За останні два роки фотобанк ФЛАУ поповнився новими якісними світлинами, картинка трансляції національних змагань стала якіснішою, а чемпіонати України тепер складно уявити без конкурсів і активацій. Один з тих, хто стоїть за цими процесами, радник ФЛАУ з питань маркетингу, директор і засновник Podium Sport Marketing Group Юрій Шаповалов.
Ви прийшли у федерацію радником з маркетингу два роки тому. Чи вдалося отримати те, заради чого зробили цей крок?
Отримати щось конкретне мети не було. Було бажання спробувати щось зробити. Оскільки ініціатива про співпрацю йшла від президента ФЛАУ, розумів, що з його боку буде підтримка і розуміння того, що це потрібно. Багато хто вважає, що маркетинг – це залучення спонсорів. Насправді, це значно ширше поняття і робота у такому напрямку довгострокова. Щодо цього у нас з Ігорем Гоцулом і Михайлом Медведем було спільне розуміння. Саме на такій ноті ми зійшлися і вирішили спробувати.
Чи вдалося повною мірою реалізувати те, чого хотілося? Завжди бажаєш більшого. Є вислів, який мені дуже подобається: «Ідеалу досягти неможливо, але прагнути до нього варто». Дещо склалося, але є і багато того, над чим продовжуємо працювати. Те, що вдалося добре, потрібно продовжити використовувати або поліпшувати. Також потрібно проаналізувати невдалий досвід, зрозуміти, чому так сталося, і рухатися далі.
Які основні моменти виділили б за два роки співпраці?
Люди стали більше цікавитися результатами і обговорювати їх. Поступово ми почали позиціонувати спортсменів як героїв і знакових особистостей. Тепер вони відомі не лише в Європі і світі. До них змінюється ставлення і в Україні.
Поліпшилася якість трансляції національних змагань. Ми бачимо це по кількості переглядів і коментарям. З точки зору антуражу і зовнішнього вигляду арен ще багато потрібно зробити, проте картинка, хоч вона ще й не ідеальна, але вже значно краща.
Ми постійно влаштовуємо активації на чемпіонатах. У ФЛАУ формується свій фотобанк, і ми цілеспрямовано над цим працюємо. Поступово збільшується кількість підписників у соціальних мережах. Не кардинально, але це «живі» підписники.
Поки що не вдається заповнювати трибуни на змаганнях. Хотілось би більше глядачів, але на це теж є об’єктивні причини. Хоча вони і не є виправданням. Якщо так, значить, потрібно докладати більше зусиль саме у цьому напрямку.
Взимку у Сумах величезна кількість легкоатлетичних змагань для різного віку. Потенційний глядач губиться і не може виділити, які з них головні. До того ж вони тривають зранку до вечора. Радує те, що на тих ж стрибках у висоту серед жінок манеж заповнений. Глядачі приходять саме під них. Це вже плюс, нехай і зовсім малесенький. Тепер потрібно розвивати й інші напрямки.
А яка причина відсутності глядачів у Луцьку?
Там, як і в Сумах, відбувається більшість знакових легкоатлетичних всеукраїнських змагань. У Луцьку присутня культура відвідування футболу: історія ФК «Волинь» досить давня, налагоджена комунікація у місцевих медіа. У нас у локальній комунікації ще є «провис». Як працювати у цьому напрямку – чи робити це з територіальною федерацією, чи самотужки з Києва, – це вже інше питання. Бо територіальні федерації чи організації поки що не здатні зробити масову інформаційну атаку, спрямовану на те, щоб люди прийшли і захотіли бути присутніми на змаганнях.
У Луцьку більшість змагань відбувається влітку, а у цю пору року їхнє місто ніби вимирає. Про це говорять навіть місцеві мешканці.
Але у той же період «вимирання» на футбол приходять люди, тому це не надто велике виправдання. Так, футбол іде півтори години, а легка атлетика – кілька годин. Глядачеві складніше виділити цей час на відвідування саме легкоатлетичних змагань. До того ж у футболі у них свої, кого знають і за кого вболівають.
Чекайте, але у Луцьку був командний чемпіонат Європи з багатоборства, там теж свої, до того ж на міжнародному, значно вищому рівні. Але подія такого масштабу відбулася за порожніх трибун.
…Ті кроки, які зробили задля залучення глядачів, спрацювали не повною мірою. Якби змагання відбувалися у Києві, прийшло б більше людей. Але це був би НСК «Олімпійський» – єдина арена, яка могла б прийняти ці змагання. А він великий. І навіть закривши верхній ярус, нижній на той момент не був би заповнений навіть на 30 відсотків. Тобто тут глобальніша історія, і тим це цікавіше.
Повернемося до позитивних моментів. Що посприяло тому, що люди, які раніше не надто цікавилися спортом, звернули увагу не лише на симпатичні обличчя легкоатлеток, а і на результати?
Упродовж кількох останніх років сильно розвиваються спортивні онлайн-медіа. При тому що телевізійні спортивні медіа не відроджуються і перебувають у процесі стагнації, онлайн-медіа досить сильно розвиваються. Хтось не виживає, але при цьому з’являються нові. Про спорт пишуть, і наші спортсмени, які досягають успіху, постійно перебувають у медійному полі. Весь цей об’єм підштовхує і веб-ресурси, і телебачення. Медіа починають стежити не лише за спортивними результатами, а і за життям тих спортсменів, які більш-менш активні у соціальних мережах. Вони все частіше на вустах, і, відповідно, ними починають цікавитися.
В одному з інтерв’ю ви говорили про те, що компанії починають вливати кошти у спорт. Їм потрібне щось яскраве і емоційне, а це саме те, що може дати спорт. Що найяскравішого і найемоційнішого було за час вашої роботи з легкою атлетикою?
Не те, щоб вони почали вливати кошти масовано, але після кризи повертаються маркетингові бюджети. І при пошуку емоційної складової, на моє глибоке переконання, спорт є одним з найяскравіших моментів, де не потрібно вигадувати щось самостійно. Він сам по собі і є емоцією.
Що було найяскравішого? Не можу виділити. Не скажу, що робота велася з нуля, але… Складно зіштовхнути з місця локомотив. Значно легше його трішки підштовхувати, коли він на ходу, і тоді його вже складно зупинити. Приємно, що при тих невеликих ресурсах, які у нас були у ці два роки, вдавалися хороші речі, які стали помітними. Це і конкурс з прогнозуванням результатів у змаганнях зі стрибками у висоту, й INTERTOPівські стрибки у довжину, в яких з радістю всі беруть участь, особливо діти.
Та ж зустріч з медалістами чемпіонату Європи-2018. Ми не робили цього раніше і не знали, як все вдасться, як відреагують медіа і вболівальники. Приємно було бачити, що це дійсно потрібно людям і сподобалося спортсменам, адже було побоювання щодо того, як вони це сприймуть. Вони звикли, повернувшись після змагань, швидко роз’їхатися.
Якось був такий випадок на іграх збірної з гандболу: Україна грала у київському Палаці спорту зі збірною Фарерських островів і перемогла. Після матчу глядачі хотіли сфотографуватися, отримати автографи, але вихід на майданчик був заборонений. Я попросив гравців (вони виступають у європейських клубах!) підійти до рекламних бортів, на що почув: «Навіщо? От якби глядачів випустили на майданчик…». Ледь їх переконали. Зрештою, вони півгодини не могли звідти піти, отримавши величезний заряд позитивних емоцій. Таке ставлення мене трішки здивувало: спортсмени хочуть, щоб на трибунах були глядачі, але не хочуть комунікувати. А з легкоатлетами вийшло добре, атмосфера була дуже теплою. Була не вся збірна, але тих, хто був, дуже довго не хотіли відпускати.
Спільно з ASICS і «Світом спорту» презентували нову форму збірної. У Києві якраз відкривався новий магазин, і вони звернулися до ASICS, який є також їхнім партнером, з питанням про спільний захід. Це було саме перед чемпіонатом світу у Досі, тому і виникла така ідея. Поява легкоатлетів була логічною для обох сторін – і для організаторів, і для команди.
На даний момент це одиничні моменти, але вони яскраві, приємні і їх хочеться розвивати.
За ці два роки були не лише проекти, а й справжні професіонали, яких ви залучили до співпраці з ФЛАУ. Особливо хотіла б відзначити двох з них – Дмитра Вакулку й Олександра Мартинова. Вам довелося попрацювати з чималою кількістю людей, чому обрали саме їх?
