Однією з тих подій, на які на чемпіонаті України у приміщенні чекали з великим нетерпінням, був виступ бронзової медалістки Олімпійських ігор у складі жіночої естафетної команди 4х400 метрів Наталії Пигиди та її повернення на п’єдестал. Подолавши 400 метрів за 54,71 секунди, вона виграла срібло, поступившись лише Тетяні Мельник.
Після фінішу Наталія розповіла про своє повернення на доріжку після народження дитини та про найближчі плани.
– До тренувань я повернулася через три місяці після пологів. Здавалося б, що такого у тому, щоб відходити дев’ять місяців вагітною і знову почати бігати. Але спочатку я була повним нулем. Складалось враження, що я у цьому житті спортом взагалі ніколи не займалася. Чоловік казав: «Ти ніби сиділи в офісі, а тебе вигнали і змусили побігати», – пригадує Наталія. – Спочатку я виходила, щоб «потрусити», зробити розтяжку і планочки, оскільки дійсно була дуже слабкою. Хотілося швидше набрати колишню форму, адже звикла до іншого. Та склалося все трішки інакше і зміцнювалася поступово.
Ви поверталися до змагань ще минулого року, але тоді щось не склалося, так?
Так, і я думала над цим. Можливо, в організмі щось змінилося. Раніше у мене теж були травми, але навіть якщо щось заболить, бігла. А тут то якась зв’язка, то надрив, то запалення ахіллового сухожилля минулого року. Все до купи, не щастило. І це ставалося саме перед чемпіонатом, коли потрібно вийти і хоча б пробігти. Я ж не кажу, що була готова приїхати, перемогти і порвати всіх. Уже розумію, що неможливо відразу бігати хоча б за 51 секунду. І для того, щоб виконати той же олімпійський норматив, потрібно реально-реально-реально бігти. Якщо раніше для мене це було не дуже і складно, то зараз це трішки проблематично, все повертається поступово.
Перші два роки працювали над витривалістю, адже 400 метрів складна дистанція. Тут все поєднано: і швидкість, і сила, і швидкісна витривалість. Повернути все одним махом не вдається. Ми працюємо над цим. Але, на жаль, у мене немає ще десятиліття, щоб я прокачувала себе і повернулася у 2024-му. Хотілось би зробити це у 2020-му.
Ви кажете про високий норматив у Тоіко-2020 в особистому виді, але ж є ще естафета. І шанс потрапити до її складу є?
Шанс є у кожного, але вже боюсь щось загадувати. Тренуюся для себе, не для когось. Якщо не спробую, сама собі не пробачу.
На чемпіонаті України у Сумах була моя невелика перемога після вагітності, але я чудово розумію, що цей результат невисокий. У мене амбіцій більше і хочеться бігати швидше. Подивимося, як все складеться, але я стараюся. Хто мене знає, знає і те, що я ніколи не лінуюся. Мене можна зупинити, хіба якщо винести вперед ногами зі стадіону.
Тренуватимуся і намагатимуся відібратися на Олімпійські ігри. Ріо я пропустила, бо саме була вагітною. Можливо, вдасться підготуватися і поїхати у Токіо. Чемпіонат Європи? Так, він у серпні, але, думаю, що ті, хто поїде на Олімпіаду, поїдуть і у Париж. Навряд хтось відмовлятиметься.
До олімпійської програми буде включена нова дисципліна – змішана естафета 4х400 метрів. Багато хто з дівчат не знав, як складуться передачі з хлопцями, адже ніколи раніше разом не бігали. Як вважаєте, наскільки ця естафета підійде саме вам, з огляду на силовий стиль вашого бігу?
Раніш ніколи не бігала так, навіть на тренуванні, але мені байдуже, з ким бігти. Особливо коли отримую естафетну паличку. Тоді адреналін зашкалює, все інше. Сама пробігла – дівчатам кричиш. А мене зазвичай ставили на четвертий етап. Уявіть, що зі мною відбувалося, поки вони перші три бігли і з якими емоціями я долала дистанцію. Це космос якийсь!
