Пригадуючи 2019 рік: Анастасія Ольховнікова, старший тренер з багатоборства

17
Фото (с)Дмитро Вакулка, для ФЛАУ
Ще у грудні на сайті ФЛАУ була опублікована Концепція розвитку багатоборства в Україні. Зокрема, у ній йшлося і про результати 2019 року. Та говорячи про підсумки 2019 року, зупинятися лише на цьому було б не зовсім правильно. Адже минулий рік був особливим як для багатоборства, так і для його старшого тренера Анастасії Ольховнікової.

 
2019-й був надзвичайно відповідальним не лише для багатоборства, а і для всіє української легкої атлетики, адже Україна приймала Суперлігу командного чемпіонату Європи з багатоборства. Наша команда виходила на змагання у якості чинних переможців турніру. І від цього відповідальність, а з нею і психологічний тиск на тренера лише зростали. Проте Анастасія Ольховнікова до таких викликів звикла. Та і за спиною у неї був неабиякий досвід співпраці з наставником, про якого можна лише мріяти, – Дмитром Івановичем Льопою.
 
«Свого часу ми з Олексієм Касьяновим тренувалися у Дмитра Івановича. Я тоді навчалася в університеті, потім почала там працювати, – пригадує Анастасія Ольховнікова. – Коли Льоша почав показувати високі результати, у нього з’явилося більше закордонних зборів і змагань. Дмитро Іванович, звісно, їздив разом з ним. Я прийшла працювати з ним у парі, щоб коли він від’їжджає, допомагати решті спортсменів з його групи».
 
Та попри такий досвід у Анастасії були сумніви щодо того, чи очолювати команду багатоборців.Та зрештою, вона все ж погодилася.
 
«З посади старшого тренера пішов Віктор Ястребов, певний час тренера не було. Зрештою, повернувшись зі збору у Сумах, на якому я була з Артуром Суюновим, підписала контракт і з 18 лютого почала працювати як старший тренер з багатоборства», – розповідає Анастасія Ольховнікова.
 
Коли Анастасія прийшла у команду, особливо знайомитися їй не довелося, адже більшість тренерів вона знала особисто. «Когось я знала краще, когось гірше. Ми не з усіма спілкувалися тісно, але так чи інакше були знайомі з більшістю тренерів, адже неодноразово зустрічалися на зборах, – говорить Анастасія Ольховнікова. – Коли стала старшим тренером, почалася командна робота. Не хотілось би, щоб кожен був сам по собі. Хочеться всіх об’єднати і підтримати. Принаймні я до цього прагну і докладаю максимум зусиль. Бо хоч у нас і індивідуальний вид спорту, але не варто забувати і про те, що ми всі – одне ціле».
 
На відміну від особистого тренера, старші і головні перетворюються більше на менеджерів. Встигли відчути це на собі?
 
На цій посаді дуже багато роботи з документами. Це величезний об’єм документації, яка стосується, зокрема, зборів, кошторису, комплектації і безлічі інших питань. Організувати збір для багатоборців не так і легко, адже у нас майже немає повністю укомплектованих баз: десь є сектори для метання, але немає ями стрибків з жердиною, десь, навпаки, немає сектора для метань. Укомплектована база є в Одесі, але там дитяча яма для стрибків з жердиною. Хороша база у Луцьку, там все є, але не завжди дозволяли метати в поле. А коли приїхали туди на збір перед чемпіонатом Європи, то саме велися роботи по вдосконаленню стадіону, зокрема, на ньому оновлювали розмітку. Тобто саме у той період ми не завжди могли використовувати його на сто відсотків. Тож знайти місця для зборів, які б відповідали всім вимогам, буває не так і легко.
 
Наприкінці року відкрила для себе Бахмут. Я їздила туди на збір разом з Аліною і Майєю Шух. Там чудовий манеж, є інвентар, все відкрито й усім можна користуватися. Є медичний центр. Біля манежу є стадіон. Знаю, що багато хто туди боїться їхати, навіть бувають конфлікти у сім’ях, коли ті не хочуть відпускати спортсменів чи тренерів. Бояться того, що Бахмут поряд з зоною АТО. Але коли ми там були, все було спокійно. Ми не чули пострілів, ввечері виходили прогулятися містом, ходили у кіно. Тобто почувалися у безпеці. Мені дуже сподобалося там: і саме місто, і база.
 
