Аліна Цвілій: «Йти 50 кілометрів не так і страшно; найтяжче – це підготовка до них»

254
Два роки тому Аліна Цвілій повернулася до виступів на міжнародній арені після народження донечки. Тоді її першим турніром за кордоном став командний чемпіонату світу зі спортивної ходьби. У Римі спортсменка змагалася на дистанції 20 кілометрів. 50 кілометрів серед жінок лише починали вводити.

 
Аліна називала нову дистанцію «знущанням над жінками» і говорила про те, що не вийшла б на її старт. Проте, на щастя для України, за ці два роки Цвілій змінила свою думку. На командному чемпіонаті світу зі спортивної ходьби у Тайцані вона змагалася вже на 50 кілометрів, а її внесок у бронзовий успіх команди був неоціненним.
 
Цвілій у Тайцані фінішувала 15-ю у підсумку і третьою з українок, а значить, стала однією з тих спортсменок, чиї очки пішли у залік команді. Час українки – 4:28.49 год.
 
Про те, чому Аліна все ж вирішила спробувати сили на найдовшій дистанції, ми поцікавилися у неї відразу після повернення збірної з командного чемпіонату світу зі спортивної ходьби.
 
– На той момент, коли ми з тренером вирішили спробувати йти 50 кілометрів, в Україні цю дистанції вже ввели і дівчата встигли на них стартувати. Тоді і ми подумали, що теж будемо відбиратися на змагання саме на ній, – розповідає Аліна Цвілій. – Нам захотілося спробувати щось нове, ми прагнули рухатися далі. Та й конкуренція на 20 кілометрів на сьогодні дуже висока.
 
На 20 кілометрів багато суперниць, а на 50 – самих кілометрів. Як це йти настільки довгу дистанцію жінці?
 
Я б не сказала, що 50 кілометрів – це так страшно. Найтяжче – це підготовка до них. Та й стартувати було не так складно, як налаштуватися морально.
 
Чи все склалося у процесі підготовки до сезону?
 
Нам організували дуже хороші збори. Спочатку ми були у Туреччині, потім у Киргизії. А перед чемпіонатом у нас був збір у Ворохті.
 
В Україні це найкраще місце для збору скороходів?
 
Думаю, так. Єдине що, у Ворохті досить вузенькі дороги і коли їздять машини, особливо вантажівки, доводиться весь час збігати з траси. Хоча, звичайно, скрізь можна щось вдосконалити.
 
Яку тактику обрали на змагання у Тайцані?
 
Ми вирішили на перших 30 кілометрах не дуже поспішати і розійтися, а вже потім додавати. Нам дуже пощастило з погодою: був дощ, пасмурно і прохолодно. Було дуже комфортно йти.
 
У Тайцан ми їхали з надією на потрапляння команди до призової трійки, адже у нас досить сильні спортсменки. Ми всі хвилювалися одна за одну: важливо було, щоб усі фінішували, нікого не зняли і нікому не дали попередження. Ми підказували одна одній по дистанції і дуже старалися. І таки вирвали бронзові медалі!
 
Після чемпіонату можете вже впевнено сказати про те, що залишаєтеся на дистанції 50 кілометрів?
 
Так, я відібралася на чемпіонат Європи у Берліні. Тому будемо і далі тренуватися, щоб максимально підняти результат і виступити ще краще.