Андрій Проценко: «Коли стрибаєш на 2,40, з’являється прагнення до чогось більшого»

34

На чемпіонат світу до Пекіну у складі збірної України вирушило відразу два стрибуни у висоту, які долали 2,40 м. Один з них — бронзовий призер чемпіонату світу у приміщенні, срібний призер чемпіонату Європи Андрій Проценко. За кілька днів до вильоту він дав інтерв’ю «Газеті по-українськи».
 
Свого роду переломним моментом у кар’єрі одного зі світових лідерів зі стрибків у висоту стала Олімпіада-2012. До цього Проценко вигравав медалі чемпіонатів Європи серед юніорів і молоді, проте пробитися до фіналу офіційних дорослих стартів йому не вдавалося.
 
 
– Олімпійські ігри були першим стартом, де я готувався не стільки до боротьби за призову трійку, скільки за фінал, – пригадує Андрій. – До цього завжди хотілося виграти медаль, а натомість не вдавалося подолати навіть початковий рубіж. З досвідом зрозумів: щоб досягти успіху, потрібно починати боротися саме з нього. У Лондоні переді мною стояла чітка мета — вихід до фіналу.
 
Що ж заважало раніше? Юнацький максималізм чи те, що вже знали смак медалей?
Якщо у тебе були медалі, ти вже знаєш, що це і тобі хочеться вигравати знову і знову. Але не завжди виходить так, як ми плануємо. Психологія — складна штука.
 
Але ця психологія згодом, схоже, грала вам лише на руку. У вас були вже не просто фінали офіційних стартів, а медалі на них. Неприборканим лишається лише чемпіонат світу.
Так, на них поки що не вдавалося пройти кваліфікацію. Добре пам’ятаю чемпіонат світу в Тегу, у 2011 році. Тоді після виступу залишалося ще достатньо часу перед відльотом додому, щоб можна було потренуватися, подумати, що заважало виступати краще. Тоді я передивився розмітки розбігу і змінив його. Повернувшись додому, взяв участь у Меморіалі Віктора Лонського. І якщо у Кореї стрибнув лише 2,21 метри, то у Бердичеві встановив особистий рекорд — 2,30. Прикро було, що реалізував себе не там, де це було потрібно.
 
За два роки, у Москві, завадила вже травма?
Початок того сезону був дуже складним. У перших числах травня не міг уявити, як буду стрибати. Ми лікували ногу всіма дозволеними методами. Потім виступав, постійно фіксуючи гомілкостоп, – і лише це дозволяло більш-менш нормально стрибати, бодай і з короткого розбігу.
 
Короткий розбіг — це зі скількох кроків?
З шести. Мій нормальний розбіг — вісім кроків. Я починаю бігти на носках, а з шостого кроку переходжу на «п’ятку-носок». І цей перехід мені дуже болісно давався. Настільки, що під час нього я зупинявся і думав уже не про стрибок, а про гомілкостоп. Тому й вирішили скоротити розбіг. Тоді я все ж зміг дещо ввійти в форму, став другим на Універсіаді, виконав там норматив для участі у чемпіонаті світу і їхав ніби й готовим, але, мабуть, знову не справився психологічно. Через два дні після кваліфікації ми з Юрою Крімаренком зробили «прикидку», де я стрибнув 2,26 метрів — результат, який міг бути достатнім для виходу до фіналу. Прикро було, що знову не реалізував себе там, де це було потрібно.
 
Після цього ми з тренером усе ще раз зважили, проаналізували і до зими я уже добре підготувався. Ну а далі були медалі чемпіонату світу у приміщенні і чемпіонату Європи…
 
…і стрибок на 2,40 метри. Які відчуття від перебування у цьому почесному клубі «2,40»?
Знаєте, якихось особливих і немає. Приміром, Богдан Бондаренко і Мутаз Есса Баршим злітають на цю висоту досить часто. Я ж поки що подолав її лише раз. Моїм другим найкращим результатом є 2,35 м, тобто різниця суттєва. Проте мати такий особистий рекорд, звичайно, приємно. Коли ти досягаєш цієї цифри, то з’являється прагнення до чогось більшого. На горизонті вже з’являється і світовий рекорд, і наступні рубежі, яких так хочеться досягти.
 
Цього року, протягом зимового сезону, ви говорили про те, що вам не завжди вдається потрапити у стрибок. Проте пояснювали це, зокрема, тим, що підготовка ведеться до літа. Виходить, вносили зміни до тренувального процесу?
Певні зміни, звісно, були, хоча вони й не стосувалися підготовчого періоду. Ми вирішили спробувати певний експеримент з розбігом, попрацювати над технікою бігу. Шукали, де і що можна змінити, щоб додати у результаті. Не все нам удалося. Результат ніби й був, але не на всіх стартах. До літа почали потроху повертатися до попередніх схем, проте оскільки майже всю зиму стрибав з шести кроків, по ходу літнього сезону не зміг відразу перейти на повний розбіг. Але на чемпіонаті України це вже вдалося. І хоч результат там у мене був не дуже високий (2,22 м), я виконав дві хороші спроби на 2,28. Ті, про які говорять, що вони беруться. Тоді відчув, що все вже повертається у норму.
 
На чемпіонат світу ви приїжджаєте за два дні до кваліфікації і за чотири до фіналу. Вважаєте, це ідеальний для вас варіант?
Чи ідеальний, покаже час. Але я вже виступав на Всесвітній Універсіаді в Китаї. Тоді ми були там довго, і це дуже складно.
 
А на який день тоді випала акліматизація, пам’ятаєте?
Наскільки пам’ятаю, під час кваліфікації почувався нормально, це був п’ятий день. А от під час фіналу, на сьомий день, уже було складно.