Хороші умови для тренувань у Чорноморську. Директор бази там не обмежується лиш тим інвентарем, який отримує згідно з розподілом. Багато чого купує і сам. Також ми їздимо на закордонний збір у Туреччину, в готель «Акрополь». Там два великі зали зі штангою, поряд стадіон, пляж.
 
Командний чемпіонат Європи з багатоборства став, мабуть, неабияким викликом для вас. Але, здавалось, що ви скрізь: ось ви на трибуні, за хвилину вже в зоні розминки. Ви ніби клонувалися, намагаючись скрізь встигнути.
 
Я дійсно старалася. Кожного потрібно було по-своєму підтримати. Попри те, що до змагань під’їхали вже всі особисті тренери, все одно необхідно було для кожного зі спортсменів знайти правильні слова. Це була командна робота. І, думаю, ми з нею упоралися. Навіть попри те, що нам сказали, що наш виступ у Луцьку був невдалим. Так, команда стала четвертою. Але якби Олексій Касьянов не травмувався, ми б точно були як мінімум у першій трійці. Василь Іваницький теж травмувався буквально за два дні до старту. Якби не це все, хлопці виступили б краще. Що ж до дівчат, то це один з найкращих виступів за останні роки.
 
В олімпійський рік конкуренція у жінок за місце в олімпійській команді має бути запеклою?
 
Минулого року Дарина Слобода і Римма Буйненко встановили особисті рекорди, і це досить високі результати. На боротьбу налаштовані Анна Касьянова й Аліна Шух. На сьогодні згідно з рейтингом Даша потрапляє до топ-24, які виступатимуть на Олімпіаді. Але шанси є як у неї, так і у решти дівчат. Якщо все складеться так, як має бути, то конкуренція у них буде дуже високою. Сподіваюся, що у нас будуть всі три ліцензії. Якщо Олексій Касьянов буде у хорошій формі, то у нього теж дуже високі шанси для виступу у змаганнях десятиборців.
 
Після Олімпійських ігор буде чемпіонат Європи у Парижі. Цілком можливо, що хтось після Олімпіади не поїде на нього. Тому шанси виступити на міжнародній арені будуть і у тих, хто не потрапить у Токіо.
 
Який основний висновок ви зробили за рік роботи на посаді старшого тренера?
 
У нашому виді необхідно боротися за кожне очко, кожний результат. А у цьому процесі все взаємопов’язано: і умови, і бази для тренувань, й інвентар. Одного мого бажання допомогти спортсменам і тренерам недостатньо. Це не завжди у моїх силах. Повинна бути командна робота. І коли мені не вдається комусь допомогти, починаю засмучуватися, відразу відчуваю свою провину у чомусь, хоча і розумію, що це не завжди залежить від мене.
 
P.S. Під час розмови Анастасія Ольховнікова постійно ніби соромилася говорити про себе. Тож щоб краще зрозуміти, який вона тренер, звернулася з цим питанням до багаторічного лідера збірної України з багатоборства, бронзового призера чемпіонату світу-2009 Олексія Касьянова:
 
«Анастасія виконує покладені на неї завдання. Якщо у неї є бачення розвитку виду, це дуже добре. У неї є контакт зі спортсменами, вона намагається зробити все для них. Це важливо, адже у нашому виді головне – це особистий тренер і спортсмен, і якщо їм допомогти… І Анастасія якраз це робить.
 
Мені здається, що робота старшого тренера більше нагадує менеджерську діяльність. Коли потрібно спостерігати за тим, як ти можеш допомогти спортсмену, вести з ним діалог, а не нав’язувати свою точку зору атлетам, яких бачиш кілька разів на рік. І Анастасія якраз це і робить: вона перебуває у процесі, при цьому йому не заважає.
 
Якщо комусь знадобиться її допомога безпосередньо як тренера, вона теж знає, що і до чого, оскільки довго працювала разом з Дмитром Івановичем, потім удвох з Артуром Суюновим. Тому якщо комусь буде потрібно, вона завжди зможе дати необхідну пораду».