Ранкова програма п’ятого дня легкоатлетичного чемпіонату Європи в Мюнхені розпочалася півфінальними забігами чоловічої естафети 4х100м. Український квартет у складі Сергія Смелика, Станіслава Коваленка, Кирила Приходька та Андрія Васильєва у першому півфіналі показала свій найкращий результат нинішнього сезону 39.62сек, але фінішувавши восьмою до фіналу континентальної першості не потрапила.
Занадто багато факторів впливало на нашу підготовку нинішнього сезону, – починає аналіз виступу естафетної команди Станіслав Коваленко. – Від початку війни в Україні ми не могли тренуватися взагалі. Втім, завдяки допомозі європейських друзів, уже в квітні ми мали можливість виїхати на закордонний збір, розпочавши підготовку до найближчих стартів, які ми вкрай потребували. Щодо мене, то в команді на даний момент я маю найкращий результат на індивідуальній стометрівці, але максимально можливою для тих екстремальних умов, в яких опинилася наша країна.
І навіть у цій ситуації хлопці показали найкращий результат нинішнього сезону, – доповнює Сергій Смелик. – Вони молоді й амбіційні. Вірю, що у них все попереду.
Сергію, це звучить так, ніби ти вже не вважаєш себе членом цієї команди.
Звичайно, я член команди, але ми маємо чимало вікову різницю. У молоді перспективи куди ширші за мої. Сьогодні моє завдання максимально передати власний досвід, порадити, допомогти у тренувальному процесі. На жаль, нинішнього сезону я мав непрості умови для підготовки, та ще й травми надокучали. Я радий, що вдалося таки їх позбутися і зрештою показати результат, який дозволив потрапити в естафетну команду на цей чемпіонат Європи.
Нинішнього літа нашій команді пощастило потрапити на дуже корисний та цікавий учбово-тренувальний збір в Кардіффі. Наскільки мені відомо, ви тренувалися там за новою методикою і відпрацьовували абсолютно нову техніку передачі естафетної палички.
Справді, цей збір був дуже пізнавальним та корисним, – вступає у бесіду Кирило Приходько. – Коли ми приїхали до Кардіффа, куди нас запросив місцевий університет, до тренувального процесу команди долучилися різні спеціалісти, включаючи тренера британської олімпійської естафетної команди 2000-их років та тренера британських спринтерів, котрі неодноразово посідали призові місця на головних стартах сезону. Все, що нам вдалося напрацювати на цьому зборі, ми показали тут.
Чим ця методика тренувань цікава і чим відрізняється від звичної для нас?
Почнемо з підходу до спортсменів та обладнання, яке вони мають в диспозиції для щоденного користування, – пояснює Андрій Васильєв. – Це найпередовіші наукові розробки і техніка, про яку, на превеликий жаль, в Україні можна лише мріяти. Давайте порівняємо. У нас зазвичай підготовкою естафети займається один наставник, а в Британії до наших тренувань долучилися одразу три тренери. Один займався саме тренуваннями естафети, другий – індивідуальною підготовкою, а третій – технічний працівник, який робив заміри швидкостей, коридорів передачі палички та технічний аналіз усіх наших показників. Такий підхід кардинально відрізняється від українського, але ми щиро сподіваємося, що коли в Україні закінчиться війна і ми відновимо нашу країну разом зі спортивними базами, то матимемо такі ж саму можливість для підготовки естафет, яку сьогодні мають у Кардіффі зокрема, й у Великій Британії загалом.
Вдалося вам сьогодні втілити у реальність натреновану техніку передачі палички чи були все ж таки якісь нюанси?
Тренер, котрий працював з нами в Кардіффі, казав нам, що коли ми вийдемо на старт чемпіонату Європи, ми повинні забути про все, що було, і просто довіряти самим собі, – продовжує Станіслав Коваленко. – Ми дослухалися до його порад і сьогодні зробили все, що могли. Чи можна було б краще? Завжди можна краще, точніше, швидше. Але на даному етапі й за даних умов – це наш максимум. Це найкращий склад, який ми могли зібрати, зважаючи на війну та на всі обставини, що супроводжували нас упродовж усієї підготовки.
Сергію, ти не був на зборі в Кардіффі, – звертаюся до Сергія Смелика. – Вливання у спрацьований колектив відбулося без проблем?
Я приїхав до Мюнхена лише три дні тому. Вчора зі Стасом ми повідпрацьовували передачі. Насправді, з таким багажем досвіду мені потрібно було лише трішки пригадати тонкощі. Й хоча саме на нашому етапі передача була не найкращою, але і не найгіршою.
Знаєте, а я, на відміну від хлопців, добре пам’ятаю 2012 рік. Коли наші дівчата вибороли бронзову нагороду Олімпійських Ігор з естафетного бігу 4х100м, то британці піддивлювалися, за якою методикою готується до змагань український квартет. Ми багато чого мали й, вірю, ще матимемо. Просто потрібно буде в майбутньому все правильно організувати і максимально використовувати власні можливості.
У нас вимальовується молода й перспективна команда. Всі хлопці сповнені амбіцій. Вони просто повинні покращувати свої результати вже майбутнього року та чіплятися за медалі на міжнародних змаганнях. За два роки Олімпіада в Парижі. Вірю, що ми обов’язково братимемо в ній участь. Все що нам потрібно, це працювати не покладаючи рук і не шкодуючи ніг. Головне відчути смак прогресу й перших перемог.