Юлія Левченко: «На юнацьких Олімпійських іграх не стільки вчила, скільки сама вчилася у цих «дітей»

61
Чотири роки тому Юлія Левченко стала чи не найяскравішою зіркою юнацьких Олімпійських ігор, перемігши у змаганнях зі стрибків у висоту. У 2018-у вона знову повернулася на турнір, але вже у новій ролі.

 
– Цього разу я їздила як юний лідер змін, – розповідає Юлія Левченко. – Частина моєї роботи була виховного плану, а також вона полягала у тому, щоб підбадьорити і налаштувати спортсменів. Але коли я побачила цих дітей… Взагалі-то, дітьми їх навіть складно назвати. Це юні спортсмени, які чудово знають, навіщо вони приїхали. Я бачила, як вони налаштовані, як готуються, як після своїх змагань йдуть вболівати за інших членів команди. Було настільки багато таких моментів, що я попри те, що їхала ділитися досвідом і чомусь вчити їх, сама вчилася у них. І це було дуже круто!
 
Це не були розгублені діти, які приїхали виключно з думками: «Ой як круто, свято спорту!» Вони дійсно розуміли, за чим вони їдуть. Медалі виграти вдалося не всім, але абсолютно всі викладалися на сто відсотків. І ті, у кого не вийшло зачепитися за призве місце, отримали прекрасний досвід для дорослої Олімпіади.
 
Ви побачили іншу сторону спортивних змаганнях. Що саме вас так вразило, що ви навіть вирішили взяти участь у виборах до Комісії атлетів НОК України?
 
Дуже класно було побачити, як усе влаштовано. Ми, спортсмени, виявляється, бачимо лише маленьку частину цього і виконуємо лише маленьку роботу. Я побачила, як відбуваються процеси логістики, як ці люди працюють, скільки роблять для того, щоб організувати змагання такого рівня. Я побачила, як це відбувається. За кулісами все настільки цікаво!
 
Мені було дуже незвично на зібраннях бути не з боку спортсменів, а з боку відповідальних дорослих. Був такий цікавий момент: я йшла до атлетів з думками провести виховну роботу, починаю говорити їм про те, щоб вони мене слухалися, а поряд був тато і тренер Міші Кохана. І тут він каже: «Вам двоє дорослих говорять». І мої перші думки: «Двоє? Один він, а хто другий?» І тут розумію, що це я. Одним словом, чудово побувати дорослим і спробувати нові обов’язки.
 
Це все ще більше мотивувало мене тренуватися і займатися спортом, ще більше його любити, бо він багатогранний, цікавий, у ньому є різні відгалуження. Дуже хочу, щоб спортсмени у майбутньому теж мали можливість розвиватися. Щоб вони розуміли, що спорт це не лише сектор, це щось більше. І люди, які працюють у цьому, навіть ті, хто не атлети, не змагаються, вони досить цікаві. Це як окремий клуб чи окремий світ спорту. І це реально круто!
 
На черзі тренування і підготовка до нового сезону? Знаєте, де проведете збір, і, можливо, вже планували і перші старти?
 
Доки я була в Буенос-Айресі, дівчата з групи були на зборі у Чорноморську. Але я тренувалася паралельно з ними. Зрозуміло, це було дещо в іншому і досить цікавому графіку, бо замість заминки я бігла на трибуни і в сектори. У мене трекер ходьби у телефоні щодня показував 11-12 кілометрів. Я намагалася все суміщати і встигати. І не розцінювала це, як щось складне. Мені все було в радість, а атмосфера лише заряджала.
 
Проте я дуже скучила і за тренером, і за дівчатами, особливо за Ірою Геращенко. Таке враження, що я уже зовсім випала з життя. Наступний збір у нас планується у Туреччині, з 11 листопада. А от де стартуватиму, поки що ще не знаю. Але на мене дуже чекають у Мінську, на стрибковому турнірі 22 грудня. З одного боку, і не планувала так рано починати, а з іншого – мене там дійсно чекають. У 2017-му не вдалося виступити на цих змаганнях, тому дуже хочеться спробувати цього року.
 
Читайте також: