Владислав Малихін: «Не було іншого виходу, змушений був швидко звикати до «чужих» жердин»

59
Фото Getty Images for IAAF///
 
Майже детективна історія, яка трапилася з українським стрибуном з жердиною Владиславом Малихіним, і яка, на щастя, завершилася «хеппі-ендом», тобто завоюванням срібної нагороди юнацького чемпіонату світу, вже облетіла увесь інтернет-простір.
 
Але тепер ми отримали можливість дізнатися її подробиці безпосередньо від головного героя. У ніч з середи на четвер Владислав разом з товаришами по команді прилетів на Батьківщину з далекої Колумбії. І поки його тренер Олександр Черняєв з’ясовував в офісі авіакомпанії, чому жердини його вихованця не долетіли до Калі та куди ж все-таки вони поділися, Малихін розповів нам про свої колумбійські пригоди.
 
– Якою буда ваша перша реакція, коли дізналися, що до Колумбії на чемпіонат світу не прилетіли ваші жердини?
 
– Я дуже засмутився, навіть трохи втратив надію на те, що виграю чи хоча б посяду призове місце. Адже їхав до Колумбії виключно за медаллю. Сподівався, звісно, що жердини все-таки долетять, або хтось їх мені позичить. І тренер заспокоював, що у крайньому випадку можна буде їх у когось взяти.
 
– Ну і як вдалося роздобути жердини?
 
– Перед кваліфікацією я прийшов до кул-руму, а там сидів хлопець з Німеччини – Том-Лінус Хумман. Підійшов до нього і запитав, чи є якісь у нього жердини, чи не може допомогти, бо мої не приїхали. Він мені відповів – без проблем, допоможу, пішли покажу. До цього ми підходили до представників других країн, але у них не було таких жердин, в яких я був би впевнений. Не вийшло б у мене з такими стрибати. А ось у німця якраз були, як то кажуть, мої. І у підсумку ось так все класно вийшло.
 
– Тобто, ви йшли на кваліфікацію взагалі, з пустими руками, навіть не були впевнені, чи буде з чим стрибати?
 
– Так. Ну а з жердинами для фіналу допоміг вже Сергій Бубка. Хумман кваліфікацію не пройшов, і Сергій Назарович підійшов до нього, попросив, домовився. І так вийшло, що у фіналі у мене було на два вболівальника більше – німецький атлет зі своїм тренером дуже підтримували з трибун.
 
– Жердини – доволі індивідуальна річ. Їх треба хоча б попробувати, звикнути до них. Швидко з ними знайшли спільну мову?
 
– Це – чемпіонат світу, тут не було іншого виходу, змушений був швидко звикати. Я був зобов’язаний гарно виступити. Вийшло.
 
– Не думали над тим, що зі своїми жердинами так класно могли й не виступити? Можливо, ті якісь особливі були?
 
– Там такі самі жердини, як у мене. За номіналами схожі. Але була в комплекті одна жердина, яку ми з собою з України не брали, хоча у нас така є. Вона жорстка, і не брали, тому що я не думав, що проб’ю її. Але вона стала у пригоді. Я все-таки пройшов на ній і стрибнув 5.30.
 
– Очікували взагалі на такий результат? До цього, здається, ваш особистий рекорд був п’ять метрів рівно?
 
– Максимум, на що я очікував, це норматив майстра спорту – 5.20. І коли взяв цю позначку, дуже радів. Ну а коли почав стрибати 5.25 та 5.30 – це були взагалі, непередані відчуття.
 
– Отож, якщо підсумувати, то своїм виступом ви задоволені?
 
– Звичайно, задоволений. Друге місце! Я був готовий, на тренуваннях добре готувалися, весь рік йшли до цього чемпіонату. І це все здійснилося. Правда, не задоволений, що за спробами програв, але, все-таки, встановив рекорд юнацького чемпіонату світу – це гарне досягнення.
 
– 5.30. А далі, як відчуваєте, є куди рухатися?
 
– Звичайно. 5.30 – це лише початок, це лише норматив майстра спорту. Ще потрібно «міжнародника» виконати. Окрім того, це були лише юнаки. А далі – юніори, молодіжка. Все ще попереду.