Чемпіонат Європи з легкої атлетики в приміщенні завершився для збірної України національним рекордом. Його авторками стали учасниці жіночої естафетної команди 4х400 метрів – Вікторія Ткачук, Анастасія Бризгіна, Катерина Климюк і Анна Рижикова.
Попередній рекорд тримався 24 роки. 9 березня 1997 року в Парижі Тетяна Мовчан, Аеліта Юрченко, Галина Місірук і Ольга Мороз подолали дистанцію за 3:30.43 хв. Ткачук, Бризгіна, Климюк і Рижикова поліпшили цей результат на п’ять сотих секунди і відтепер він дорівнюватиме* 3:30.38 хв.
Вікторія Ткачук: «Плани були максимальні. Кожна за нас намагалася викластися на своєму етапі, щоб показати медальний результат. Суперниці виявилися сильніші, але будемо боротися в інших змаганнях.
Якщо в Сумах мені тренер дав вказівку швидко пробігти першу половину дистанцію, то тут головним було якомога швидше передати естафетну паличку. Часових вказівок не було. В естафеті все зовсім інакше.
Після повернення додому у мене буде кілька днів для того, щоб відійти від дороги, і знову повернемося до роботи і підготовка до літнього сезону».
Анастасія Бризгіна: «В естафеті все було класно! Я почувалася набагато краще, ніж коли виходила на старт індивідуальної 400-метрівки. Зараз я була розбіганіша, впевненіша і на доріжці, відповідно, мала зовсім інший вигляд – бігла активніше, агресивніше.
Ми були налаштовані на боротьбу і боролися. Але в порівнянні з минулими роками, певно, зібралися дуже сильні суперниці і ніхто не збирався поступатися. Об’єктивно, вони були сильніші. Дива не трапляються. Потрібно поліпшувати особисті рекорди, не сподіватися на диво, а бігти швидко. Ось такий секрет успіху.
Ми викладалися, як могли. Національний рекорд – як втішний приз. Тепер будемо від нього відштовхуватися. А ще було б чудово, якби слідом за «зимовим» рекордом вдалося встановити ще й літній».
Катерина Климюк: «Поки що це найвдаліший чемпіонат у моїй кар’єрі. Сподіваюся, надалі крім оновлення рекордів у нас будуть ще й медалі.
Грубих помилок ніхто не припустився, паличку передавали добре. Щодо мого етапу, то в нас був план на випадок, якщо мені доведеться наздоганяти. У такому разі потрібно було це робити якомога швидше. Я буквально відразу пішла в наступ, дістала суперницю і намагалася втримати позицію до самої передачі. Мій етап, на щастя, пройшов без пригод, які часто трапляються в естафеті.
Чемпіонат був дуже коротким і водночас інтенсивним. Був лише один день перепочинку між бігом. І так усе швидко пролетіло, завтра вже й додому. Я рада повернутися, але з іншого боку сумно, оскільки скучила за змаганнями, за цією атмосферою; побачила давніх знайомих. Першим питанням у всіх було: «А як ви тренувалися під час карантину?» Враження після цього чемпіонату Європи залишилися лише позитивні».
Анна Рижикова: «Вірила і намагалася наздогнати суперниць, вони ніби й були недалеко, але сьогодні все склалося так… Я рада рекорду, але завжди є до чого прагнути. Були моменти, в яких можна було назбирати такі необхідні секунди. Цього разу були складні передачі, всі штовхалися, у мене під ноги впала суперниця. Добре, що я її побачила і уникла падіння. Будемо розвиватися надалі, тим більше в естафети хороші перспективи.
У нас зараз дійсно класна команда, і не лише та четвірка, яка сьогодні була на доріжках. Аліна Логвиненко дуже сильно нас підтримувала. Також вдячна масажистам, тренерам, лікарю. Все було так по-дружньому. З нами провели величезну роботу, і все це заради спільного результату.
Чому я завжди настільки вимоглива до себе? Мені вже не 20 років. Час пожинати плоди своєї роботи. Я не збираюся завершувати кар’єру, але вже хочеться не чекати якогось моменту, а отримувати все зараз, адже я заради цього працюю. І те, що я хороша спортсменка… Сьогодні я хороша спортсменка, а завтра про це всі забудуть. Всі люблять чемпіонів».
*Рекорд повинен пройти процедуру ратифікації.
