Розпочинаємо серію інтерв’ю з керівництвом тренерського штабу збірної України з легкої атлетики, присвячену підсумкам сезону, що минає. Першим на запитання прес-служби ФЛАУ та вболівальників, які надіслали їх на раніш оголошену електронну пошту, відповідає головний тренер збірної України з видів витривалості Сергій Романчук.
– Сергію Івановичу, як оціните виступ спортсменів своєї групи в сезоні в цілому та на головному старті 2017 року – чемпіонаті світу в Лондоні?
– Серед досягнень – це, безумовно, перша в історії української легкої атлетики перемога командою на Кубку Європи зі спортивної ходьби на 50 км, де також в особистому заліку Іван Банзерук став першим, а Ігор Главан – другим. Ми виграли дві бронзові нагороди – серед чоловіків та жінок – на Кубку Європи з бігу на 10000 метрів. В індивідуальних видах в Мінську показали скромні результати, але команда була рівна і нашим атлетам вдалося здобути місця на п’єдесталі.
На молодіжному чемпіонаті Європи Наталя Солтан виграла срібну медаль з молодіжним рекордом України. Потім був командний чемпіонат Європи в Ліллі, де Ольга Ляхова посіла перше місце, Юлія Шматенко – друге, Наталя Прищепа – третє, Солтан – четверте.
Засмутило доволі скромне представництво видів витривалості на чемпіонаті Європи серед юніорів – усього три атлети. Але й там ми отримали медаль – бронзу Едуарда Забуженка в ходьбі на 10000 метрів.
Ну і головний старт сезону – чемпіонат світу в Лондоні. У видах витривалості Україну представляли 18 атлетів – повні команди в марафоні і спортивній ходьбі, Юлія Шматенко в бігу на 5000 метрів, Марія Шаталова в бігу на 3000 м з перешкодами та Ольга Ляхова на 800-метрівці.
На жаль, двох атлеток – Шаталову та Шматенко – у Лондоні підкосив вірус, вони два дні пролежали з температурою. Їм було запропоновано самим зробити вибір – стартувати чи ні. Дівчата вирішили бігти, але високого результату вже годі було очікувати.
У марафоні дуже високий результат показав Ігор Олефіренко. 2001-го року на чемпіонаті світу Олександр Кузін став 18-м, і зараз в Лондоні Ігорю вдалося повторити те досягнення. Це місце дуже престижне в марафонському світі, «золотий лейбл»! Отож, виступ чоловічої команди оцінюю як гідний. А от у жінок – повне розчарування. Більше очікував від Вікторії Хапіліної, яка зійшла з дистанції. Та й інші дівчата виступили так собі.
Дуже розчарувала Ольга Ляхова. Вона зараз тренується у закордонного фахівця, поляка Тадеуша Левандовського. Всі учні з його інтернаціональної команди були представлені в Лондоні у фіналах, а Оля вибула вже у першому колі. Є у неї час від часу якась невпевненість. Хоча зараз, на Всесвітній Універсіаді, вона здобула медаль.
Успіхом можна назвати четверте місце Ігоря Главана в ходьбі на 50 км – трошки не вистачило до п’єдесталу, втретє він на чемпіонатах світу став четвертим. Що стосується інших – переможець Кубку Європи Іван Банзерук став 19-м. Ніби результат на рівні показаного ним в Подебрадах, але в Лондоні це дозволило посісти місце лише в кінці другого десятку. На скільки я розумію, пік форми в нього прийшовся на 21 травня. А тут – до 35-го км йшов добре, а потім, за його словами, з незрозумілих причин «вирубило». Мар’ян Закальницький також, до 40-го км йшов на особистий рекорд, але… Судячи з усього, долати за 2,5 місяці двічі 50 км – це багато.
Що стосується жінок – Інна Кашина пройшла 20-ку на рівні особистого рекорду, але це лише 20-те місце. Хоча два тижні потому Інна виграла Універсіаду. Поруч з ТОП-10 йшла Надія Боровська, але – три записки і дискваліфікація. Здоров’я було, але з технікою не впоралася. До Валентини Мирончук претензій бути не може – вона хоч і стала 32-ю, але встановила особистий рекорд на головному старті року.
