Андрій Проценко: «Хотів виграти медаль також для Каті Табашник»

694
Фото ©Getty Images for World Athletics

Андрій Проценко після бронзи чемпіонату світу виграв бронзу чемпіонату Європи. У секторі для стрибків у висоту він упевнено подолав 2.27 м, які й забезпечили йому третє місце.

Ця медаль стала першою для України на чемпіонаті Європи-2022 з легкої атлетики. Але виграти Андрій її прагнув не лише для команди, а й для української стрибунки у висоту Катерини Табашник, яка тренується в їхній групі. 18 серпня у Каті внаслідок обстрілу Харкова російськими військами загинула мама…

– День почався з новини про те, що в сім’ї Катерин Табашник трапилося горе: під час ранкових вибухів загинула її мама. Ця новина вразила не лише мене, а й усю команду. Тому сьогодні хотілося виграти медаль також для Каті, – говорить Андрій Проценко. – А потім у Мюнхені ще й дощ на початку змагань вніс корективи.

Насправді, змагатися можна було, тільки емоцій не вистачало, зарано закінчилися. Проте намагався боротися за перше місце.

2.23 з третьої спроби?..

Так, я люблю понервувати інших… Але такий стрес інколи допомагає мені налаштуватися дещо краще й показати результат. Це мене ніби трішки збадьорює, заводить і я демонструю хороший стрибок, якщо не пройшло багато часу.  Хоча сьогодні не виконав жодної спроби бездоганно, всі були якісь недороблені. Я затискався, ноги підсідали, намагався взяти силою. Друга спроба на 2.30 була хорошою, тому були підстави сподіватися, що наступну висоту подолаю, і я вирішив пропускати та переносити на 2.32. Друге чи третє місце особливої ролі вже не грало. Хотілося перемогти.

Перед змаганнями ви говорили про те, що є певні проблеми з ахіллом. Наскільки біль давав знати про себе під час змагань?

Він зазвичай турбує в першій половині змагань, поки я ще не розігрівся, а потім я його не відчуваю.

Цього року ви стали злішим у секторі?

Трішки. Ситуація в Україні вносить корективи. Це заводить, адже нам потрібні перемоги. Головна з них, звісно, у війні. Але й в спорті потрібно частіше перемагати, щоб звучав гімн. Сподіваюся, у нашій команді ще будуть перемоги.

Зовні здається так, що цього року ви почали ще більше боротися в секторі. Це також наслідок того, що відбувається в країні?

Я завжди любив боротися, мене заводила конкуренція. Звісно, цього року все інакше. Через війну тривалий час я не міг нормально тренуватися й готуватися до сезону. Не сподівався, що встигну підготуватися до чемпіонату світу, більше розраховував на чемпіонат Європи. Але в Юджині все складалося ліпше, ніж у Мюнхені. Можливо, там я виклався ще сильніше, тоді вистачало емоцій і навіть після завершення змагань вони мене не відпускали. Зараз від початку все пішло не так, ще й змагання через погоду затягнулися.

Але все ж вдалося виграти медалі на обох чемпіонатах. І хоч завжди хочеться перемогти, будь-яка нагорода це радість. Тим більше після чемпіонату світу була важка дорога: я летів у Францію, звідки забрав сім’ю і ми впродовж двох днів машиною їхали в Польщу. Шукали житло, що нелегко з маленькою дитиною через польські закони, паралельно їздив на змагання. Зрештою, мене почав турбувати ахілл. Я так намагався берегти праву ногу, що на фоні цього надьоргав ліву. Поступово вона почала проходити, але цей місяць через переїзди й побутові проблеми у мене майже не було повноцінних тренувань, особливо технічних. Зрештою, тут упевненіше почувався у кваліфікації, ніж у фіналі.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by AW (@athletics.weekly)


Як ви витримали обійми Джанмарко Тамбері?

Я їх не витримав, я впав. (сміється)

Цього сезону попереду ще етап «Діамантової ліги» в Лозанні й фінал у Цюриху?

В Лозанні так, а от в Цюрих ще потрібно потрапити. Я йду дев’ятим, а участь у фіналі братимуть лише перші шість.

Срібло виграв німець Тобіас Потьє (2.27 м). Андрія Проценко він обійшов лише за спробами. Переміг італієць Джанмарко Тамбері (2.30 м).