Ярослав Нечипорець — про участь у Європейській конференції з видів витривалості

17

У міжсезоння вже традиційно відбуваються різноманітні міжнародні конференції і конгреси, присвячені окремим видам і дисциплінам легкої атлетики. Одна з них, конференція з видів витривалості, відбулася в Осло, а від України участь у ній узяв Ярослав Нечипорець.

 

– Конференція тривала упродовж трьох днів. До її програми входили не лише лекції, а й практичні завдання, які виконували місцеві спортсмени різного рівня підготовки. Це був набір загальнорозвиваючих і стабілізуючих вправ від тренера спортсменки Сіфан Хассан, однієї з найкращих бігунок світу на дистанції 1500 метрів, який чотири роки працював у Норвегії, а зараз є тренером збірної Нідерландів. Вправи були хороші, і кілька я візьму для своєї роботи, – розповідає Ярослав Йосипович.

 
 
Під час конференції Хенрік Ларсен з Данії виступив з презентацією про стратегію підготовки кенійських бігунів на середні і довгі дистанції. Чи вдалося запозичити щось корисне для нас?
 
Насправді, для нас цей виступ був не дуже актуальним. Україна і Кенія, як і наші спортсмени, — це дві великі різниці. Перш за все, це зумовлено генетикою. Але на організм людини неабияк впливають і кліматичні умови. Ми всі розуміємо, що люди, які народжуються в горах, на висоті, це бігуни на довгі дистанції зовсім іншої якості. Якщо у нас з 10-20 тисяч мешканців, дай Боже, один такий вродиться і його ще треба знайти, то у них на сто людей 90 хороших бігунів.
 
Крім того, у них країна бідна й слаборозвинена. Спорт — це одна з можливостей піднятися на хороший рівень. У Кенії створені табори, де люди живуть інколи по сто осіб у кімнаті. Саме там відбувається відбір найкращих, і тоді вже з ними починають працювати інакше. Цей відбір проводять, в основному, тренери з-за кордону.
 
Пам’ятаю, як на змаганнях юнацького і юніорського рівнів неодноразово бачила, що атлети з Африки виступають без взуття…
 
Вони і змагаються часто без взуття, і тренуються. Вже коли виходять на високий рівень, отримують його. Хороше взуття для тренувань коштує приблизно сто доларів, а у них цих коштів немає. Зараз у Кенії, щоправда, трішки змінилася система. Тих спортсменів, які вже досягли середнього рівня, беруть у групу, так би мовити, під опіку, дають частину екіпірування, яке отримують самі, підтримують молодих спортсменів. Вони розуміють, що і самі були бідними, піднялися з нуля — і зараз підтримують таких же, якими були не так давно.
 
А яка з лекцій запам’яталася і стала корисною саме для вас?
 
Цікаво було послухати Хоноре Хьодта, колишнього тренера Сіфан Хассан. Він розповідав про те, як працював з нею, показував загальні вправи для бігу.
 
Хороша лекція була від Збігнєва Кроля, тренера Адама Кщота, срібного призера чемпіонату світу, чемпіона Європи з бігу на 800 метрів. Я добре з ним знайомий, часто зустрічаю у підготовчий період. Зрозуміло, що всіх секретів підготовки він не відкрив, але були і слайди, і показані силові вправи, які він робить. Дистанцію 800 метрів, особливо жіночу, вважаю українською. І наші тренери могли б щось узяти з його виступу.
 
Насправді, поляки пішли вперед у тому плані, що вони не їдуть у високі гори, а готуються вдома, у Закопане. Там середньогір’я. Але там є Центр олімпійської підготовки і на його базі створено десять герметичних кімнат, у яких можуть жити по дві людини. Там стоїть спеціальна апаратура, що робить мікроклімат таким, як у високих горах. Тобто ви виставляєте висоту, приміром, 1000 метрів, через три дні — 1200 і так піднімаєте до трьох тисяч метрів. Тренування, їжа, масажі — у них на висоті 800 метрів, але практично 16 годин на добу вони проводять у цих кімнатах, “живуть” на такій висоті. І ця система діє.
 
