Іван Гриник: “Працюю з естафетною командою, але душею з полоненим легкоатлетом Дмитром Вітковським”

1559

24 лютого, після розв’язання Росією повномасштабної війни на території України, життя більшості українців розділилося не лише на “до” та “після”, а й на “тут” і “там”. Хтось був змушений залишити країну, проте, фізично перебуваючи за її межами, думками й досі вдома. Хтось на рідній землі, але думками зі своїми близькими, які на передовій. У кожного своя історія. Є вона й в українського тренера з легкої атлетики Івана Гриника.

Саме він свого часу привів до молодіжного рекорду України з бігу на 100 метрів Олександра Соколова, який на сьогодні є одним з лідерів спринту в нашій країні. Обоє жили й тренувалися в Миколаєві, проте нині, як і ще 13 атлетів збірної, перебувають і готуються до літнього сезону в Празі.

Чеська федерація легкої атлетики одна з тих, хто з перших днів всіляко намагається підтримати Україну, а також не дати світу забути про те, що коїться на нашій землі. Перед більшістю змагань вони вшановують пам’ять загиблих українців хвилиною мовчання або за допомогою синьо-жовтої символіки намагаються проявити нашу країну в трансляціях, на пресконференціях чи інших заходах.

Тепле ставлення до себе відчула й українська група легкоатлетів.

“Здебільшого ми не виходимо в місто, адже тут дуже хороша тренувальна база й усе є: стадіон, манеж, центр для відновлення, гірка з нахилом, тренажерний зал. Але інколи на вихідних можемо трішки прогулятися. Нещодавно нам саме влаштували екскурсію Прагою. Тут скрізь українська символіка; підтримка й співчуття відчуваються на кожному кроці, – говорить Іван Гриник. – З нами на стадіоні тренується група дітлахів, і для роботи вони використовують синьо-жовті мати. Я запропонував їхньому тренеру зробити невеличкий флешмоб на підтримку України – фото діток з цими матами у вигляді прапора України. Вони з радістю відгукнулися й вийшло дуже яскраво. Це ніби й небагато, але навіть від таких проявів підтримки стає тепліше на душі й з’являється відчуття, що ми не самі в цьому горі”.

Група українських спринтерів і стрибунів, серед яких, зокрема, Марія Миколенко, Наталія Юрчук, Ганна Чубковцова, Микита Барабанов, Олексій Поздняков, Ігор Гончар, Антон Копитько та члени чоловічої естафетної команди 4х100 метрів Олександр Соколов, Станіслав Коваленко, Олександр Сосновенко й Василь Макух, перебувають у Празі з 10 квітня. Попередньо, вони тут будуть до 31 травня. Проте, за словами Гриника, чехи зацікавлені в тому, щоб залишити наших спортсменів довше.

“У нас досить сильна чоловіча естафетна команда 4х100 метрів. Чехи хотіли б бачити нас у якості спаринг-партнерів і пробігти на двох стартах всередині країни. Цілком можливо, що заради цього вони продовжать наше перебування тут до 15 червня.

Але для того, щоб повноцінно тренуватися, нам потрібно, щоб приїхали Ерік Костриця й Андрій Васильєв, які зараз на зборі в Луцьку. Адже в той час, коли португальці, німці відпрацьовують естафету з десятьма-дванадцятьма атлетами, у нас їх лише три. Олександр Соколов наразі продовжує відновлення. Добре, що тут хороший центр і є можливість проходити необхідні процедури. Проте поки що лікарі не дозволяють йому бігати й рекомендують поберегтися. Звісно, він бере участь у тренуваннях, проте зараз це здебільшого передача естафетної палички стоячи.

Якщо все вдасться, то в нас будуть непогані шанси відібратися на чемпіонат Європи. Власне, чехи теж цього прагнуть, тому й хочуть, щоб наші команди допомогли одна одній на шляху до цієї мети.

Я не називав Сергія Смелика, оскільки він тренується окремо, але ми всі знаємо, що він людина-професіонал і ми розраховуємо на нього. Він завжди дуже чітко все відпрацьовує і є незамінним бійцем у нашій естафетній команді”, – говорить Гриник.

Крім естафетних стартів у атлетів будуть також індивідуальні. Зокрема, в середині травня планується участь у кількох турнірах у Чехії. “Не всі дисципліни будуть стандартні, але нам важливо перевірити в змагальному режимі, хто в якій формі, адже спортсмени більше місяця не мали змоги тренуватися через війну”, – пояснює Гриник.

Іван Гриник з початком повномасштабної війни в Україні став до лав ТРО. Проте отримавши дзвінок про те, що є можливість і необхідність виїзду для підготовки до сезону групи атлетів, перервав службу.

“О четвертій вечора в нас був автобус, а ще о третій я розвозив волонтерські  бронежилети. Це наша земля, і я не міг лишатися осторонь. Але розумію свою відповідальність і перед спортсменами, тому вирішив все ж їхати з ними. Проте думками залишаюся в Україні, – говорить Гриник. – Більшість миколаївських спортсменів і тренерів роз’їхалися, але один з моїх легкоатлетів, Дмитро Вітковський, став захисником Батьківщини. Він був у 36-й бригаді під Маріуполем і потрапив у полон. Дівчат з їхньої бригади вдалося обміняти, наскільки мені відомо, а хлопців поки що ні.

Старт Дмитра Вітковського (ліворуч) у півфіналі чемпіонату України-2021 з легкої атлетики в приміщенні

Я постійно на зв’язку з мамою Дмитра, з керівництвом як федерації, так і області. Всі намагаються допомогти, проте поки що безрезультатно. Немає можливості з ним поспілкуватись, але ми знаємо, що він живий. Зараз його перевезли в полон у Таганрог.

Це спорт, ми всі одна сім’я. Тому дуже болить душа за Дмитра і його маму. Ми не зупиняємося, шукаємо шляхи для його звільнення й щиро віримо в те, що це вдасться”.