Уявити чоловічу команду зі спортивної ходьби на 50 кілометрів без Івана Банзерука сьогодні неможливо. Впродовж останніх сезонів він є одним з її лідерів і кожного року підтверджує цей статус.
На командному чемпіонаті світу зі спортивної ходьби, який 5-6 травня приймав Тайцан, Банзерук замкнув десятку найсильніших і став другим серед українських скороходів. А у командному заліку разом з товаришами по команді піднявся на другу сходинку п’єдсталу. Та нашу розмову після повернення Івана в Україну ми почали зовсім з іншого питання…
Минулого року лейтмотивом чемпіонату світу у Лондоні була тема вуглеводної дієті. Один з атлетів дуже радів тому, наскільки вона йому допомогла. Інші ж, включаючи вас, мали іншу думку щодо цього. Знаю, що перед поїздкою в Тайцан ви знову вирішили її зробити. Цього разу дієта подіяла?
Щоразу кажу, що, мабуть, востаннє її роблю, але… Вона взагалі не подіяла! Але що ж тепер, звертати на дієту? З самого початку дистанції щось пішло не так. Будемо робити з тренером висновки про виступ. Більшість з них уже зроблена, але ще є що проаналізувати і над чим подумати. Адже підготовка «зайшла» люкс. Зараз говорю саме про останній її етап – у Карпатах, у Ворохті.
Взагалі, мене Ворохта влаштовує. І до чемпіонату Європи у Берліні теж буду там готуватися. Можливо, навіть зробимо два збори. Не в Киргизії, не в Туреччині, а саме у Ворохті. Мені подобаються там гори, і після я них я зазвичай досить непогано виступаю.
Але ж збір у Туреччині у вас теж був?
Так, спочатку були у Туреччині. Нам потрібно напрацьовувати базу, і ми туди їдемо, коли в Україні холодно і немає нормальної можливості тренуватися.
Чому на чемпіонаті України цього року вирішили йти 20 кілометрів?
Я взагалі був звільнений від участі у чемпіонаті України і міг на ньому не виступати. Але ми з тренером вирішили, що пройдемо 20 кілометрів. Це було як хороше тренування, можливість підняти швидкість. Я там виступав саме після збору у Туреччині, встановив особистий рекорд. Двадцятка тоді показала, що форма непогана.
І у цій формі у першу чергу планували боротися за командне місце на п’єдесталі чи й за особисте теж?
Звичайно ж, завданням було і в особистому заліку бути вище. Але коли йшли по дистанції, підтримували з хлопцями один одного і сподівалися командою потрапити до призової трійки. Зрештою, нам це вдалося. І погода теж посприяла. Було супер! Навіть дощ йшов, і спекотно не було.