Зазвичай спортсмени починають з висоти 1000-1200 метрів, але дехто виставляє відразу 1600. Це залежить від організму кожної людини. Перш ніж заселитися у ці кімнати, атлетів обстежують, беруть всі необхідні аналізи, після чого фахівці вже дають рекомендації щодо того, з яких висот починати.
 
В Україні такого не практикують? Це дуже дорого?
 
У нас такого не практикують. А щодо вартості… Звичайна кімната там коштує 150 злотих, тобто приблизно 35-38 доларів. Тут же потрібно доплатити лише 30 злотих (десь вісім доларів)! Це смішні гроші, але туди не так просто потрапити. Це Центр олімпійської підготовки, і потрібно завчасно домовлятися, щоб була вільна кімната.
 
Нам однозначно потрібно на це переходити. Мені не байдуже майбутнє нашого виду, і треба рухатися вперед. Потрібно нарешті забути про радянські часи, взявши звідти лише щось хороше. Вже потрібно використовувати інші методи. Треба підтягувати спортивних лікарів. Звичайно, у них має бути гідна оплата праці, але вони ще мають любити свою справу! Розумієте, коли підготовка під контролем хорошого лікаря, є лаборант, який візьме всі необхідні аналізи кожного дня і надасть інформацію тренеру, тоді буде зовсім інший тренувальний процес. У нас це поки що, на жаль, у дуже сирому вигляді.
 
Дуже хотілось би, і я вже озвучував це керівництву ФЛАУ, щоб зібралися ті люди, які хочуть зробити прорив. Щоб товариш послухав товариша, обговорили все, а керівники вже прийняли рішення. Це має бути зустріч людей, які дійсно цього хочуть, бачать, як це можна зробити, і можуть поділитися інформацією. Бо є види, які за чотири роки ми можемо підтягнути, бути в них на коні і претендувати на медалі чемпіонатів Європи, світу та Олімпійських ігор. Це реально!
 
Повертаючись до конференції, не можу не запитати про доповідь про фактори успіху на змаганнях у два кола. В Україні на середніх і особливо на довгих дистанціях буває так, що через невелику кількість учасників змагання проводяться лише в одне коло, та потім, на міжнародних стартах, це часто грає проти наших спортсменів…
 
Моя думка, і вона не зміниться, така: у стадіонних дисциплінах нам потрібно обов’язково адаптувати змагання до бігу у два-три кола. І це не повинно залежати від того, набирається достатня для цього кількість учасників чи ні. Нехай біжать одні і ті ж самі, це не має значення. Якщо ми хочемо робити прорив і змагатися на чемпіонаті світу, Європи й Олімпійських іграх, то маємо бути готові до цього також психологічно. Там не буде бігу в одне коло. Під час конференції такий біг саме і мотивували психологічним фактором: якщо людина знає, що у неї змагання у два чи три кола, вона готова до цього психологічно і вже не думає ні про що. В Амстердамі на цьогорічному чемпіонаті Європи, щоправда, зробили експеримент, коли в деяких дисциплінах атлети бігли відразу з півфіналу. Але, на мою думку, він не дуже себе виправдав.
 
Загалом же, маю сказати, що в Україні теж є багато тренерів, які мають хороші знання і теж могли б виступити на такій конференції. Мовний бар’єр? Тренер Aдама Кщота, приміром, доповідав польською, а з ним був перекладач.
 
Часто буває так, що цінний досвід отримуєш не лише безпосередньо під час конференцій, а і у паузах між виступами. Ви, певно, теж багато спілкувалися зі спеціалістами з інших країн?
 
Я в основному спілкувався з фахівцями з Польщі, Словаччини, Чехії, Естонії, Латвії, Словенії, Норвегії, Іспанії. Нас було десять людей. Що мене найбільше здивувало, що в пострадянських республіках, Естонії і Латвії, дитячі спортивні школи платні. В Естонії батьки платять 50-70 євро у місяць, а у Латвії, яка є біднішою, ніж Україна, — 120-200! З цих грошей тренери отримують зарплату (близько 1000 євро в місяць), а атлетам забезпечені хороші умови для тренувань, у школі є свої лікарі і масажисти, спортсменам купують взуття. І тренери там, відповідно, працюють на сто відсотків, адже отримують досить непогану зарплатню за це. Крім коштів, які сплачують батьки, ще є кошти від спонсорів, реклами.
 
Проте вони нарікали і на відсутність спортивних споруд. У Ризі з цим проблеми, в Естонії краще. А от у Чехії, в Остраві, збудували чудовий новий манеж і планують будівництво ще одного у Пардубіце. Але у цих країнах багато спортивних споруд будують за кошти Євросоюзу: є спеціальна програма розвитку, і зі своїх грошей вони вкладають близько 20 відсотків.
 
Для нас більше підходить польська модель, бо там на 80 відсотків державне фінансування і діє державна програма підготовки. У них є п’ять Центрів олімпійської підготовки, які теж фінансуються державою. У них створені абсолютно всі умови, починаючи з відновлення і закінчуючи сучасними спортивними спорудами. Питання сауни і басейна там взагалі не стоїть — вони мають бути так само обов’язково, як і санвузол. Всі кошти у Польщі відправляються на федерацію, а розподіляє і відповідає за них керівний орган — такий, як Виконком ФЛАУ. У Міністерстві є одна людина, яка відповідає за стратегію і розвиток, і вона ж слідкує за використанням цих коштів. Тобто отримує зворотній зв’язок з федерації. І що ми бачимо? У поляків ця система працює не один рік і приносить купу медалей на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. При цьому у них немає проблем з антидопінгом.
 
Зрозуміло, що у нас немає таких коштів, як у Польщі. Проте можна взяти менше людей на навчально-тренувальні збори, але натомість забезпечити їх усім по максимуму. Для цього потрібно робити відбір і не розпорошувати кошти. Відбором мають займатися тренери з досвідом (яких у нас дуже багато), які вже відійшли від великого спорту, але мають вагомі здобутки, хороші знання і “око”. Тобто це скаути. Студент не зможе таке зробити. А людині з досвідом достатньо прийти на урок фізкультури і розпізнати цей талант, якщо він там є. Особливо якщо діти не займалися раніше спортом і лише здають свої перші нормативи, досвідчений тренер завжди помітить обдарованих учнів. А за те, що вони знаходять талановитих хлопців чи дівчат, вони отримують гроші. Якщо буде такий відбір, то не потрібно буде на всіх поголовно витрачати кошти. В Європі такого немає! Звісно, якщо людина хоче займатися легкою атлетикою, але не має великого таланту, вона також може це робити. Але розподіл фінансів має бути за європейським зразком.
 
Чи плануєте зустріч з українськими тренерами, щоб обговорити з ними результати конференції?
 
Поки що керівництво ФЛАУ визначає дату. Хотілось би це зробити найближчими тижнями, за гарячим слідом. Коли пройде три-чотири місяці, вже буде підготовка до сезону і голова буде зайнята зовсім іншим. Таку зустріч потрібно провести з людьми, які цього хочуть, яким цікаво, з якими можна обмінятися думками, щоб вони, як і я, змогли потім зробити для себе свої висновки з користю для роботи.
 
І на завершення хотілось би запитати про вашу групу. Чи вже визначилися з місцем проведення навчально-тренувальних зборів і стартами на найближчий час?
 
Доки не знаємо, яким буде бюджет, складно щось планувати. Проте в намірах пробігти ще по одному марафону до чемпіонату світу, адже потрібно виконувати нормативи. Сподіваюсь, Виконком ФЛАУ прийме рішення таким чином, що їх можна буде виконувати до 30 квітня 2017 року, як у регламенті ІААФ.
 
Щодо підготовки, то хотів би провести експеримент перед марафоном для виконання нормативу для участі в чемпіонаті світу у Лондоні, про який говорив, перевірити на своїх спортсменах, як це працює. Тобто не їхати далеко у гори, а послати спортсмена у Закопане. Якщо це дійсно дасть результат, тоді можна буде цю систему повторити перед чемпіонатом світу. Але тут важливе і фінансове питання. Звісно, спробую знайти і додаткові кошти, але повторюсь, доки невідомо, яким буде бюджет, щось планувати складно. Багато залежить від погодних умов в Україні. Якщо ж говорити про Португалію чи ОАЕ, то тут потрібні великі кошти.