Дворазовий бронзовий призер чемпіонатів Європи, один з найкращих в історії українських легкоатлетів з бігу на 400 метрів з бар’єрами Станіслав Мельников завершує кар’єру. Цей сезон стане останнім для спортсмена. Про це він розповів в інтерв’ю XSPORT після повернення з чемпіонату Європи, який 6-10 липня приймав Амстердам.
«Я дійсно завершую кар’єру. Думаю, що для цього настав час. І останній чемпіонат Європи показує, що це правильне рішення.
У цьому сезоні не склався початок. Упродовж останніх чотирьох років мене переслідували травми. Цього року було запалення ахілла, пропустили кілька тижнів у підготовчому циклі і до чемпіонату Європи підійшли не в оптимальній формі, тому було дуже складно боротися у півфіналі. Амбіції, звичайно, були, але це той випадок, коли бажання переважує фізичні можливості. Звісно, хотілося закінчити кар’єру більш гідно. Про вихід у фінал в Амстердамі напряму, може, і не думав. Однак думки про те, щоб у півфіналі боротися хоча б за трійку і, можливо, добратися за часом, були.
Яскраві спогади? У мене все почалося з чемпіонату світу серед юніорів. Бронзова медаль на ньому була на той момент моїм найбільшим досягненням. Потім було «срібло» молодіжного чемпіонату Європи. З одного боку, це було радісно. З іншого, залишився явний осад, тому що я приїжджав явним фаворитом, проте невпевненість завадила виграти «золото». Захвилювався, що не потрапляю на потрібну мені ногу на бар’єр і, у результаті, почав дріботіти, втратив швидкість, а суперник, британець Ллойд Гамбз, цим скористався і вирвався вперед. Потім як не намагався його наздогнати, вже не зміг.
Ще, звичайно, були дві «бронзи» чемпіонатів Європи 2010 і 2012 років. Це мої головні досягнення. А крім того був півфінал Олімпіади. Хоча у Лондоні не все склалося так, як хотілося, але принаймні можу сказати, що брав участь в Іграх і не все закінчилося на першому колі – пройшов трішки далі.
Чи змінив би щось, якби міг повернутися назад? Можливо, раніше закінчив би зі стрибками. Це те, з чого я починав, і те, через що почалися проблеми зі спиною. Якийсь проміжок часу було втрачено, поки знайшли оптимальну дистанцію, адаптувалися до неї. Тому, мабуть, шкодую про те, що раніше не почав з бігу замість стрибків».
Травми завадили Станіславу не лише цього сезону. Після Олімпійських ігор у Лондоні він не виступав упродовж двох років, переніс операцію, проте зміг відновитися і повернутися не лише на національну, а і на міжнародну арени.
«Що є причиною травм? Це може бути випадковість: буквально рік тому я підвернув ногу на рівному місці і отримав мікронадрив. Здавалося б, усе передбачав, але несподівано вийшла дитина під ноги. Таке не передбачиш. Що стосується цього року і запалення ахілла, то тут зіграв роль стадіон, не врахували, що занадто м’яке покриття, потрібне інше взуття. Тут, напевно, наш з тренером прорахунок. Тобто при отриманні травм завжди є комбінація випадковостей і закономірностей».
Цілком можливо, що чемпіонат Європи був останнім стартом Мельникова. Попереду у нього ще рік навчання у Торонто і далі пошук себе у новій ролі.
«Можливо, менеджер знайде ще один-два міжнародні турніри. Але перед Олімпіадою дуже напружений місяць, навряд чи це вдасться. Тому, напевно, на чемпіонаті Європи був мій останній старт. Наступного року планую закінчувати навчання, повертатися до Канади і там вже шукати себе. У якій області? Вивчаю менеджмент у сфері харчування і трохи дієтології. Тобто на стику кількох спеціальностей, а потім можна обрати те, що тобі ближче.
Точно знаю, що тренером бути не хочу. Це дуже невдячна праця. Надивився зі сторони, як багато перспективних людей, в яких тренери вкладають душу і сили, можуть несподівано піти і вся праця стількох років, за великим рахунком, йде коту під хвіст. Коли уявляєш, що тренери переживають… І у них не одна така людина буває у житті. Тому я б не зміг так, щоб вести атлета, а потім щоб мене поставили перед фактом: «Вибачте, я йду».
Порада для підростаючого покоління спортсменів?.. Готуватися у питанні навіть не стільки фізики, скільки психології. З власного досвіду знаю, що якщо щось не вдається на змаганнях, коли готовий, то це все йде від голови. Тому дуже важливо мати психолога, ментора, який би допомагав людям впоратися саме з цим емоційним напруженням».
