Марина Килипко: «Без гімнастичної підготовки годі мріяти про оптимальну техніку та високі стрибки»

35
У секторі для стрибків з жердиною на чемпіонаті України у приміщенні поза конкуренцією була 21-річна харків’янка Марина Килипко. Упевнено взявши висоту 4,50 м, підопічна Віктора Шевцова виборола титул чемпіонки України. А за тиждень рекордсменка країни у стрибках на відкритих стадіонах спробує встановити ще один національний рекорд — у приміщенні.

 
– Дуже хотілося стрибнути 4,60 м і повторити рекорд країни у приміщенні. Та менше з тим: наступного разу обов’язково стрибну, – переконана Марина Килипко. – На чемпіонат Європи у мене уже є квиток: 4,65 на стадіоні та 4,55 у приміщенні цілком достатньо, аби відібратися у Белград.
 
– Рекорд Анжели Балахонової, який протримався дванадцять років, ви побили…
 
-…третього вересня в італійському Трані. Цей турнір став першим моїм стартом після Олімпіади. У Ріо я стрибала доволі добре: результат 4,55 м був на той час лише на сантиметр нижчим за персональний рекорд. Щоправда тоді мені хотілося більшого. Відчувала, що вже готова до високих стрибків. Та м’які жердини не дозволили мені злетіти на 4,60. Засмутилася я страшенно радше через те, що п’ятеро моїх суперниць, які взяли 4,55 м з першої спроби, таки пройшли кваліфікацію. Мені ж ця висота підкорилася лише з другої спроби. І Олімпіада для мене на цьому і завершилася. Та я щаслива, що у моєму спортивному житті було Ріо-2016. Це непередаваний досвід. Багато спортсменів просто губляться у тій атмосфері і не можуть показати всього, що вміють. Моя власна поведінка у секторі мене просто ошелешила. Незважаючи на те, що поряд зі мною не було тренера, в олімпійському секторі мені було надзвичайно зручно і затишно. Я насолоджувалася усім, що відбувалося довкола. Враження складалося таке, наче змагаюся не в Бразилії на найбільш відповідальному старті в житті атлета, а на домашньому турнірі у Харкові. Це було так круто! Мені хочеться ще (сміється). Поїхати на наступну Олімпіаду, пробитися до фіналу і – чого вже там – вибороти медаль!
 
– Як сталося, що у вас не було жердин потрібного рівня жорсткості?
 
– Мабуть, ніхто навіть і не підозрював, що мої стрибки дозволять мені поборотися за місце у фіналі. Тим паче, відібратися на Ігри і показати там пристойний результат – це дві великі різниці. Я сама подумати не могла, що стрибатиму так упевнено, що триматиму удар. Мені тоді відверто бракувало стабільності. Перед тим, як стрибнути 4,56 м і здобути квиток у Ріо, я показувала результати рівня 4,40 м… Тепер ми переходимо на інші жердини. На м’яких неможливо стрибати дуже високо. Я знала це, і моїм завданням у Ріо було показати максимально можливий результат з тим інвентарем, що мала. Жорстких жердин у мене просто не було. Одна жердина коштує від 600 до 1000 доларів. Мені пообіцяли, що до літа Федерація легкої атлетики України закупить для мене декілька жердин – таких, які пасуватимуть саме мені. Два тижні тому прийшли нарешті ті, які придбав для мене мій менеджер – чотири жердини довжиною 4,30 метри (тепер мені потрібні уже 4,45 завдовжки). З цими жердинами я вже показала результат 4,55 метри. У Сумах я сподівалася стрибнути з ними 4,60 – сектор дозволяє це зробити. Та до Сум вони не долетіли, затрималися дорогою з Парижа: їх просто не завантажили у літак. Наразі вони лежать у Борисполі. Тож довелося терміново відправляти сюди жердини з Харкова – ті самі, з якими я стрибала на Олімпіаді.
 
– А завдяки чому менш ніж через місяць після Ігор народився новий рекорд України – 4,65 м?
 
– Перед турніром я позичила жердини у подруги та суперниці – білоруської атлетки Іри Яколцевич. Вона привезла для мене дві жердини, відчутно жорсткіші, ніж мої. Ну я відразу і злетіла на 4,65 м. Суперниці подивилися на мене по-іншому (сміється). Та я і сама не очікувала від себе такого. Того дня усе склалося: після Ігор я півтора тижня відпочивала, у сектор повернулася з бажанням стрибати, жердини були хороші, а вітер на стадіоні не докучав.
 
У мого менеджера, естонця Айвара Каротамма, багато іменитих атлетів. Один з них – наш стрибун у висоту Богдан Бондаренко. Минулої зими Айвар сам вийшов на мене. Я тоді ще особливо нічого не показувала. Та вочевидь, він побачив, що потенційно можу стрибати і вище. Менеджер зателефонував мені і запропонував співпрацювати з ним у майбутньому. У мене тоді були проблеми зі здоров’ям, мене прооперували. І я відповіла, що не впевнена, чи зможу улітку показувати нормальні результати. «Не хвилюйся, все буде добре. Спокійно собі працюй», – сказав він. Улітку я почала їздити на турніри. І все дійсно налагодилося.
 
– Ви знайомі з Анжелою Балахоновою?
 
– Ні. Та дуже хотілося би познайомитися. Я би залюбки розпитала Анжелу про її Олімпіаду: що вона відчувала у секторі, чим особливим запам’яталися їй ці змагання.
 
– А хто із сьогоднішніх лідерів імпонує вам понад усе?
 
– Гречанка Єкатеріні Стефаніді. У неї стрибок за технічними параметрами практично ідеальний. Та у кожної з нас своя фішка. Одні стрибають з високим хватом. Мені на сьогодні цього бракує. У мене наразі доволі низький хват, і ми прийшли до висновку, що потрібно більше працювати над технікою під час вильоту, аніж напрацьовувати високий хват. Мені так багато всього потрібно вдосконалити. Жорстка жердина вимагає швидшого розбігу, особливо в останній його фазі. Тоді вона зможе вище виштовхувати.
 
– У стрибки з жердиною дівчата часто приходять зі спортивної гімнастики…
 
– Це не про мене. До тринадцяти років я особливо не дружила зі спортом. Та одного дня тренер побачив мене на чемпіонаті Харківської області серед школярів. Тоді я стрибала у довжину – чотири метри (сміється). Підійшов і запропонував тренуватися серйозно – у Харківському училищі фізичної культури. До того часу я на власні очі ніколи не бачила жердину. Та мені стало цікаво. Все літо я обдумувала цю пропозицію, радилася з батьками. І вже у восьмий клас пішла до спортивного училища.
 
Тривалий час ми займалися загальною підготовкою. Лише через півроку мені дали жердину. Та навіть після цього до стрибків було ще далеко: з жердиною виконувала безліч спеціальних вправ. Тож гімнастичної підготовки мені направду бракувало. Гімнастика, а також характер, стали основою високих стрибків рекордсменки світу Олені Ісінбаєвої. Тепер на тренуваннях ми також займаємося гімнастичною підготовкою: без різноманітних стійок і сальто, вправ на канаті та поперечині годі мріяти про оптимальну техніку та високі стрибки.
Олена САДОВНИК, «Високий замок»