Метнувши у другій спробі молот на позначку особистого рекорду (72,93 м), українка Ірина Климець напряму пробилася до фіналу чемпіонату світу з легкої атлетики, який 27 вересня почався у Досі.
Після виступу Ірина прокоментувала свій виступ. Відео її флеш-інтерв’ю можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=sZx5VhdgzS8
На жаль, зробити те ж не вдалося ще двом українкам – Ірині Новожиловій і Альоні Шамотіній. Шамотіна з результатом 67,30 стала 24-ю, а Новожилова посіла 30-те місце (65,31 м).
Альона Шамотіна: «Цього сезону я не я»
«Цього сезону я не я, – каже Альона Шамотіна. – Основним стартом у зимовому сезоні у нас мав бути Кубок Європи з метань, ми до нього готувалися і на чемпіонаті України я намагалася, відповідно, показати високий результат. Але я занадто сильно цього хотіла, а коли мої бажання аж надто сильні, я часто відключаю голову, ноги починають бігти попереду, потім плечі – все роблю неправильно. От і в Мукачево зіпсувала всю техніку і показала відповідний результат.
Весною на тренуваннях молот стабільно летів за 71 метр, а потім у мене затиснуло сідничний нерв і це все віддало на литковий м’яз. Він ніби онімів, я навіть на ногу не завжди могла наступати. За планом у нас мав бути збір у Кременній, і ми вже думали відмовлятися від нього, проте головний тренер з метань Максим Островський все ж переконав нас поїхати. Сказав, що крім іншого там є дуже хороший масажист. Тому вирішили все ж їхати.
У Кременній мені допомагав Ярослав Чмир, ми працювали за планом мого особистого тренера Володимира Воловика, вийшли на результат. Звісно, він був не такий, як до травми, та все ж.
Перед командним чемпіонатом України у нас лише почався вхід у форму. Звісно, прагнула відібратися на командний чемпіонат Європи у Бидгощ, але на той момент і 67 метрів було не так і погано. Чим далі, тим результати поліпшувалися. Ми з тренером намагалися тримати форму, вирішили додати трішки штанги і… пішов спад. Ближче до чемпіонату України молот летів уже не до 70, а до 68 метрів.
На чемпіонаті України були хороші спроби у розминці, а на змаганнях взагалі почало коїтися щось незрозуміле. У двох перших спробах у мене були заступи. Не те, що молот летів у сітку, а взагалі заступи! На третю зібралася, але все одно чиркнула ногою круг і «забаранила» і її. Після третього заступу я себе так накрутила… Добре, хоч залікову спробу змогла виконати. До призової трійки не потрапила, участь у чемпіонаті світу опинилася під питанням. У ті чотири дні, що лишалися до рішення Виконкому, я ледь не збожеволіла. Вже думала кидати все. До команди мене все ж включили, але після чемпіонату України була, ніби у воду опущена, нічого не вдавалося, намагалися з тренером виправити техніку.
У Досі я показала середній результат. Весь час боялася дати сильніше навантаження, щоб травма не повернулася. Це сиділо у підсвідомості. Хоча могла метнути за 70 метрів. Я два повороти зробила чудово, а третій і четвертий замість того, щоб зробити від себе і прискорити, потягнула на себе і тим самим зупинила молот. Тобто якщо врахувати сезон, то ніби і не найгірший результат, але відчувала, що можу краще. Навіть тренеру боюсь телефонувати: знаю, що сваритиме, адже потрібно було метати далі.
Мені щось потрібно робити з собою. Можливо, піти до психолога. Бо бути так сильно готовою і не метати, це не нормально. Такого не повинно бути».
Ірина Новожилова: «Як би мене не критикували, я є, я тут і докладаю максимальних зусиль для того, щоб тренуватися і бути в формі»
«Цей сезон був досить складним для мене і через фізичний стан, і через травми. Але, думаю, це все можна вирішити. Наступного року буду відбиратися на Олімпійські ігри. І як би критики не критикували, я є, я тут і я докладаю максимальних зусиль для того, щоб тренуватися і бути в формі, – говорить Ірина Новожилова. – Якщо говорити про сьогоднішній результат, то, певно, я все ж так була готова тут і зараз. Дива, на жаль, не сталося.
Як мені вдається поєднувати тренування, виступи і роботу для легкої атлетики ще й поза сектором? Я просто дуже люблю як метання молота, так і всю легку атлетику. Ось тому і вдається суміщати. І мені дуже приємно, що саме мені довірили нести прапор України на церемонії відкриття чемпіонату світу. Представляти країну – це завжди приємно. Я багато років у спорті, і ця місія для мене дуже важлива.
Я залишаюся у Досі до кінця чемпіонату світу. І якщо сама не змогла вийти до фіналу, то принаймні докладу максимум зусиль для того, щоб допомогти це зробити своїм друзям по команді, і не лише метальникам».
