були атлети в забігу. Два іспанці з сильними результатами, у тому числі лідер сезону – 3 хвилини 41 секунда. В мене ж був десятий час серед учасників. Але коли усі гуртом вибігаємо на останні сто метрів, у кого який особистий рекорд – там вже не важливо.
Валерій Ємельянцев (старший тренер збірної України з резерву)
– Задоволені виступом нашої команди у Швеції?
– Ні, виступили слабо. Не знаю, що трапилося. Мали бути і перші місця, і другі. Багато провалів було. Усі старалися, але більшість атлетів були без досвіду. Психологічно відчувалося, що хлопці та дівчата боялися. Багато хто вперше виїхав на закордонні старти, і вони як побачили усіх тих зіркових спортсменів з інших країн – їм стало страшно.
– Ну в такому віці, і «зірки» – це ви певно трошки перебільшуєте?
– Маю на увазі, зірки – за поведінкою. Суперники себе поводили розкуто, вільно. А наші зажалися. Візьмемо горизонтальні стрибки. Наші звикли вдома шість спроб стрибати, а тут лише три. Якщо він першу заступив, на другій – хвилюється, а на третій вже взагалі нічого не може зробити. В принципі, дані дуже гарні у наших дітей, «матеріал», так би мовити, гарний. Але психологічно вони програли. Хотіли всі виступити, але нажаль…
У метанні молоту у нас три дівчини виступали, і жодна не зуміла подолати кваліфікацію. Також погано виступили у цьому виді два хлопці. А ось Володимир Мисливчук, напроти, просто виріс на очах. До цього мав кращий результат 72 метри, а тут метнув за 74 аж чотири рази! Особистий рекорд підняв на чотири метри – 76.64! Вважаю, це високе досягнення. Але, нажаль, не став призером, лише п’ятий. Дуже вже високий рівень результатів був у цій дисципліні.
У потрійному стрибку Павло Безніс став третім. Його головна проблема – дуже високий зріст. І через це виникають проблеми з координацією. Потрійний стрибок – важкокоординований вид, і, помітно, що «по базі» Павло не сильно підготовлений. Але у майбутньому з нього гарний спортсмен буде. Разом з ним у фіналі виступав також Антон Давиденко. Трошки не впорався з нервами, але в принципі показав свій результат (15.42), і став десятим. Кваліфікацію виконав – це вважається за гарне досягнення. Перспективний хлопець.
В бігових видах на дистанції 1500 метрів Юлія Мороз вперше виїхала на подібні змагання. Фінішувала восьмою – 4.27,72, пристойний виступ. Хоча могла краще – психологічну боротьбу програла. Дуже цікавий хлопець Андрій Аліксійчук, який на цій же дистанції став третім. Таких бігунів у нас давно не було. Я його ще минулого року помітив у Баку, там він себе проявив чудово. Бійцівські якості розвинуті, помітно, що його тренер Костянтин Степанцов професійно підходить до підготовки.
У стрибках з жердиною Ольга Зюзіна намагається зараз відновитися, але їй ще працювати і працювати. Вона з Донецька переїхала, рік не тренувалася, і зараз в Броварах нещодавно почала займатися з новим тренером. Певні проблеми у неї є з вагою. Взимку Оля якщо чотири метри стрибала, то зараз вона ледве 3.65 настрибала – 24 місце. І це не зважаючи на те, що їй там тренери допомагали. Я там зустрівся з двома своїми гарними друзями, фахівцями з Ізраїлю, і вони в секторі її вели. Але все одно нічого у Ольги не вийшло – 3.65 і все.
У стрибках у довжину наші хлопці мали високий рейтинг – Владислав Мазур та Сергій Гончаренко були серед лідерів сезону у своїй віковій групі, мали вигравати медалі. Але не знаю, що сталося. Не впоралися з нервами і не зуміли виконати кваліфікацію. А от той хлопчина, Олександр Рєзанов, якого ми брали, можна сказати, «по добиранню», третім, себе найкраще проявив. Видно було, що боровся.
Загалом скажу по команді, що досвіду у багатьох не має. У фізичній, методичній підготовці ми сильні, а от з досвідом погано, психологія слабенька. Потрібні міжнародні старти, матчеві зустрічі.
