Одна із найяскравіших постатей світової легкої атлетики 21 сторіччя, 37-річна стрибунка у висоту Бланка Влашіч офіційно оголосила про завершення своєї кар’єри, залишивши за собою неймовірні статистичні факти та цифри:
- 2.08м – особистий рекорд, другий результат на всю історію жіночих стрибків у висоту
- 2.06м – особистий рекорд в приміщенні (третій результат за всю історію жіночих стрибків у висоту під дахом)
- 165 стрибків на позначках 2м і вище
- 106 змагань, закінчених з результатом кращим за 2м
- 17 перемог на етапах Золотої Ліги
- 14 перемог на етапах Діамантової Ліги
- 2 – разова призерка Олімпійський Ігор (срібло 2008, бронза 2016)
- 2 – разова чемпіонка світу (2007, 2009)
- 2 – разова срібна призерка чемпіонатів світу (2011, 2015)
- 2 – разова чемпіонка світу в приміщеннях (2008, 2010)
- 2 – разова призерка чемпіонатів світу в приміщеннях (бронза 2004, срібло 2006)
- 3 – разова переможниця Всесвітніх Легкоатлетичних Фіналів (2007, 2008, 2009)
- 1 – чемпіонка Європи (2010)
- 1 – переможниця Континентального Кубку (2010)
- 2 – разова чемпіонка світу серед юніорів (2000, 2002)
- 1 – чемпіонка Європи серед молоді (2003)
- Найкраща легкоатлетка року 2010 за версією Всесвітньої та Європейської атлетики, а також світової асоціації спортивних журналістів.
«З часу Олімпійських Ігор в Ріо я намагалася побороти свою травму. Чотири роки я сподівалася, що ще повернуся обличчям до планки і прийму черговий виклик. Я дихаю спортом від самого народження. Стрибки у висоту – це невід’ємна частина мене. І так буде завжди! Але я прийняла рішення закінчити спортивну кар’єру, – сказала Бланка у своєму зверненні до усіх прихильників легкої атлетики. – Ще до того, як я здобула бронзу Ріо багато хто мені казав, що я мала б відмовитись. Але якби я їх послухала, я б не виграла ще одну олімпійську медаль. Медаль, яка має для мене особливе значення, оскільки виграла я її буквально однією здоровою ногою.
Наступні роки принесли нескінченне коло незліченних реабілітаційних процедур, надії, а потім і розчарування… І лише коли все минулося, одного звичайного і спокійного дня, моє серце підказало мені: “Все закінчилося”.
Кожен спортсмен мене зрозуміє: розставання зі спортом – це непросто. Ми залишаємо за собою великі емоції, підкорені вершини, перемоги над собою і чудові моменти, які неможливо описати словами. Своїм досвідом та знаннями я хочу постійно та активно сприяти подальшому розвитку світової легкої атлетики та спорту загалом.
Я пишаюся своєю кар’єрою. Кола пошани з хорватським прапором я завжди здійснювала з гордістю та неабиякою честю. Але тепер…
Зі спокоєм у серці, з вдячністю за кожен сантиметр і всі ваші оплески я переходжу до наступної сторінки свого життя.
Ваша Бланка.»
і її фантастичні 2.08м у Загребі 31 серпня 2009 року
Народжена на теплому узбережжі Адріатики Бланка Влашіч цілком реально могла бути асом морського бордингу або осліплювати туристів незабутньою посмішкою заможної господині в одному із чималої низки затишних кафе на набережній Спліта. Вона могла б стати чудовою тенісисткою чи неперевершеною баскетболісткою, але її доля була визначена з першого дня життя. В день народження своєї доньки хорватський десятиборець Йошко Влашіч став переможцем Середземноморських ігор і на честь марокканського міста Касабланка, де він і здобув свій найголовніший титул кар’єри, назвав свою доньку. Того ж вечора за святковим столом Йошко присягнувся зробити зі своєї доньки справжню чемпіонку і доклав чимало зусиль, аби дотриматися власної обіцянки.
Далі фрагменти ексклюзивного інтерв’ю автора з Бланкою Влашіч на етапі Золотої Ліги в Осло 2009 року:
«Кажуть, що ім’я людини може впливати на її долю. Ви не скаржитеся на те, що Вас нарекли Бланкою?
- Гріх було б скаржитися (сміється)… Втім, хтозна, як склалося б моє життя, аби від народження я мала інше ім’я. Бланка – мені подобається. Звучить лаконічно і сильно.
Ви були на Касабланці?
- Ще ні, але дуже б хотілося. Тато каже, це дуже красиве місто.
Про який куточок земної кулі Ви мрієте? Де б хотіли побувати?
- Жодного разу не була у Нью-Йорку. Хочу приїхати туди не як спортсменка, а як турист. Здавалося б, з моїм ритмом життя і публічністю, я мала б тікати подалі від людського натовпу, гомону, руху… «Се ля ві», – інколи ми не можемо пояснити власні бажання.
Наскільки вільно Ви почуваєтеся, розгулюючи вулицями свого міста?
- Бланка у Спліті – звичне явище (сміється…). Звісно, люди мене знають, впізнають, вітаються, але не надокучають. Можливо, влітку було б дещо складніше, але в цей час я у Спліті з’являюся нечасто. У когось курортний сезон, а у мне – змагальний.
Спліт – чудове місце для відпочинку. Ніколи не практикували по завершенні сезону зібрати у себе вдома спортивну вечірку аби відірватися на повну?
- Вечірки бувають, але досить скромні. Та й своїх суперниць я на них не запрошую. Не тому що ми ворогуємо, а тому що у нас просто нема часу здружитися по справжньому. Так, ми зустрічаємося десятки разів на рік на різноманітних стартах, але поспілкуватися досхочу зазвичай не вистачає часу. Тому і справжніх подруг серед стрибунок я не маю.
Люди їдуть відпочивати у Спліт, а кули їде у відпустку Бланка Влашіч?
- І я туди ж…(сміється). Насправді, у Хорватії багато колоритних, красивих, тихих островів, де я люблю відпочивати. Після майже року пакування чемоданів, перельотів, переїздів мені вже не дуже хочеться нестися кудись, ламаючи шию. Хоча за першої ж можливості рвану кудись на екзотичні острови. Можливо, це буде Балі.
А Ви знаєте щось про Україну?
- Чула немало, та на жаль, я ніколи не їздила в Україну на змагання.
Мабуть тому, що у нас не проводяться міжнародні турніри…
- Шкода, у вас дуже сильні легкоатлетичні традиції в цілому, а в жіночих стрибках у висоту тим паче. Свого часу я захоплювалася стрибками Інги Бабакової і дуже пишалася, якщо мені вдавалося змагатися з нею в одному секторі. Вона – боєць і водночас дуже елегантна, витончена і грамотна спортсменка. Її стрибок був схожий на політ ангела над планкою».
P.S. Вірю, що після завершення своєї кар’єри Бланка Влашіч не втече далеко від легкої атлетики, і наші шляхи ще обов’язково перетнуться, тому що дуже кортить дізнатися її думку щодо стрибків Ярослави Магучіх чи Юлії Левченко.
Автор: Людмила Якушева