Ще нещодавно у нас була дуже сильна чоловіча ходьба на 20 км, але зараз виступ хлопців – незадовільний.
Якщо підсумувати, насторожує, що дуже мало молодих та перспективних спортсменів у нас на підході. Розчарування – виступ на чемпіонаті світу Ольги Ляхової, для якої були створені всі умови для підготовки за кордоном, зокрема проведено три збори в високогір’ї, і перед якою стояло завдання – фінал. Її наставник пообіцяв проаналізувати все і повідомити, де вони припустилися помилок. Ну і хочеться, щоб Ігор Главан нарешті здобув медаль на головному старті.
– Загалом скільком атлетам в Лондоні вдалося виконати завдання, які перед ними ставилися?
– Якщо дивитися на індивідуальні плани, які заповнювалися спортсменами, їхніми тренерами, і підписувалися мною, то двом. Ігорю Главану, у якого стояло 3-5 місце, та Ігорю Олефіренку, який планував увійти в 20-ку. Інші не виконали. Ляхова, Шаталова планували фінал. У ходьбі дівчата та хлопці – на рівні 6-10 місць.
– Погодитеся з думкою, що більшість членів збірної України підійшли до чемпіонату світу з травмами чи психологічними проблемами?
– Що стосується видів витривалості – то не погоджуся. Хоча, звичайно, бажане залучення до роботи зі збірною психолога. Наприклад, та ж Оля Ляхова на дистанції поводила себе не впевнено. Їй, можливо, варто попрацювати з психологом.
– Отож, підсумовуючи Лондон-2017, яку б оцінку собі поставили?
Проведеною роботою, старшим тренером я задоволений. Нам вдалося створити справжню команду з низкою наставників. Проте, якщо проаналізувати, в мене в обоймі тренерів, з якими можна нормально подискутувати, порадитися, чоловік п’ять. Це дуже мало. Нам вдалося залучити до співпраці науковців, зробити на зборах біохімічні аналізи. Без зайвої сором’язливості скажу, що деякі тренери, завдяки показникам біохімії, переглянули свій погляд на навантаження. І це дало свої результати. Найяскравіший приклад у цьому плані – Наталя Солтан, дуже перспективна дівчина, на яку ми покладаємо великі надії. Все-таки, двічі у сезоні била рекорд України.
Загалом поставив би оцінку «задовільно». Проблем – багато, спортивного потенціалу, тобто спортсменів – мало. Але є 3-4 дуже талановитих атлети, яких ми не маємо права втратити для великого спорту. І наступні цілі і напрямки роботи я для себе вже визначив.
– Що це за завдання та напрямки роботи?
– Наші види витривалості весь час розвиваються, і основний ефект від тренувальних навантажень йде через високогірну підготовку. Але ми не можемо собі її дозволити в належній кількості, як це роблять представники провідних, та й не тільки, збірних. Ми можемо собі дозволити Ворохту, але це навіть не середньогір’я – 800 м. Тому бачу основний засіб, який може дати якісний поштовх нашим спортсменам – хоча б три збори на рік на високогір’ї. Наприклад, в Киргизії. Так, це дорого. І тому я хочу кошти, які будуть виділені наступного року, зосередити на вузькому колі спортсменів, з якими я вже визначився, які потенційно спроможні завоювати медалі великих форумів. І саме на них зосередити високогірну підготовку. Також дуже ефективно наші атлети тренуються в Польщі, куди їздять або за свої кошти, або за кошти регіонів. Отож, основний напрямок – високогір’я. Також продовжимо працювати з біохімічними аналізами, чому в національній збірній вже давно не приділялося уваги. Один зріз у нас був весною. Якщо вийде залучити кошти і до нового року організувати збір, то проведемо там ще одне тестування. І подивимося – що маємо весною, а що восени. Ось в цих напрямках і будемо рухатися.