Саме через те, що працював і працюю з ними й на інших проектах, знаю, який вони дають результат. Нам був необхідний якісний контент. Фото- і відеоконтент – це те, що подобається людям і що їм потрібно.
Діма – дуже професійний спортивний репортажник, який розуміє спорт і знає, як його показати. Ми спробували – і з першого разу вдалося. Ситуація могла скластися інакше, і тоді шукали б іншого. Приємно, що спортсмени вже знають Діму, дуже добре на нього реагують. Це важливо. Вони навіть під час змагань можуть показати себе з іншого боку, не закритими. Людині, яку знають, вони відкриваються зовсім інакше, завдяки чому дійсно виходить цікавий контент.
Саша Мартинов – чудовий оператор-постановник. Певно, один з найкращих спортивних операторів-постановників в Україні, зі скаженим досвідом роботи на Лізі чемпіонів і не лише. Він працював на безлічі знакових спортивних подій. Бажання поліпшити трансляцію хоча б за рахунок якісної розстановки камер, їхнього налаштування, правильної роботи операторів, тобто навіть таким невеликим ресурсом, відразу покращує всю картинку.
Якщо говорити про фото, то роль відіграє не лише довіра спортсменів до фотографа і його професіоналізм. Наш контент сьогодні від інших відрізняє ще дещо: у світлинах, які робить Дмитро Вакулка, спортивна складова тісно поєднується з художньою. Дивлячись на них, ти бачиш більше, ніж просто спорт.
Останнім часом заведено так, щоб на всіх заходах був один фотограф або команда одного фотографа. Це робиться для того, щоб контент, який видається, був в одній стилістиці. Тоді, навіть кинувши погляд на ці фото, можна відразу зрозуміти, звідки вони. Хороший приклад – Міжнародна федерація фехтування. У них є фотограф Аугусто Біцці. На всіх масштабних змаганнях працює саме його команда: вони мандрують світом, всі фотографії обробляються в єдиній стилістиці, викладаються на сторінках федерації у соціальних мережах. Поглянувши на них, відразу можна зрозуміти, що це Кубок світу, чемпіонати світу або Європи, бо такі знімки робить лише Аугусто Біцці.
Ви були тренером команди, потім стали менеджером уже окремих спортсменів. Зараз працюєте ще і з легкою атлетикою – індивідуальним, проте численним видом спорту. Як ви бачите цю роботу – як командну, чи навпаки? І які її особливості?
Зараз ми намагаємся йти від особистостей до комунікації самої федерації. Акцент більше робимо саме на атлетах і трішки на тренерах. Це ті частинки пазлу, з яких складається Легка атлетика України.
Головні складові будь-якої федерації – це спортсмени, тренери і змагання. І коли від них усіх іде позитивна комунікація, це екстраполюється і на саму федерацію. Таким шляхом ми і йдемо.
В олімпійський рік фокус усе більше буде на спортсменах, їхній підготовці, результатах. При цьому потрібно шукати шляхи, які покажуть, як це переплітається з роботою федерації. Ми свідомо не загострювали увагу на деяких моментах, на тій механіці, яка зараз існує, коли спортсмени заробляють бали, ті конвертуються у гроші, на які вони зможуть готуватися далі. У моєму розумінні, це дуже круто. Ти заробив більше, ніж інші, можеш сам вирішити, де хочеш тренуватися. Можеш поїхати на збір у Туреччину, найняти тренера з загально-фізичної підготовки або психолога, щоб досягти більшого. Буде медальний результат – буде і фінансовий результат. Про це теж потрібно говорити. Тим більше, є хороші приклади.
Та ж Марина Бех-Романчук майже весь минулий рік провела у Туреччині, тренуючись у хороших умовах. За цей час відремонтували манеж у Хмельницькому, у неї вдома тепер є сектор, де вона може стрибати. Ми будемо про це говорити більше, але це має йти і від тренера зі спортсменом, адже завдяки такій системі у них є можливість планувати свою підготовку, як їм потрібно, і це приносить результат. Такі приклади і є основою для позитивної комунікації ФЛАУ.
Фото (с)Дмитро Вакулка
