Сергій Смелик: олімпійське п’ятиріччя ціною в тисячну долю секунди

895

Після завершення першого кола з бігу на 200 метрів серед чоловіків на Олімпійських іграх-2020 прикро було настільки, що складно було вимовити бодай слово. Сергій Смелик пробіг швидше (20.53 с) ніж вісім півфіналістів, які потрапили до нього напряму зі своїх забігів. А до добору за часом йому не вистачило лише тисячної долі секунди.

Після виступу Сергій Смелик поділився з читачами сайту ФЛАУ враженнями про змагання й розповів про те, як тренувався в останні місяці…

Сергію, подивившись забіг, а потім саммарі результатів, відверто кажучи, не знала, радіти чи засмучуватися. З одного боку, це ваш найкращий результат на Олімпійських іграх. З іншого, ви були настільки близьким до півфіналу, що від цього прикро до сліз. Які у вас були відчуття?

Такі ж, насправді. Віра в те, що пройду далі, була. Я рідко сподіваюся на фарт, але тут він зіграв свою роль, тільки проти мене. На жаль, я був трішки слабший.

Зараз можна багато чого припускати, але все ж думаю, що у вечірній сесії пробіг би трішки швидше. І не лише я – результати мають бути вищі в усіх. Організм більше прокинеться. Хоч ми й акліматизувалися, але організм все одно ще живе українським ритмом. Я випив каву, збадьорився, але зранку все одно тяжкувато змусити себе робити щось швидко.

Гіпотетично, якби ви бігли в одному з повільніших забігів, змогли б показати такий результат чи тоді він би був нижчим?

Думаю, міг би. Я налаштовувався на перше коло так, як на фінал. Якби забіг був повільнішим, на мені б це жодним чином не позначилося: я б так само почав і так само продовжував би. Але якби побачив, що виходжу на потрібній позиції, то не затискався б, біг трішки вільніше й секунди могли бути навіть кращі. Була б економія сил і разом з тим ефективність була б вищою.

У Токіо ви показали найкращий час з усіх трьох Олімпіад, в яких брали участь. Чи свідчить це про те, що й форма зараз була ліпшою, ніж у 2012 і 2016 роках?

На тих Іграх я теж був у непоганій формі. Тоді я біг по других доріжках, а зараз дісталася сьома. Я був настільки радий, це мене так стимулювало! Я вірив і дуже хотів пройти далі, був налаштований, доклав усіх сил для цього… і 17-й у загальному заліку, ще й з тисячною долею секунди. Ці тисячні з початку сезону мене переслідують: то нам для виходу у фінал Всесвітніх естафет не вистачило тисячної, тепер тут. Вже можна книгу писати, й навіть назва є.

Восени не стало вашого тренера Сергія Будкова, з яким ви були з перших днів у легкій атлетиці. Як ви пережили цю втрату і як тренувалися всі ці місяці без нього?

Це була трагедія… Не було жодних підстав думати, що його може не стати. Знаєте, як інколи люди постійно хворіють абощо… З ним такого не було. Це був ніби грім серед ясного неба й дуже велика втрата, яка болісно відобразилася на мені.

На тренуваннях я брав знання тренера, діставав щоденники, перечитував записи, готував собі тренувальні плани. Наприкінці осені виписав змагання, які можуть бути; думав, як усе спланувати, адже знання і досвід є. Потрібно було лише зліпити все. Складно було, що немає кому зателефонувати й з ким проконсультуватися… Побудував собі план і намагався його дотримуватися.

Безумовно, були люди, які допомагали. Тетяна Серорез вирішувала багато організаційних питань, зокрема з навчально-тренувальними зборами. Якщо ми були в один час на тренуванні, вона завжди була готова допомогти й засікти час.

На зборах допомагали Володимир Кравченко, Костянтин Рурак, Олексій Кривошанов. Я навіть електроніку собі купив, щоб зайвий раз не турбувати тренерів, але вони завжди дуже добре до мене ставляться й готові прийти на допомогу.