Інтерв’ю з державним тренером України з легкої атлетики В’ячеславом Тиртишником ми завершуємо підбиття підсумків сезону-2017.
– В’ячеславе Григоровичу, під час розмов з головними тренерами збірної України з метань, видів витривалості, спринту, стрибків та багатоборств ми вже пройшлися детально по всім головним стартам сезону, в тому числі охарактеризували виступ на чемпіонаті світу в Лондоні практично всіх українських атлетів. Ви, як державний тренер, як оціните виступ наших легкоатлетів в сезоні загалом та на чемпіонаті світу зокрема?
– Що стосується виступу команди загалом в сезоні – він дуже гарний. На початку року ми планували на 12-ти офіційних міжнародних змаганнях здобути 36 нагород. На даний момент у нас їх вже 55, і це при тому, що ще не відбувся 12-й старт – чемпіонат Європи з кросу, де ми також сподіваємося на певні успіхи. Зазначу також, що з 55-ти медалей 26 здобуто в молодших вікових категоріях, і майже половина з них – 12 – золоті. Це означає, що у нас з’явилися лідери, спроможні вигравати престижні змагання. І ми покладаємо надії, що з таких атлетів виростуть ті «глиби», які в 2020 та 2024 роках приноситимуть нагороди і на дорослих змаганнях.
Що стосується Лондона, то там ми виступили нижче наших можливостей, сподівалися на більше. Кількість медалей я не вважаю катастрофою. Я ще спочатку говорив, що їх у нас може бути від однієї до трьох, адже явних претендентів на нагороди у нас було троє – Юлія Левченко, Богдан Бондаренко та Ігор Главан. У підсумку просто відмінно виступала Юлія, поруч з медаллю був Ігор, а Богдан міг заскочити на п’єдестал буквально одним стрибком.
А от що на сто відсотків засмутило – це кількість наших місць з 4-го по 8-е та з 9-го по 16-те. В Лондоні їх було 2 та 4 відповідно. Це дійсно незадовільний показник. Ми вже провели експрес-аналіз з тренерським штабом, президентом ФЛАУ та експертною групою. Наразі займаємося вже більш глибоким аналізом, адже його за декілька днів не зробиш. Впевнений, що ми докопаємося до причин цих невдач і на наступних змаганнях наші показники, як медальні, так і за місцями у фіналах, будуть вищими.
– Зараз вже готові оприлюднити якісь припущені помилки?
– Як таких помилок при підготовці до Лондону не було. Ще минулого року ми глибоко розбирали невдалий виступ на Олімпійських іграх не лише легкоатлетичної команди, а й представників практично всіх видів спорту. Тоді називалися, як причини, і війна на Сході України, і те, що зараз на арену вийшло покоління атлетів, яке народжувалося в період розвалу СРСР, тобто в важкий час становлення України. І за рік нічого ж не змінилося. Наша країна як була на 131 місці по рівню ВВП на одиницю населення, так і залишилася. За таких умов практично не можливо, щоб одна окрема галузь, зокрема ми ведемо мову про легку атлетику, була в трійці-п’ятірці світових лідерів. Адже ми знаходимося в такій самій ситуації, як вся наша економіка.
У порівнянні з минулим роком у нас відбулися певні зрушення – будуються нові стадіони, тренерів ДЮСШ прирівняли до педагогічних працівників і цим підвищили їм зарплатню, створено два Центри олімпійської підготовки з легкої атлетики. Є багато позитивних кроків. Але, якщо завтра тренеру ДЮСШ, який зараз працює охоронцем в торгівельному центрі, сподобається запропонована зарплатня і він повернеться працювати в спортшколу і набере групу дітей, то ефект від цієї групи з’явиться через 7-10 років!
Однозначно, ФЛАУ та Міномолодьспорту зроблено зараз більше позитивних кроків, ніж робилося в попередні 10 років. Але не потрібно чекати ефекту завтра. Потрібно набратися терпіння і чекати віддачі трошки пізніше.
Друге – я і всі головні тренери посіли свої посади рік тому, і у кожного є своя стратегічна програма на вирішення не миттєвих завдань, а глобальних. Тобто, підвести збірну України в найкращому стані щонайменше до Токійської Олімпіади, а також до Ігор-2024. Тому що ці діти, які здобули у нас зараз високі місця на чемпіонаті світу серед юнаків та на чемпіонатах Європи серед юніорів та молоді – вони, особливо юнаки та юніори, реально наберуть свою найкращу форму лише до 2024 року. Тому потрібно набратися терпіння, менше критикувати і більше допомагати. Я завжди кажу – ми не закритий клуб, відкриті до спілкування, нормально ставимося до критики, але не нормально ставимося до критиканства. І якщо в когось є якісь знання, досвід, бажання – ми відкриті до спілкування. Якщо хтось хоче брати участь в процесі – ласкаво просимо, приходьте, давайте розмовляти і разом йти до поставленої цілі.
Ще одне. Зараз при підготовці легкоатлетів на перше місце виходить методика. І основний акцент робитиметься на методологію, організацію конференцій, семінарів, круглих столів з запрошенням найкращих фахівців, в тому числі з закордону. Зокрема, зараз нами розробляються дві програми – підвищення кваліфікації тренерів збірних команд та навчання тренерів рівня ДЮСШ на місцях.
– Вболівальники ставлять питання, чому, окрім Юлії Левченко та багатоборців, у нас практично всі спортсмени підійшли до чемпіонату світу з травмами? І вже не перший рік поспіль на чемпіонаті світу їхні результати були далекими від особистих рекордів.
– Я не погоджуся. Те, що люди не зуміли втримати форму – це проблема, і ми в ній розбираємося. Але масово травмованих спортсменів на чемпіонаті світу у нас не було. Проценко і Бондаренко були з мікротравмами, але це ж не масово. Богдан, на жаль, взагалі достатньо схильний до мікропошкоджень.
– На чемпіонаті світу в Лондоні Україну представляло 46 атлетів. Скільком з них вдалося виконати завдання по результатам і по місцям?
– Можна говорити про те, що у нас було всього два особистих рекорди – Юлії Левченко і Валентини Мирончук. Найкращих результатів в сезоні – 6. Але є ще таке поняття – результати, близькі до особистого рекорду чи найкращого результату в сезоні. Таких у нас 20. Тобто, за цим критерієм виступ є задовільним. На жаль, інколи рівень наших особистих рекордів і найкращих результатів в сезоні не є конкурентоспроможними на світовій арені. Якщо, наприклад, Сергій Смелик, маючи в сезоні 20,42, пробігає на чемпіонаті світу за 20,58 і лише за додатковими показниками він не потрапляє до наступного кола – то я не думаю, що його виступ можна визнати не задовільним.
– Дайте, будь-ласка, по 5-бальній системі оцінку сезону і чемпіонату світу.
– Чемпіонат світу – трійка з мінусом. Сезон загалом – якщо б не було чемпіонату світу, то однозначно поставив би 5 з плюсом, а так це 4 з плюсом.
– Ще одне запитання, надіслане вам вболівальниками та фахівцями електронною поштою. Прокоментуйте, будь-ласка, нижченаведену таблицю. Згідно з нею, в 2003, 2009, 2011 роках наші молодіжні та юніорські збірні на своїх чемпіонатах Європи демонстрували чудові результати, але за шість років, коли ці атлети-медалісти мали розквітнути вже в дорослому спорті, віддачі не було.
– Я не можу надати об’єктивну оцінку, оскільки тоді збірною керували інші тренери. Певно, десь були припущені помилки в методології, відновленні. Ми зараз також отримали цілу розсип діамантів в особі молодих атлетів. І тепер наше завдання – не лише зберегти, але й примножити. Приділяти їм максимальну увагу, зосередити на них максимальні ресурси, засоби відновлення, методичні досягнення. Але найголовніше – зберегти мотивацію для тренера і спортсмена.
На Виконкомі ФЛАУ я вноситиму наступну пропозицію. За умов, коли коштів не вистачає, ми не можемо розпорошуватися на всі 47 видів легкої атлетики. Звичайно, всіх підтримуватимемо на певному рівні. Але й пропонуватиму визначити пріоритетні види, на які буде робитися основний акцент при фінансуванні і всьому забезпеченні.
– Питання, яке також цікавить багатьох представників легкої атлетики: що відомо про реконструкцію верхнього поля НСК «Олімпійський»?
Воно не зовсім до мене. Моя особиста думка – тут справа реально зрушиться з місця лише тоді, коли «Олімпійському» нададуть право на проведення великих міжнародних змагань з легкої атлетики. ФЛАУ зараз постійно подає в ЄА та ІААФ кандидатури українських об’єктів на проведення тих чи інших міжнародних форумів. В тому числі і НСК «Олімпійський» бореться за право прийняти командний чемпіонат Європи та командний чемпіонат Європи з багатоборств.
Звичайно, НСК «Олімпійський» – дуже цінний для нас об’єкт. Багато хто питає – чому ми не тренуємося на НСК? Ніхто в світі не тренується на величезних аренах, збірна Великої Британії не тренується на Олімпійському стадіоні Єлизавети Другої. Є тренувальні маленькі стадіони, обладнані секторами, доріжками, залами силової підготовки, відновлювальними комплексами, тощо, де проходить весь тренувальний процес. Для нас для тренувань більш цінним є верхнє поле. Але, звичайно, якщо в комплексі зроблять і нижнє поле, то на головну спортивну арену країни певно нарешті повернеться чемпіонат України, чого б ми всі дуже хотіли.