З дистанцією 400 метрів з бар’єрами в українців пов’язано безліч приємних асоціацій. Це і медалі, і зіркові імена, які змінюються одне одним. До сьогоднішніх лідерів Анни Рижикової, Олени Колесниченко і Вікторії Ткачук, напевне, незабаром мріє приєднатися і ще юна Тетяна Безшийко.
У свої 18 вона вже учасниця чемпіонатів Європи і світу U18, переможниця і медалістка юнацької і юніорської матчевих зустрічей. Але це зараз дівчина не уявляє свого життя без тренувань і змагань, а починалося все зовсім інакше.
«Раніше я виготовляла різні вироби з бісеру, вишивала. Взагалі не думала про спорт. До легкої атлетики мене заохочував вчитель з фізичного виховання. Мені було 13 років, коли я почала займатися. Спочатку не дуже хотіла ходити на тренування, весь час вигадувала якісь відмовки. То намагалася взяти з собою подруг, щоб не бути самій, а вони тиждень позаймаються – і на цьому все», – зізнається Тетяна. Переломним моментом для Безшийко, як і для багатьох спортсменів, стала участь у змаганнях. «Коли поїхала на одні змагання, потім на наступні, мені почало подобатися, – продовжує вона. – Я почала потрапляти до призової трійки і зрозуміла, наскільки класно займатися легкою атлетикою. До того ж постійно з’являються нові й цікаві знайомства. Зараз розумію, що це моє життя і я вже не можу без спорту, тренувань і змагань».
«У моїй сім’ї не було спортсменів, але мій тато – військовий. Мабуть, це в нього я пішла така спортивна, – припускає Тетяна. – На щастя, вдома мене оминули скандали, пов’язані з заняттями легкою атлетикою. Батьки, звісно, говорили про те, що я часто пропускаю школу, але потім зрозуміли, що спорт для мене дуже важливий. Вони мене підтримують, і я їм дуже вдячна за це».
Тетяна Безшийко відразу почала свій шлях з бар’єрної дисципліни. Щоправда, це були 60 метрів. Та з часом тренер зрозумів, що дівчині куди краще підходять саме 400 метрів з бар’єрами. Звісно, є ще над чим працювати, та спортсменка зі своїми наставниками щоденною і наполегливою працею всіляко намагається виправити наявні помилки і відшліфувати техніку.
«Зі мною працюють Олена Володимирівна Малюк і Валерій Дмитрович Масляков. З ними я починала, з ними тренуюся і сьогодні, – розповідає спортсменка. – Біг з бар’єрами – досить складна дисципліна. У технічному плані їх важче бігти, ніж «гладкі» 400 метрів. Але ми з тренерами працюємо над помилками, вони завжди вказують, на що саме потрібно зробити акцент, які вправи виконати. Починала я, певно, як і багато хто інший, перестрибуючи бар’єри. А цього робити не можна. Як каже мій тренер, бар’єрний біг повинен бути таким самим, як і «гладкий». Потрібно так бігти, щоб не бачити їх. Поступово моя техніка поліпшується. А щоб результат був вищим, часто бігаю на тренуваннях разом з хлопцями. Так і тренуватися легше, і на змаганнях потім показуєш кращий час».
Зараз Тетяна пригадує свої перші змагання і розуміє, наскільки змінилися її пріоритети: «Коли я тільки прийшла у легку атлетику і виступала на своєму першому чемпіонат України, я була ще не зовсім доросла. Мені просто хотілося приїхати на змагання і зібрати якомога більше медалей. Зараз же розумію, що є турніри, на яких потрібно відібратися на міжнародні змагання, на інших потрібно показати високий результат. Раніше час для мене взагалі не відіграв ніякої ролі – просто хотілося бути першою». «Знаєте, мені неодноразово доводилося бачити, як дівчатка виходять у наступне коло і замість радості ледь не зі сльозами на очах говорять: «О Боже! Знову бігти?!» У вас такого не було?» – запитую. «Ніколи! – відповідає. – Виходячи у наступне коло, у мене з’являється ще більший азарт і хочеться пробігти ще краще».
Перший міжнародний досвід для Безшийко виявився не надто вдалим. На чемпіонаті Європи U18 у Тбілісі їй не вдалося проявити себе по максимуму. Але дівчину це не зламало і вже наступного року вона проявила себе значно впевненіше. «У Тбілісі я не дуже добре виступила, – пригадує Тетяна. – Було дуже спекотно, а я спеку не переношу. Хоча на це не можна спихувтаи. Плюс це був перший закордонний старт, а це значно більше хвилювань, хотілося більше часу для адаптації. Зараз уже частіше виступаю поза межами України і більше звикаю до такого. На минулорічній матчевій зустрічі у Туреччині перемогла з особистим рекордом. Мені подобається бути одним з лідерів у своїй віковій категорії, але мені ще є до чого прагнути і над чим працювати». «Знаєте, інколи бувають моменти, коли щось не вдається, хочеться все кинути і піти геть. Але день проходить – і знову хочеться бігати бар’єри. І нехай щось не виходить по техніці, я нервую через це, але це все настільки любиме мною!» – зізналася на завершення розмови Тетяна Безшийко.
Фото з особистого архіву Тетяни Безшийко
Читайте також: